П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29937/24
Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.,
повний текст судового рішення
складено 28.02.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Кравченка К.В.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
25 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 р. по 26.06.2024 р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року,
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01.01.2020 р. по 26.06.2024 р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року, 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , при цьому відповідач протиправно, починаючи з 01.01.2020 розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленого законом на 01.01.2018р., в той час як мав обраховувати виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Також позивач зазначає, що в порівнянні із прожитковим мінімумом для працездатних осіб встановленим відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідно до Законів України Про Державний бюджет України на 2020-2024 роки станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 та станом на 01.01.2024 є більшими, відтак відповідачем, внаслідок застосування для обрахунку грошового забезпечення позивачу у спірному періоді невірної розрахункової величини, було виплачено грошове забезпечення за спірний період ОСОБА_1 у зменшеному розмірі.
Враховуючи вищевикладене, на думку позивача починаючи з 01.01.2020 р. і по 26.06.2024 р. його грошове забезпечення мало бути розраховано відповідачем з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 та 01 січня 2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704.
Крім того, з огляду на викладене, перерахунку підлягають нараховані та виплачені у період з 01.01.2020 р. по 26.06.2024 р. грошова допомога на оздоровлення за 2020-2024 роки, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби (у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 4 роки календарної служби), компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки (середньоденне грошове забезпечення за 95 календарних днів) та додаткової відпустки як учаснику бойових дій (середньоденне грошове забезпечення за 28 календарних днів) із врахуванням перерахованого грошового забезпечення.
Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили 29.01.2020 року була відновлена дія пункту 4 постанови КМУ №704 у його первісній редакції (передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт).
Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 11 лютого 2021 року по справі №200/3757/20-а та справі №240/11952/19 щодо застосування положень пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103 та пункту 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, які полягають у тому, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Таким чином, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, правові підстави для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, відсутні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмови у задоволених позовних вимог та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 у спірному періоді проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , грошове забезпечення якої здійснювалось військовою частиною НОМЕР_1 .
Згідно копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.06.2024 №178, старшого матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого моториста моторного відділення електромеханічної бойової частини військової частини НОМЕР_3 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 25 травня 2024 року №60-РС (по особовому складу) у запас за підпунктом «б» (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непрацездатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) відповідно до п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», з 26.06.2024 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно довідки від 17.10.2024 №475/4/4930 про розміри щомісячних видів грошового забезпечення (у тому числі додаткових) ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_5 ) за період з 01 січня 2020 року по 26 червня 2024 року, складові грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення та премії за період служби з січня 2020 року по червень 2024 року були нараховані та виплачені виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (з 01.01.2020 по 19.05.2023) та виходячи із 1762 грн. (з 20.05.2023 по 26.06.2024).
25.07.2024 р. представник позивача звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом № 218/24 про надання копій документів, а також інформації стосовно наявності правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення у зменшеному розмірі, однак відповіді відповідачем на указане звернення не надано.
12.09.2024р. представник позивача повторно звертався до Військової частини НОМЕР_1 із запитом № 281/24 про надання документів та інформації, зокрема: довідку про виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2020р. по 26.06.2024, із обов'язковим зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення, а також допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; довідку-розрахунок виплаченої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби; довідку-розрахунок виплаченої ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій; інформацію про те, на якій підставі ОСОБА_1 не було виплачене у період з 01.01.2020р. по 26.06.2024 грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року.
На підтвердження надіслання повторно відповідачу указаного запиту позивачем підтверджується описом вкладеного у цінний лист та квитанцією поштового відправлення. Згідно даних Укрпошти за трекінгом поштового відправлення 7904369474628, указаний запит не отримано. 28.09.2024 повернуто відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання).
Вважаючи протиправними дій відповідача, які виразились у здійсненні обрахунку та виплати позивачеві грошового забезпечення та компенсаційних виплат при звільненні виходячи із розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018 та у період з 20.05.2023 - 1762 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова КМУ №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 Постанови КМУ №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою № 481, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Натомість, з урахуванням змін, внесених Постановою № 481, пункт 4 Постанови № 704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин Постанова № 481 є чинною, у передбаченому законом порядку не скасована, а тому підстав застосування попередньої редакції постанови Кабінету Міністрів України № 704, у суду немає.
Водночас, відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема, обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом з 01.01.2023 та з 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 20.05.2023 року по 26.06.2024 року не підлягають задоволенню.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді І.Г. Ступакова К.В. Кравченко