Справа № 751/2184/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лямзіна Н.Ю.
11 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів Грибан І.О., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4158000 від 27.02.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 425,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що його безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, так як на вимогу поліцейського він пред'явив паспорт громадянина України у за стосунку «Дія», а відповідно до чинного законодавства та роз'яснень МВС України, цифрові документи у застосунку «Дія» є юридично чинними та підлягають прийняттю під час перевірки поліцейськими. Крім того, інспектор поліції не надав доказів на підтвердження вчинення правопорушення. Також порушено процедуру розгляду справи, адже не було розглянуто клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю залучення захисника.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 квітня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем допущено порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки проігноровано заявлене позивачем клопотання про перенесення розгляду справи для залучення захисника. Стверджує, що відсутній склад правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, оскільки позивач пред'явив цифровий паспорт у застосунку «Дія», що є чинним документом. На дамку позивача, вимога надати ще й інші документи не була належно мотивована, а відмова пред'явити їх у відповідь на неправомірну вимогу не утворює складу правопорушення.
Апелянт стверджує, що порушено принцип єдності провадження, оскільки за одну подію щодо однієї особи фактично здійснено два окремих розгляд двома різними інспекторами, що є порушенням частини другої статті 36 КУпАП. Не було дотримано вимоги про визначення більш тяжкого правопорушення та приєднання додаткового стягнення.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та від 29 травня 2025 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, з урахуванням чого судова колегія вирішила продовжувати розгляд без участі представника відповідача.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 лютого 2025 року о 07 год. 12 хв. поліцейським 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капралом поліції Отрошем М.М. винесено постанову серії ЕНА № 41580000 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.
У вказаній постанові зазначається, що 01.11.2024 о 15:13, за адресою м. Київ, вул. Жилянська, 107, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом не зайняв крайню ліву смугу під час руху в напрямку стрілки зеленого кольору на таблиці, встановленій на рівні червоного сигналу світлофора із вертикальним розташуванням сигналів, чим порушив п.16.9 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У вказаній постанові зазначається, що 27.02.2025 о 06 год. 48 хв. в м. Чернігові по вул. 1-ої танкової бригади, 4 ОСОБА_1 керував транспортним засобом Fiat Tipo, номерний знак НОМЕР_1 та не пред'явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.2.4.а. Правил дорожнього руху, у зв'язку з чим до позивача застосовано адміністративне стягнення, передбачене частиною першою статті 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
Позивач, вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 27.02.2025 серії ЕНА №4158000 протиправною, звернувся з даним позовом до суду
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наявними у справі доказами (в тому числі записом відеофіксації правопорушення) підтверджено, що ОСОБА_1 на вимоги поліцейського не надав документи, передбачені п. 2.1 ПДР України, а отже в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП. Позивачем до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про незаконність винесеної щодо нього постанови. Незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП).
Згідно зі статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частина перша статті 122, частина перша статті 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в них.
Згідно з п. 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до п. 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п. 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом України про адміністративні правопорушення, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Тобто, положення Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно до статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити в т.ч. відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Оскаржувана постанова у графі 7 містить відомості про технічні засоби, якими здійснено відеозапис: п/в 472728, 473400.
На підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем надано до суду відеозапис з вказаних камер на DVD-диску.
Колегія суддів зазначає, що надані відповідачем відеозаписи на DVD-диску підпадають під визначення електронного доказу, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, надані суду відеозаписи є допустимими доказами в розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши відеозапис з потративних відеореєстраторів поліцейського, судом встановлено, що після зупинки автомобіля позивача, поліцейський підійшов до нього, представився та проінформував про причину зупинки. Також, з відеозапису вбачається, що позивач пред'явив паспорт в електронній формі в застосунку «Дія», який в свою чергу не є віднесений до документів, визначених в п. 2.1 ПДР України.
Наданим відеозаписом також зафіксовано, що на неодноразові вимоги поліцейського надати для перевірки документи, передбачені п. 2.1 ПДР України, а саме: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на такий транспортний засіб, страховий поліс, водій зазначені документи не пред'явив. Поліцейські неодноразово просили надати документи для повного ознайомлення, однак вимога водієм не була виконана як до, так і під час розгляду справи.
Особу водія встановлено за допомогою бази даних ІКС ІПНПУ, про що міститься відмітка в оскаржуваній постанові (а.с.7).
Під час розгляду справи водієві повідомлено про розгляд справи, роз'яснено вимоги статті 63 Конституції України, статті 268 КУпАП, право знайомитися з матеріалами справи, надавати докази, клопотання, пояснення, користуватися юридичною допомогою, порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення, строки та порядок сплати адміністративного штрафу. На місці розгляду справи позивач не надав письмових пояснень, клопотань не заявляв.
Вказаними обставинами спростовуються доводи позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
З врахуванням наявності в матеріалах справи відеозапису всієї розмови позивача з поліцейським, встановлено, що позивач не надав поліцейському прав, реєстраційного документу на транспортний засіб та страхового полісу.
Таким чином, відповідачем правомірно винесено оскаржувану постанову, підстави для її скасування відсутні.
Щодо доводів апелянта про те, що у нього був відсутній обов'язок надати інші документи, оскільки вимога не була належним чином мотивовна, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з диспозиції норм, передбачених п. п. "а" п. 2.4 ПДР України та абз. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про дорожній рух", у позивача, як у водія, був безумовний обов'язок на вимогу поліцейського пред'явити посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Натомість, ОСОБА_1 не виконав вказану вимогу поліцейського, що підтверджується переглянутим колегією суддів апеляційної інстанції відеозаписом та не заперечується самим позивачем у позовній заяві.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач допустив порушення, передбачене частиною першою статті 126 КУпАП. В свою чергу, відповідач під час розгляду справи та прийняття спірної постанови дотримався вимог ст.ст. 258, 278, 279, 280 КУпАП, що встановлюють загальні правила розгляду справи, накладення стягнення про адміністративні правопорушення. Спірна постанова відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.
Щодо доводів апелянта про порушення відповідачем принципу єдності провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Проаналізувавши вищевказані норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов'язку винесення однієї постанови в суб'єкта владних повноважень немає.
Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України.
Під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів зазначає, що предметом оскарження є лише постанова від 27.02.2025 року
серії ЕНА №4158000, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у розмірі 425,00 грн.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що постанова від 27.02.2025 серії ЕНА №4157957 не є предметом оскарження, а тому погоджується із діями відповідача щодо її винесення.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП України, а наведені позивачем у своєму адміністративному позові обставини про відсутність вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 квітня 2025 року у справі №751/2184/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
Є.І.Мєзєнцев