Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/1483/24
Провадження № 2/945/404/25
02 червня 2025року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Будак К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду через свого представника адвоката Рудь І.А. з позовом сформованому в системі «Електронний суд» до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії МК №362, зареєстрованого 30.11.1993р в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №48 на підставі рішення виконкому Кривобалківської сільської ради від 23.11.1993р. за №40, ОСОБА_2 набув право приватної власності на земельну ділянку площею 0,12га, яка розташована в селі Крива Балка Кривобалківської сільської Ради. Вказану земельну ділянку передано для будівництва і обслуговування жилого будинку. На зазначеній земельній ділянці розташований житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями. 11.03.2002року між сторонами, позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким позивач придбала у власність у відповідача житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей договір було зареєстровано на Миколаївській Універсальній товарно-сировинній біржі в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомим майном» за №3465-Л від 11.03.2002р. Відповідно реєстраційного напису на оригіналі вказаного договору купівлі-продажу, цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований КП МБТІ на праві приватної власності за ОСОБА_1 за реєстровим номером №243 від 15.05.2002р. Під час укладення договору купівлі-продажу між сторонами було досягнуто згоди щодо продажу як житлового будинку, так і земельної ділянки площею 0,12га, яка надана для його обслуговування. На підтвердження даних обставин продавцем ОСОБА_2 був переданий позивачу державний акт на право приватної власності на землю Серії МК №362. Проте, надалі відповідач ОСОБА_2 ухилився від належного оформлення домовленості щодо переходу права власності на вказану земельну ділянку. Оскільки, за загальним правилом, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості, позивач як власник житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, на підставі договору купівлі-продажу, набула право власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй домоволодіння. Отже, враховуючи, що право власності позивача не визнається та вона позбавлена можливості вільно розпоряджатися свою власністю, а захистити свої права в позасудовому порядку вона не має можливості, оскільки законодавство не передбачає можливості посвідчення правочину щодо відчуження земельної ділянки без одночасного переходу права власності на розташовані на неї будинки та споруди, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області 24.06.2024року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Миколаївського районного суду від 06.02.2025року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Рудь О.А. у судове засідання не з'явились, при цьому представником позивача сформовано в системі «Електронний суд» заяву про розгляд справи без їх участі, наполягаючи на задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, при цьому подав заяву про розгляд справи без його участі,позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
11.03.2002року між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони, було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав у відповідача житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . Цей договір було зареєстровано на Миколаївській універсальній товарній-сировинній біржі під № 3465-Л та в КП МБТІ зареєстровано за реєстровим номером 243 від 15.05.2002.
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 04.05.2020року визнано дійснимдоговір купівлі - продажу житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрований 11.03.2002року на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржіза реєстровим номером 3465-Л.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №369363321 від 12.03.2024 року житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:72012077 від 12.03.2024. Документи,подані для державної реєстрації:рішення суду,серія та номер: 480/1534/19, виданий 04.05.2020,видавник: Миколаївський районний суд Миколаївської області; інший тип договору, Договір купівлі-продажу нерухомого майна,серія та номер: 3465-Л, виданий 11.03.2002, видавник:Миколаївська Універсальна Товарно-сировинна біржа.
Згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії МК №362, виданого 30.11.1993року, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,12га, яка розташована в с.Крива Балка Кривобалківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області для будівництва і обслуговування жилого будинку на підставі рішення виконкому Кривобалківської сільської ради №40 від 23.11.1993року.
Як вбачається з довідки виконавчого комітету Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 243 від 05.06.2024року земельна ділянка площею 0,12га згідно Державного акту на право приватної власності на землю Серія МК № 362, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 зазначила наступне: «Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.
Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16; від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц; від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц)».
Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства .
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України).
Частиною першою статті 126 ЗК України, передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд, неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 Земельного кодексу Української РСР закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди.
В постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
В постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19 зазначено, що за правилами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до набувачів будівлі переходять права на земельну ділянку, на якій вона розташована, у тих обсягах, які були у попереднього власника. Відповідно, сам факт набуття права власності на будинок не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки.
Встановивши, що сторона набула право власності на будинок з набуттям права на земельну ділянку, на якій фактично розташований цей будинок, оскільки попередній власник цієї земельної ділянки здійснив оформлення та реєстрацію земельної ділянки під будівлею відповідно до вимог земельного законодавства.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, а його цивільне право підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, який належить позивачу на праві власності.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268, 273,274-279,354 ЦПК України, суд
ухвалив :
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ;паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ;паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрований: АДРЕСА_3 ) про визнання права власності на земельну ділянку,- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,12га для будівництва і обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.
Суддя М.М.Войнарівський