Провадження № 22-ц/803/5073/25 Справа № 215/72/25 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
11 червня 2025 року Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/72/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,
на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року,
встановив:
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ПівнГЗК» про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що загальний стаж роботи позивача на ПрАТ «ПівнГЗК» складає 45 років, при цьому, професійний маршрут та трудова діяльність: 22.06.79-31.07.79 помічник машиніста екскаватора, кар'єр "Центральний ГЗК"; 01.09.75-01.10.80 - навчання в інституті; 30.10.80-14.01.88 - машиніст (помічник) екскаватора, гірничий майстер першотравневого кар'єру "Північний ГЗК"; 14.01.88-22.09.88 - секретар партійного бюро, Першотравневий кар'єр "Північний ГЗК"; 23.09.88-05.10.98 - помічник машиніста екскаватора, начальник (заступник дільниці Першотравневий кар'єр "Північний ГЗК"; 05.10.98-22.11.99 - начальник (заступник) бюро, відділ організації праці та зарплати управління комбінату ВАТ "Північний ГЗК"; 22.11.99-30.07.10 - головний (заступник) інженер, Першотравневий та Ганнівський кар'єр ВАТ "Північний ГЗК"; 30.07.10-26.08.20 начальник кар'єру, Ганнівський кар'єр ПРТ «ПІВНГЗК". Згідно з Державними санітарними нормами та правилами умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеню (шкідливі).
14 лютого 2022 року було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) ф. П-4, п. 13 якого встановлено висновок про наявність шкідливих умов праці начальника Ганнівського кар'єру ОСОБА_1 відносяться: за вмістом аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони - до 3 класу ступеня (шкідливі 1), загальна оцінка: умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеня (шкідливі). Також з п. 17 Акту вбачається, що хронічне професійне захворювання (отроня) виникло за таких обставин: працюючи начальником Ганнівського кар'єру з 30.07.2010 по 26.08.2020 виконував керування виробничо-господарською діяльністю кар'єру, роботою з охорони праці; забезпечував правильну організацію та раціональну технологію гірничих робіт, забезпечував та контролював виконання виробничих завдань на робочих місцях Ганнівського кар'єру, виконував встановлені техніко-економічні показники відповідно до діючих інструкцій, державних стандартів, технічних умов, тощо. Внаслідок недосконалості відкритого видобутку руди підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолів фіброгенної дії (пилу з вмістом вільного кремнію діоксиду від 10 до 70%) в повітрі робочої зони. Згідно медичного висновку лікарсько екслергеної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 18.01.2022 №81 підставою для встановлення професійного характеру захворювання також послужив профмаршрут: з 30.10.1980 по 06.12.1982 - машиніст екскаватора Першотравневого кар'єру «Північний ГЗК»; з 23.09.1988 по 15.11.1990 - помічник машиніста екскаватора Першотравневого кар'єру «Північний ГЗК».
З п.18 Акту вбачається, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) став пил переважно фіброгенної дії: концентрація пилу переважно фіброгенної дії з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 1,2 рази і складала 2,4 мг/м' при ГДК 2,0. У відповідності до п.20 Акту визначено, що враховуючи стаж роботи ОСОБА_1 в умовах шкідливих факторів неодноразову зміну керівників підприємства, конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти, нормативи встановити неможливо. Довідкою МСЕК серія 12 ААА №127098 від 14.03.2023 року, позивачу повторно та безстроково (з 06 березня 2023 року) було встановлено 60% втрати професійної працездатності по професійному захворюванню та третю групу інвалідності.
Таким чином, з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яке порушило норми з безпеки праці та не забезпечило безпечних умови праці, позивачу спричинена моральна шкода. Позивач протягом тривалого періоду часу звертається до медичних установ за медичною допомогою для покращення стану свого здоров'я, оскільки отримане професійне захворювання постійно його турбує. В зв'язку з отриманим професійним захворюванням змінилося життя позивача, погіршилася його якість, що завдає йому моральних страждань. Позивач скаржиться на задишку при незначному фізичному навантажені, приступоподібний сухий кашель іноді з виділенням слизового харкотиння, важкість у грудній клітці, щоденні приступи задухи до 2-3 р.д, які знімаються інг. Беродуал, періодичний головний біль, запаморочення при підвищенні АТ, періодичний біль та обмеження рухів у поперековій ділянці, періодичну печію при погрішності у дієті, зниження зору, загальну слабкість. Пересуваючись по вулиці, позивач відчуває постійну задишку, у зв'язку з чим підвищується пульс, що також заважає нормальній життєдіяльності, перебуваючи у громадських місцях, транспорті, позивач, відчуваючи приступ кашлю, часто бачить на власні очі, які на нього звертають увагу оточуючі.
У зв'язку з хворобою позивач змушений багато часу проводити у лікарнях, де незадовільні умови для життя, побутові незручності. Під час лікування позивач змушений переносити біль, приймати велику кількість ліків.
Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 500 000 гривень.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 360 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» судовий збір у розмірі 3 600 гривень на користь держави. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру моральної шкоди до 100 000 гривень з утриманням податків та загальнообов'язкових платежів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що робота в шкідливих умовах праці, з перевищенням нормативів, законодавчо дозволяється та позивач, при прийнятті на роботу, був повідомлений про важкість та шкідливість техногенного процесу, однак, позивач свідомо прийняв запропоновані умови праці і усвідомлював можливість ушкодження свого здоров'я. При цьому, тривалість роботи працівника у шкідливих умовах праці, яка збільшує рівень професійного ризику, залежить саме від працівника і лише він сам несе відповідальність за наслідки свого вибору, адже, може у будь-який час розірвати трудовий договір.
За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, а тому підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні.
Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.
Також вказує, що, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах були викладені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №359/10023/16-ц.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які містяться в матеріалах справи, що ОСОБА_1 в проміжок часу з 30.10.1980 року по 26.08.2020 року працював на різних посадах ПрАТ «ПівнГЗК», загальний стаж роботи позивача 45 років, з них: 10 років 00 місяців за професією, та 10 років у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, що підтверджується копією трудової книжки та актом розслідування хронічного професійного захворювання від 14.02.2022 (а.с. 12-15, 6-10).
Згідно п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.02.2022 ОСОБА_1 встановлено діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність другого ступеня. Код J44, що також підтверджується виписками із медичних карт №3684, №466, інформаційною довідкою та медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 18.01.2022 №81 (а.с. 8, 17-18, 21-22, 23-24, 19-20).
Відповідно п.п. 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 лютого 2022 року, ОСОБА_1 працюючи начальником Ганнівського кар'єру з 30.07.2010 по 26.08.2020 виконував керування виробничо-господарською діяльністю кар'єру, роботою з охорони праці; забезпечував правильну організацію та раціональну технологію гірничих робіт, забезпечував та контролював виконання виробничих завдань на робочих місцях Ганнівського кар'єру виконував встановлені техніко-економічні показники відповідно до діючих інструкцій, державних стандартів, технічних умов, тощо. Внаслідок недосконалості відкритого видобутку руди підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолів фібро генної дії (пилу з вмістом вільного кремнію діоксину від 10 до 70%) в повітрі робочої зони. Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 18.01.2022 №81, Підставою для встановлення професійного характеру захворювання також послужив профмаршруг: з 30.10.1980 по 06.12.1982 - машиніст екскаватора Першотравневого кар'єру «Північний ГЗК»; з 23.09.1988 по 15.11.1990 - помічник машиніста екскаватора Першотравневого кар'єру «Північний ГЗК».
Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є пил переважно фіброгенної дії: концентрація пилу переважно фіброгенної дії з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10до 70%в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 1,2 рази і складала 2,4мг/м3при ГДК2,0мг/м3 згідно вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.07.2020№ 1596. З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічного професійного захворювання (отруєння) пропонується ОСОБА_1 , генеральному директору ПРАТ «ПІВНГЗК»: розробити та впровадити заходи щодо усунення впливу шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища та трудового процесу, що призвели до професійних захворювань шляхом дотримування основних напрямків в організації технологічних процесів та раціоналізації обладнання згідно вимог гігієни та промислової санітарії в частині комплексної механізації та автоматизації виробничих операцій; підвищити контроль відповідальних осіб за забезпеченням і використанням працюючими ЗІЗ органів дихання та інших засобів індивідуального захисту; інформувати ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, Криворізьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про вжиття запропонованих заходів (а.с. 8-9).
Відповідно п. 13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 лютого 2022 року, умови праці ОСОБА_1 відносяться: за вмістом аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони - до 3 класу 1 ступеня (шкідливі), загальна оцінка: умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеня (шкідливі) (а.с. 8).
Довідкою МСЕК від 14.03.2023 року позивачу при повторному огляді встановлено з 06.03.2023 року безстроково третю групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності, за висновком якого він потребує: санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с. 16).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з тривалості роботи позивача на ПрАТ «ПівнГЗК» в умовах впливу шкідливих факторів, характеру і тяжкості отриманих позивачем професійних захворювань, що порушує його нормальні життєві зв'язки та викликає фізичні і моральні страждання, ступеня втрати ним професійної працездатності 60% та третю групу інвалідності, тривалості розладу його здоров'я, припинення трудової діяльності, періодичного лікування, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахувавши роз'яснення викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 щодо відшкодування розміру моральної шкоди, суд вважав необхідним стягнути на користь позивача 360 000 гривень з ПрАТ «ПівнГЗК» у відшкодування моральної шкоди, вважаючи суму, що просить позивач завищеною.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зав'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до якого ступінь втрати працездатності позивача 60% відсотків.
Відповідно п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 лютого 2022 року внаслідок недосконалості відкритого видобутку руди підпадав під вплив підвищених концентрації аерозолів фіброгенної дії (пилу з вмістом вільного кремнію діоксину від 10 до 70%) в повітрі робочої зони.
Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є пил переважно фіброгенної дії.
Отже, роботодавець ПрАТ «ПівнГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Посилання представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються колегією суддів, оскільки, здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року(з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60% та визнання людиною з інвалідністю ІІІ групи безстроково, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану та тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 360 000 гривень, суд виходив з тривалості роботи позивача на ПрАТ «ПівнГЗК» в умовах впливу шкідливих факторів, характеру і тяжкості отриманих позивачем професійних захворювань, що порушує його нормальні життєві зв'язки та викликає фізичні і моральні страждання, ступеня втрати ним професійної працездатності 60% та третьої групи інвалідності, тривалості розладу його здоров'я, припинення трудової діяльності, періодичного лікування.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Слід зауважити, що право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Отже, з урахуванням того, що позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 60% безстроково та визначено ІІІ групу інвалідності, що безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди позивачу в сумі 360 000 гривень не є завищеним, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Доводи ж апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466), яким внесені зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), колегія суддів не приймає, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а отже, заподіяння шкоди життю та здоров'ю найвищого ступеня, в результаті чого, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті колегією суддів апеляційного суду, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді:
Повне судове рішення складено 11 червня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста