П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33306/24
Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,
повний текст судового рішення
складено 06.03.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Ступакової І.Г.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
28.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до одеського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не застосування з 29.01.2020 до 19.05.2023, при обчисленні грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань, за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 29.01.2022 року по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він проходив військову службу за контрактом в ДПСУ, та у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 відповідач нараховував та виплачував грошове забезпечення та матеріальні допомоги виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначались із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Не зважаючи на ухвалення 29.01.2020 Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою визнаний протиправним та скасований пункт 6 Постанови КМУ від 21.02.2018 №103, яким були внесені зміни в п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704, відповідач у спірний період продовжував використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 при визначені посадового окладу та окладу за військовим званням. З огляду на це, позивач звернувся до відповідача з вимогою перерахувати та виплатити грошове забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальні допомоги на оздоровлення, для вирішення соціально побутових питань, грошової компенсації за невикористані відпустки 2022, 2023 та 2024 роки, одноразової допомоги при звільнені, грошової компенсації відпустки УБД, за період з 29.01.2020 по 28.09.2024 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Однак, листом від 18.10.2024, військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у задоволенні його заяви, посилаючись на виплату йому грошового забезпечення у спірний період у відповідності до вимог чинного законодавства.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, задоволений позов ОСОБА_1 :
- визнана протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не застосування з 29.01.2020 оку по 19.05.2023, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахування виплачених сум;
- зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у спірний період Грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось позивачу у відповідно до чинного законодавства.
Також, апелянт зазначає, що в межах справи №826/6453/18 предметом спору були питання пенсійного забезпечення позивача, в той час як питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями діючих військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу Шостим апеляційним адміністративним судом не досліджувалось.
Посилаючись на низку рішень Конституційного Суду України, ЄСПЛ та Верховного Суду, апелянт вказує, що за загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія акта законодавства поновлюється шляхом прийняття аналогічного акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення.
Вказує апелянт і на те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів є передчасними оскільки ще не є вирішеним питання стягнення/не стягнення грошового забезпечення, відповідачем не здійснювалась виплата, якої вимагає позивач.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ, зокрема у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.09.2024 року №331-ОС позивач звільнений з військової служби та в подальшому, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №618-ос від 28.09.2024 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення з 28.09.2024.
Відповідно до копії особистої картки грошового забезпечення позивача за 2020 рік посадовий оклад позивача з 29.01.2020 складав 5920 грн, з 07.08.2020 - 6340 грн, оклад за військовим званням у 2020 році - 1410 грн; позивачу нараховувалась та виплачувалась надбавка за вислугу років, надбавка за ОПС (особливості проходження служби), надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, надбавка за класну кваліфікацію, премія. Також у липні 2020 року позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення
Відповідно до копії особистої картки грошового забезпечення позивача за 2021 рік посадовий оклад позивача у 2021 році складав 6340 грн, оклад за військовим званням у 2021 році - 1410 грн; позивачу нараховувалась та виплачувалась надбавка за вислугу років, надбавка за ОПС (особливості проходження служби), надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, надбавка за класну кваліфікацію, премія. Також у жовтні 2021 року позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення. Винагорода за бойове чергування виплачувалась у лютому, березні, червні та вересні 2021 року.
Відповідно до копії особистої картки грошового забезпечення позивача за 2022 рік та архівної відомості №1 за період з січня по грудень 2022 року посадовий оклад позивача у 2022 році складав 6340 грн, оклад за військовим званням у 2022 році - 1410 грн; позивачу нараховувалась та виплачувалась надбавка за вислугу років, надбавка за ОПС (особливості проходження служби), надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, надбавка за класну кваліфікацію, премія. Також у березні 2022 року позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення, а у травні 2022 - грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань Винагорода за бойове чергування виплачувалась у січні, квітні, травні, червні, серпні, листопаді та грудні 2022 року.
Відповідно до копії особистої картки грошового забезпечення позивача за 2023 рік та архівної відомості №1 за період з січня по грудень 2023 року, посадовий оклад позивача у 2023 році складав 6340 грн, оклад за військовим званням у 2023 році - 1410 грн; позивачу нараховувалась та виплачувалась, зокрема у січні -травні 2023 року, надбавка за вислугу років, надбавка за ОПС (особливості проходження служби), надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, надбавка за класну кваліфікацію, премія. Також у лютому 2023 року позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення, а у січні 2023 - грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань. Винагорода за бойове чергування виплачувалась у січні, березні та травні 2023 року.
Учасниками справи не заперечується той факт, що грошове забезпечення позивача у спірний період з 29.01.2020 до 19.05.2023 обраховувалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 до 19.05.2023 пункт 4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017 застосовується в редакції, відповідно до якої розрахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, здійснюється виходячи з розміру складових, розрахованих з прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року. Також суд першої інстанції зазначав, що оскільки перерахунку підлягає грошове забезпечення позивача, то як наслідок і виплати, які обчислюються з урахуванням його розміру, а саме грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань.
Задовольняючи позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати доходу, суд першої інстанції виходив з того, що така виплата проводиться незалежно від порядку і підстав її нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення, адже право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Колегія суддів зазначає, що право позивача в цій справі на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень ст.233 КЗпП України, в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин (з 29.01.2020 до 19.05.2023), не обмежене будь-яким строком в період з 29.01.2020 до 19.07.2022, а позовні вимоги заявлені за період з 20.07.2022 до 15.05.2023, заявлені 28.10.2024, в межах трьох місячного строку, з дня звільнення позивача з військової служби з 28.09.2024.
Щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційний суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 (надалі постанова №704).
Постановою №704, яка набрала чинності 01.03.2018, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 постанови №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови №704).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яка набрала чинності 24 лютого 2018 року (надалі - постанова № 103), якою були внесені зміни до постанови №704, зокрема, пункт 4 був викладений в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 постанови №103).
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнаний протиправним та скасований пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови №704.
Отже, з 29.01.2020 пункту 4 постанови №704 віднови свою попередню редакцію, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що в період з 21.02.2018 до 20.05.2023 діяв пункт 4 постанови №704 в редакції постанови №103.
Також, враховуючи, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017), обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку проте, що розрахунковою величною для визначення посадового окладу та окладу за військове звання є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року.
При цьому, апеляційний суд, як і суд першої інстанції відхиляє посилання апелянта на постанову КМУ від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», оскільки вказаний нормативний акт не стосується спірних правовідносин, які виникли в період з 29.01.2020 до 19.05.2023
Оскільки, за приписами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №558 від 26.05.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), надбавка за вислугу років виплачується у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням; надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцями виплачується у відсотковому розмірі від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; надбавка за роботу в умовах режимних обмежень виплачується у відсотках від посадових окладів; надбавка за класну кваліфікацію виплачується у відсотках від посадового окладу; преміювання здійснюється у відсотках від посадового окладу; винагорода за бойове чергування виплачується у відсотках від посадового окладу; допомога на оздоровлення надається в розмірі місячного грошового забезпечення, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке у свою чергу складається з основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія), апеляційний суд, за наведених вище підстав, зазначає і про неправильне нарахування як грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, так і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які нараховувались та виплачувались позивачу у спірний період з 29.01.2020 до 19.05.2023.
Посилання апелянта, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, на мотивувальну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, є помилковим з огляду на сталу правову позицію Верховного Суду з питань застосування пункту 4 постанови №704 після ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом 29 січня 2020 року постанови по справі №826/6453/18.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині, яка стосується компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає таке.
Порядок нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульований Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 був затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі Порядок №159).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення. Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-2 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі №816/301/16, від 04.01.2019 року у справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі №264/6796/16-а.
З огляду на застосовані судом першої інстанції норми матеріального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відхиляє апеляційний суд і посилання апелянта щодо не надання судом першої інстанції правової оцінки усім доводам, наведеним у відзиві на позовну заяву.
Апеляційний суд, яке і суд першої інстанції зазначає, що решта доводів та заперечень сторін висновків суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія І.Г. Ступакова