П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1853/25
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,
повний текст судового рішення
складено 24.03.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Кравченка К.В.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
04 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування й невиплати їй компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплати на її користь компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати належного грошового забезпечення за період з 15.11.2021 року по день фактичної виплати 15.01.2025 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №54 звільнена з військової служби за сімейними обставинами, проте їй не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення у повному обсязі, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року по справі №420/37153/23, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024 року задоволений її позов та, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити їй грошове забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення та грошову компенсацію за 2 доби щорічної основної відпустки за 2022 рік.
Лише 15.01.2025 року на ї картковий рахунок зараховані кошти у сумі 26701,08 грн на виконання рішення суду.
Позивачка вказує, що відповідачем в порушення статті 4 Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на її користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Таку бездіяльність позивачка вважає протиправною та посилаючись на положення Закону №2050-ІІІ, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159), судову практику просила задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що права позивачці не порушені, оскільки позивачка з відповідною заявою не зверталась до військової частини, а відповідно до ст. 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. У постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20 суд виснував, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії- задоволений. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати у повному обсязі грошового забезпечення - виплаченої 15.01.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі №420/37153/23. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення - виплаченої 15.01.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі №420/37153/23 відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом військовій частині НОМЕР_1 від 13.04.2018 року №54 її звільнено з військової служби через сімейні обставини, проте їй не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення у повному обсязі, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі №420/37153/23 задоволений частково позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, матеріальну допомогу на оздоровлення та грошову компенсацію за 2 доби щорічної основної відпустки за 2022 рік, за період з 15.11.2021 року по 23.02.2022 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 1 Примітки додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахування виплачених сум.
15.01.2025 року на виконання рішення суду від 13.03.2024 року у справі №420/37153/23 відповідачем виплачено позивачу 27260,04 грн.
Оскільки відповідачем виплачені кошти на виконання рішення суду без нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, позивач вважаючи порушеними його права звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Згідно статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Отже, дія вказаних норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі, з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17.
Визначення індексації наведено у частині першій статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є грошовим забезпеченням (заробітною платою) у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у зв'язку із чим підлягає компенсації.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в т. ч. грошове забезпечення (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Як встановлено колегією суддів, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі №420/37153/23 задоволений частково позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, матеріальну допомогу на оздоровлення та грошову компенсацію за 2 доби щорічної основної відпустки за 2022 рік, за період з 15.11.2021 року по 23.02.2022 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 1 Примітки додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахування виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду відповідач 15.01.2025 року виплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 27260,04 грн.
Таким чином, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено несвоєчасність виплати відповідачем частини грошового забезпечення позивача.
Колегія суддів зауважує, що компенсація чистини втраченого доходу виплачується не з моменту постановлення судового рішення, на підставі якого такий дохід фактично виплачено, а саме з часу, коли у особи виникло право на отримання такого доходу.
Аналогічного змісту правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України викладені від 11 липня 2017 року у справі №2а-1102/09/2670 та Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16.
Зокрема, Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Оскільки несвоєчасне нарахування та виплату частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних відносинах.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді І.Г. Ступакова К.В. Кравченко