П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/444/25
Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,
повний текст судового рішення
складено 14.03.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Кравченка К.В.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
06 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення за період з (01.02.2020 по 13.11.2023) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.11.2023 № 650-ос позивач звільнений в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Проте, як зазначено у позові, відповідач під час служби та при звільненні протиправно здійснив розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», що у подальшому стало предметом судового розгляду.
Позивач вказує, що на виконання судового рішення у справі № 420/5035/24, 07.12.2024 року на його банківський рахунок від військової частини зараховано 328437,89 грн. У зв'язку з викладеним 07.12.2024 року позивач направив відповідачу звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2024 року. Однак, відповідач листом від 11.12.2024 року відмовив у виплаті середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 13.11.2023 року, а остаточний розрахунок проведено 07.12.2024 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, який компенсується за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 рр., тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX. З цих підстав, відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якого стала підставою звернення до суду із цим позовом.
Представник відповідача не скористався правом наданні відзиву на позовну заяву.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задоволений. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року у сумі 151 750, 92 грн. (сто п'ятдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят гривень 92 коп.). Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військову службу у НОМЕР_2 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Згідно витягу із наказу в.о. начальника НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.11.2023 року №650-ОС, штаб-сержанта ОСОБА_2 (П-029715), інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія групи інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б), звільненого в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років)) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 13 листопада 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.20).
Після звільнення з військової служби між позивачем та НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 року у справі №420/5035/24 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020 р. по 13.11.2023 р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01.02.2020 р. по 13.11.2023 р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
07.12.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/5035/24 від військової частини НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача зараховані кошти в сумі 328 437,89 грн.
Згідно довідки про перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 13.11.2023 рр., здійсненого на виконання рішення суду від 07.05.2024 року у справі №420/5035/24, нарахована сума включає присуджений судовий збір у сумі 1211,20 грн., отже сума нарахованого грошового забезпечення складає 327 226, 69 грн.
Позивач звернувся до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Листом від 11.12.2024 року вих. №10/12118-24-Вих відповідач повідомив, що нарахування та виплата середнього заробітку виконати не можливо у зв'язку з відсутністю затверджених кошторисних призначень на зазначені цілі.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 13.11.2023 року, а остаточний розрахунок проведено 07.12.2024 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 рр., тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Отже, спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) визначалось, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,-у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року.
Отже, період стягнення середнього заробітку з 14.11.2023 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 вирішувала питання щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.
У вказаному судовому рішенні Судом зокрема зазначено, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Зважаючи на наведене, судова палата відступила від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX та зауважила, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Виходячи із приписів ст. 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року, тривалістю 183 календарних днів.
Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення, позивачу нараховано за -вересень 2023 року - 25291,80 грн.; жовтень 2023 року - 25291,80 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 днів.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 829,24 грн. ((25291,80 +25291,80)/61).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко І.Г. Ступакова