12 червня 2025 року м. Дніпросправа № 334/2228/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції
на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2025 року (суддя Бредіхін Ю.Ю.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції серії ЕНА № 4282182 від 16.03.2025 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що правомірність оскаржуваної постанови доведена відповідачем, проте суд необґрунтовано не взяв до уваги докази, надані останнім.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Інспектором 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області старшим лейтенантом поліції Ганусом Максимом Володимировичем 16 березня 2025 року винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4282182, згідно з якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн у зв'язку з вчиненням останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме, керування транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, будучи не пристебнутим ременем безпеки, чим порушено п. 2.3.в. ПДР.
Не погодившись з названою постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
У справі не є спірним той факт, що позивач під час керування транспортним засобом CHEVROLET LACETTI, державний номер НОМЕР_1 , не був пристебнутий ременем безпеки. Водночас позивач вважає, що це порушення не доведено належними та допустимими доказами, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови та є підставою для її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Підпунктом «в» пункт 2.3 «ПДР України встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.
Згідно з ч. 5 ст. 121 КУпАП Порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на порушення процедури розгляду справи, а також не доведення самого порушення належними та допустимими доказами, адже відеофіксація не здійснювалась технічним приладом, визначеним наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026.
Суд першої інстанції не знайшов порушення у процедурі розгляду справи, ці висновки не оскаржуються, а тому судом апеляційної інстанції додатково не перевіряються.
Натомість суд погодився з доводами позивача щодо недоведеності належними доказами скоєного правопорушення.
За висновком суду першої інстанції, наданий до відзиву відеозапис події не містить підтвердження вчинення позивачем правопорушення, зазначеного в постанові від 16.03.2025 серії ЕНА № 4282182, оскільки відображає події, які відбулися після зупинки транспортного засобу позивача, а відео, яке зроблено не на нагрудну відеокамеру не дозволяє встановити дату та час зафіксованої події.
Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок помилковим та зазначає, що згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відтак, у справах про адміністративні правопорушення можуть братися в якості доказів будь-які матеріали та документи, показання свідків, тощо, які дають можливість встановити наявність чи відсутність правопорушення. При цьому наведена норма КУпАП не визначає спеціальні вимоги до технічних приладів, якими здійснено відео чи фото фіксація порушення.
При цьому ані Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026, ані Закон України «Про Національну поліцію» не містить заборон на використання поліцейським під час несення служби інших пристроїв, аніж перелічені в Інструкції № 1026.
Отже, проведення поліцейським відео-фіксації правопорушення за допомогою мобільного телефону не суперечить приписам чинного законодавства, адже поліцейський вчинив такі дії з метою виконання покладених на нього Законом України «Про Національну поліцію» завдань - забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наданий відповідачем відео-доказ містить два відео-файли, одним з яких є фіксація самого правопорушення, другий - фіксація розгляду справи. З першого файлу чітко вбачається, що позивач керував транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременем безпеки.
Посилання на пристрій, яким здійснено фіксацію правопорушення, міститься у відповідній графі оскаржуваної постанови, що в повній мірі відповідає приписам Кодексу України про адміністративні правопорушення та не суперечить правовим позиціям Верховного Суду, на які посилається позивач.
Також суд звертає увагу, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України).
У зв'язку з цим можна дійти висновку, що зворотним є обов'язок кожного дотримуватися вимог закону.
Отже позивач, керуючи транспортним засобом, мав забезпечити дотримання вимог законодавства, а саме, Правил дорожнього руху. Свідоме нехтування такими правилами тягне за собою встановлену законодавством відповідальність, яка не може бути скасована на підставі формальних підстав, якими апелює позивач.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог чинного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху. Відповідач при винесенні оскаржуваної постанова діяв в межах наданих законом повноважень, обґрунтовано та добросовісно, оцінивши за внутрішнім переконанням здобуті докази та пояснення позивача, надані, у тому числі усно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Правові підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та не повним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 243, 286, 317, 322, Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2025 року в адміністративній справі 334/2228/25 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з 12 червня 2025 року та оскарженню не підлягає.
Повна постанова складена 12 червня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова