12 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/2546/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року (суддя Єфанова О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 №860 від 07.11.2024 «По результатам службового розслідування за фактом не повернення до військової частини після лікування солдата ОСОБА_1 », в частині його підпунктів 3.1 та 3.2 пункту третього, якими ОСОБА_1 позбавлено премії та додаткової винагороди, а також в частині пункту п'ятого, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач: отримав травму на бойовій позиції; лікувався в стаціонарі загалом близького одного року; звільнений з посади у В/ч НОМЕР_1 через стан здоров'я; зарахований у розпорядження командира В/ч НОМЕР_2 (тривале лікування); направлений на ВЛК в умовах неналежної організації цієї процедури; прибув до В/ч НОМЕР_3 та активними діями вимагав провести ВЛК; не пройшов ВЛК не зі своєї вини; в суді оскаржує бездіяльність щодо ВЛК (№160/32215/24); позбавлений премії та додаткової винагороди; звинувачений в порушенні дисципліни (не повернення в АДРЕСА_1 ); об'єктивно не може повернутися (госпіталізація, операція, інвалідність).
Стверджує, що суд має надати оцінку усім правовідносинам щодо обставин не повернення позивача до АДРЕСА_1 , що стали підставою для видання спірного наказу. Позивач наполягає на відсутності його вини в затримці проходження ним ВЛК, а також на наявності поважних причин його відсутності в місці дислокації В/ч НОМЕР_1 , а тому спірний наказ в оскаржуваній частині є протиправним.
Скаржник посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 18.02.2021 справа №804/4633/17 щодо належного відповідача та обов'язку доведення вини військовослужбовця. У цій категорії справ належним відповідачем є військова частина, яка зобов'язана довести наявність вини військовослужбовця, інакше наказ є протиправним.
Також посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 17.10.2023 справа №420/8263/22 щодо належного суб'єкта звернення до органу досудового розслідування та про те, що не будь-які відомості про кримінальне правопорушення, внесені до ЄРДР, є підставою для призупинення військової служби. У цій категорії справ належним суб'єктом звернення до органу досудового розслідування, як передумова для призупинення військової служби, є військова частина, у розпорядженні командира якої перебуває військовослужбовець, а один лише факт внесення до ЄРДР за заявою третьої особи відомостей про вчинене військовослужбовцем кримінального правопорушення, які не встановлені й не перевірені його безпосереднім командиром, не є достатньою підставою для призупинення військової служби.
Також вказує на те, що Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, що під фактом самовільного залишення військової частини, що стало підставою для видання спірного наказу, слід вважати, зокрема нез'явлення на службу (обов'язки служби є визначеними; питання про дальше службове використання є вирішеним) з лікувального закладу (підлягають оцінці причини затримки, зокрема їх виникнення через саму військову частину) в установлений строк (строк має бути встановленим), що здійснюється свідомо та з метою ухилитися від військової служби (підлягають оцінці докази вчинення активних дій щодо відсутності наміру ухилитись).
З 01.06.2022 по 30.06.2022 позивач брав участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, с. Бурлацьке, с. Шевченкове, на підставі бойового розпорядження КОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №313/оув/906т від 04.04.2022, бойовий наказ командира В/ч НОМЕР_2 №501 від 09.05.2022, журнал бойових дій №62дск від 24.02.2022 (довідка №1817 від 29.10.2024).
У кінці червня 2022 року (приблизний час, відколи позивач вважає, що отримав травми і стан його здоров'я суттєво погіршився і повністю не відновився донині), перебуваючи на бойовій позиції, позивач отримав травми, які в подальшому ВЛК визнані пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби, які (травми) викликані зовнішнім впливом - фізичним перенавантаженням через довготривале ручне перенесення позивачем боєприпасів в бойовій обстановці. Після повернення до польового медичного пункту, позивачу чотири дні здійснювали медичні маніпуляції (уколи), які не дали результату.
Позивач до зарахування в розпорядження перебував на стаціонарному лікуванні.
14.05.2024 позивача звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира В/ч НОМЕР_2 , утримуванням в списках В/ч НОМЕР_1 , з 14.05.2024 (Наказ В/ч НОМЕР_2 №49-РС від 14.05.2024). Тобто зарахування позивача в розпорядження відбулось в той період, коли позивач перебував на стаціонарному лікуванні.
Позивач продовжував стаціонарне лікування та відпустку після зарахування в розпорядження.
09.08.2024 командир В/ч НОМЕР_1 видав наказ про звільнення позивача від виконання службових обов'язків у зв'язку із хворобою та вважати таким, що вибув до В/ч НОМЕР_3 на ВЛК для визначення придатності. Також видав письмове направлення на ВЛК до військово-медичного клінічного центру В/ч НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) з метою визначення придатності до подальшої військової служби (наказ В/ч НОМЕР_1 №239 від 09.08.2024; направлення №2229 від 09.08.2024).
На виконання згаданого направлення, позивач прибув у м. Дніпро, та неодноразово звертався до медичного закладу, в якому мав пройти медичний огляд. Однак, огляд фактично не розпочався з причини, незалежної від позивача.
Так, уповноважені особи медичного закладу, в якому позивач має проходити медичний огляд, усно неодноразово повідомляли, що уповноважені особи В/ч НОМЕР_1 мають попередньо (до початку медичного огляду) зареєструвати позивача в електронній черзі на проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до подальшої військової служби, але чого не здійснено, а тому вони не можуть проводити медичний огляд.
У зв'язку із цим, позивач неодноразово звертався до уповноважених осіб В/ч НОМЕР_1 з проханням невідкладно здійснити реєстрацію у відповідній електронній черзі.
Уповноважені особи В/ч НОМЕР_1 , які в силу своїх повноважень мають зареєструвати в такій електронній черзі, не здійснюють таку реєстрацію через відсутній вільних місць для реєстрації (в матеріалах справи наявна переписку з військовослужбовцем медичної служби, мобільний телефон: НОМЕР_4 ). Отже, направлення не виконане з причини, незалежної від позивача.
З метою спонукання уповноважених осіб до належної організації вчасного проходження огляду та виконання направлення командира №2229 від 09.08.2024, позивач ініціював звернення до В/ч НОМЕР_1 , В/ч НОМЕР_3 , Міноборони.
У відповідь на запит за вих. №2024-11-11-01 від 11.11.2024 (вх. №17204 від 12.11.2024), отримана відповідь В/ч НОМЕР_3 за вих. №555/34467 від 13.11.2024, в якій повідомляється, що військово-лікарська комісія В/ч НОМЕР_3 приймає військовослужбовців для проведення медичного огляду військово-лікарської комісії встановленим порядком (з реєстрацією в електронній черзі). Рекомендуємо взяти нове направлення та проходити військово-лікарську комісію встановленим порядком.
У відповідь на запит за вих. №2024-11-11-03 від 11.11.2024, на електронну пошту отримана відповідь В/ч НОМЕР_1 за вих. №3381 від 16.11.2024, в якій повідомляється, що станом на теперішній час солдат ОСОБА_1 у В/ч НОМЕР_1 відсутній, його місцезнаходження невідоме, у результаті чого останній обліковується як військовослужбовець, котрий самовільно залишив військову частину, та дії якого містять ознаки кримінального правопорушенню передбаченого ч.4 ст.408 КК України. По даному факту проведено службове розслідування по результатам якого було підготовлено та надіслано до правоохоронних органів відповідне повідомлення. При повернені солдата ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 , командуванням буде розглянуто питання щодо направлення останнього до відповідного медичного закладу з метою проходження ВЛК.
Згідно абз.23 п.16 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1-12- 1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Положення №1153/2008 не містить норм щодо порядку продовження проходження військової служби військовослужбовцями, які зараховані в розпорядження саме відповідно до підпункту 15 пункту 116 цього Положення.
Повноваженням, яким наділена посадова особа, у розпорядження якої перебуває військовослужбовець за п.п.15 п.116 Положення №1153/2008, є те, що він має видати кадрове рішення щодо подальшого службового використання такого військовослужбовця (призначити на посаду, звільнити зі служби тощо). Жодного з таких рішень не прийнято.
Тобто позивач у спірний період перебував у розпорядженні, але кадрове рішення щодо подальшого його службового використання як військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні, не прийнято. Межі обов'язків військової служби позивача не є визначеними ані законодавством, ані посадовою особою - відповідним командиром.
Позивач наголошує, що оскільки процедура ВЛК фактично не завершена, а вина позивача в її тривалості відсутня, є безпідставним посилання відповідача на спроможність позивача з'явитися до місця несення військової служби, оскільки така дія призведе лише до ще більшого ускладнення стану здоров'я позивача.
У спірній ситуації правомірними діями з боку В/ч НОМЕР_1 мали б стати активні та достатні дії щодо належної організації ВЛК позивача, а з боку позивача - прибуття та проходження медичного огляду з метою встановлення ступеня придатності до військової служби.
В/ч НОМЕР_1 в повній мірі не дотрималась приписів законодавства, зокрема не здійснила онлайн-запис позивача на ВЛК, що регулюється листом КМС ЗСУ №510/2241 від 14.02.2024 та інструкцією онлайн-запису на ВЛК для начальника медичної служби військової частини через електронну чергу (див. дод. 4 до клопотання про розгляд справи №160/2546/25 без участі представника та приєднання доказів вих. №2025-03-05-01 від 05 березня 2025 року - копія відзиву від 25.12.2024 В/ч НОМЕР_3 у справі №160/32215/24, з дод.: лист-вимога КМС ЗСУ №510/2241 від 14.02.2024, інструкція (е-черга на ВЛК), а додатково також не виконала приписи Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, зокрема не було скеровано до медичного закладу (В/ч НОМЕР_3 ) з метою проведення ВЛК документи щодо позивача: медична книжка, службова характеристика для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією, медична характеристика, довідка про обставини одержання травми, відповідні посвідчення, витяги із особової справи, інші довідкові матеріали (п.36 позову - адвокатський запит №2024-11-11-02 від 11.11.2024).
З огляду на викладене, скаржник наголошує, що він має поважні причини для не повернення до АДРЕСА_1 , що вимагає В/ч НОМЕР_1 , оскільки саме останньою позивача і направлено у АДРЕСА_2 на медичний огляд ВЛК до В/ч НОМЕР_3 для визначення придатності, але не з вини позивача це ВЛК поки що не пройдено, а не пройдено воно через бездіяльність і самої В/ч НОМЕР_1 (зокрема не реєстрація в електронній черзі), а також враховуючи ще раніше взагалі виключення В/ч НОМЕР_1 позивача з займаної у неї посади, із зарахуванням його у розпорядження командира В/ч НОМЕР_2 , яким обов'язки, які має виконувати позивач, не було встановлено та/або доведено позивачу, а тому вина позивача не доведена, а оскаржуваний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.
Зазначає, що поважними причинами не повернення на місця служби необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності причин залишається на розсуд суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Позивач заявляє і надає докази, що він перебуває на тривалому лікуванні, та у зв'язку із цим, постає цілком логічне питання, чи міг він фізично прибути до АДРЕСА_1 . Позивач заявляє, що не міг за станом свого здоров'я це здійснити (схожі висновки: постанова ВС №520/10636/23 від 21.12.2023).
Також позивач просить врахувати, що спори, пов'язані із соціальними гарантіями військовослужбовців, потребують особливої уваги з боку суду через їхню важливість для захисту прав осіб, які виконували свій обов'язок перед державою. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності, справедливості та рівності перед законом (схожі висновки: постанова ВС №340/4412/24 від 29.01.2015).
Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі №824/126/17-а звернув увагу, що підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Просить суд визнати Наказ військової частини НОМЕР_1 №860 від 07.11.2024 «По результатам службового розслідування за фактом не повернення до військової частини після лікування солдата ОСОБА_1 », в частині його підпунктів 3.1 та 3.2 пункту третього, якими позивача позбавлено премії та додаткової винагороди, а також в частині пункту п'ятого, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на позивача дисциплінарне стягнення «Сувора догана» - незаконним та скасувати в цій частині.
Оскільки звинувачення позивача в СЗЧ вважає незаконним, просить суд ухвалити справедливе рішення, яким позов задовольнити повністю, чим відновити порушені права позивача.
Також скаржник просить здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Від позивача надійшли доповнення до апеляційної скарги.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що позивач вважає, що службове розслідування відносно нього проведено поверхово, без урахування всіх обставин, які важливі для прийняття обґрунтованого рішення.
Позивач наголошує на перебуванні його на стаціонарному лікуванні у різних медичних установах, починаючи з 07.07.2022 до 05.08.2024, та подальше видання направлення на проходження ВЛК для визначення ступеню придатності до військової служби, що підтверджується відповідними доказами, при цьому звільненні позивача за посади та відсутності в нього конкретних обов'язків (зарахування в розпорядження), об'єктивний незадовільний стан здоров'я позивача на час службового розслідування, є достатньо поважною причиною неприбуття його у н.п. Новоселівка з 09.08.2024 (дата наказу та направлення на ВЛК).
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , 16.03.2022 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 був призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу у лавах Збройних Сил України.
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №161 від 08.06.2023 призначено ОСОБА_1 на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти В/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №137 від 14.05.2024, на підставі п/п. 15 п. 116 Положення №402, солдата ОСОБА_1 , водія 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти В/ч НОМЕР_1 , звільнено з займаної посади, зараховано у розпорядження командира В/ч НОМЕР_2 , а також вирішено утримувати в списках В/ч НОМЕР_1 з 14 травня 2024 року.
08.08.2024 позивач звернувся з рапортом (вх. №5242 від 10.08.2024) до командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив направити його на військово-лікарську комісію до військової частини НОМЕР_3 з 09.08.2024.
Рапорт погоджений начальником медичної служби-начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом медичної служби ОСОБА_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 09.08.2024 позивач звільнений від виконання службових обов'язків та вибув до військової частини НОМЕР_3 для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення придатності для подальшого проходження військової служби.
Позивач до розташування військової частини не повернувся у результаті чого на підставі рапорта начальника медичної служби-начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта медичної служби Івана КОЛЕСНИКА (вх.№7391 від 15.10.2024) наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №829 від 30.10.2024 було призначено службове розслідування.
Згідно акта службового розслідування встановлено, що позивач знаходиться вдома, чекає на направлення на ВЛК від військової частини НОМЕР_1 , повертатись до розташування військової частини не збирається.
По результатам службового розслідування до правоохоронних органів було направлено відповідне повідомлення (вих. №3354 від 13.11.2024) про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ст.214 КПК України) за ознаками складу злочину передбаченого ч.4 ст.408 КК України «Дезертирство».
Крім того, по результатам службового розслідування наказом №860 (з адміністративно-господарської діяльності) від 07 листопада 2024 року командир військової частини НОМЕР_1 наказав:
1. Службове розслідування вважати закінченим.
2. Керуючись ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України лейтенанту ОСОБА_3 направити повідомлення та матеріали службового розслідування до органу досудового розслідування про виявлений факт, що містить ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.408 Карного кодексу України.
3. Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 :
3.1. У відповідності до пункту 5 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, не виплачувати премію солдату ОСОБА_1 за жовтень місяць 2024 року в повному обсязі.
3.2 У відповідності до абзацу 2 пункту 15 розділу XXXIV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, не виплачувати додаткову винагороду солдату ОСОБА_1 за жовтень місяць 2024 року.
4. ТВО заступника командира військової частини з психологічної підтримки персоналу лейтенанту ОСОБА_3 провести з особовим складом військової частини НОМЕР_1 додаткове заняття, на якому довести положення Статуту внутрішньої служби, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та положень ст. 408 КК України "Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або лікувального закладу
5. За порушення вимог ст. ст. 11, 16 Розділу 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, при повернені до військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 за порушення правил поведінки військовослужбовця, притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «Сувора догана».
До матеріалів справи долучений наказ (по стройовій частині) №47 від 08.02.2025 року командира військової частини НОМЕР_1 , яким відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2025 року №12-РС, солдату ОСОБА_1 було призупинено військову службу у Збройних Силах України, і виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 24.01.2025. Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
На теперішній час позивач звернувся з позовними заявами до Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 з вимогами зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 та Військову частину НОМЕР_1 в установленому порядку виконати направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією громадянина України, військовослужбовця солдата ОСОБА_1 , яке оформлено в письмовій формі командиром Військової частини НОМЕР_1 за №2229 від 09 серпня 2024 року; про оскарження наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №335 від 30 жовтня 2024 року по факту самовільного залишення військової частини та виключення з усіх видів забезпечення, у частині, що стосується солдата ОСОБА_1 ; Визнати протиправним і скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 №47 від 08.02.2025р., в частині його пункту 14, яким з 24 січня 2025 року призупинено військову службу у Збройних Силах України, знято з грошового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення, виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , - солдата ОСОБА_1 ; про оскарження наказу Військової частини НОМЕР_2 №12-РС від 06.02.2025р., в частині його пункту 78 параграфу 25, яким з 24 січня 2025 року призупинено військову службу по мобілізації у Збройних Силах України - солдату ОСОБА_1 , у зв'язку із самовільним залишенням військової частини 07 жовтня 2024 року.
Позивач, вважаючи Наказ №860 (з адміністративно-господарської діяльності) від 07 листопада 2024 року відповідача протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 - 4, 12, 14 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або Національної гвардії України, бере офіційне зобов'язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов'язки військової служби.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008)
За пунктами 5, 6 Положення № 1115/2009, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Згідно пункту 112 Положення № 1153/2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
У відповідності до статті 11 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Закон № 548), до загальних обов'язкові військовослужбовців відноситься необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Закону № 548).
Статтею 17 Закону визначено, що військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно із статтею 26 Закону, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 35 Статут визначено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Пунктами 1, 2 Дисциплінарного статут визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Пунктом 5 Дисциплінарного статут передбачено, що за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.
Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту, право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 45 Дисциплінарного статут ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Згідно статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
За положенням ст. 54 Дисциплінарного статут ЗСУ, командир окремого батальйону (корабля 2 рангу), а також командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах "а"-"ґ" статті 48 цього Статуту (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).
Статтями 83 - 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
У кожному випадку вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції» з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб'єктові у сфері протидії корупції.
У разі якщо ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що посадові (службові) особи Збройних Сил України зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Повноваження осіб під час службового розслідування встановлені розділом ІV Порядку №608. Зокрема, відповідно до пункту 1 цього розділу, особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України (пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).
Приписами пункту 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Згідно з вимогами пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акту про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
З аналізу норм Дисциплінарного статуту вбачається, що вирішальним при притягненні до дисциплінарної відповідальності за скоєний військовослужбовцем проступку є характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступінь вини, попередня поведінка порушника, а однією із обставин, які потрібно довести, є вина особи в невиконанні або неналежному виконанні покладених на нього обов'язків. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з'ясовуються відповідним командиром самостійно або під час службового розслідування, і повинні бути відображені у відповідному наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності або висновку службового розслідування.
Приписами статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» та Порядку №608 прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення «може» передувати службове розслідування. Тобто з наведеної норми вбачається, що проведення службового розслідування не є обов'язковою підставою для накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та є правом, а не обов'язком командира.
Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі №822/2446/17.
Верховний Суд в постанові по справі №813/1021/17 від 19 лютого 2020 року висловив правову позицію відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Так, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому був продовжений.
Починаючи з 24 лютого 2022 року, вся країна мужньо бореться за виживання, надаючи реальний опір агресору. У таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, оскільки відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
Ураховуючи обставини, які склались на цей час у державі, зокрема, дотримання дисципліни та виконання наказів є першочерговим обов'язком всіх військовослужбовців. Саме від виконання наказів та дотримання дисципліни, наразі залежить майбутнє держави, її територіальна цілісність та незалежність. Отже, застосування негативних наслідків для військових, враховуючи перебування країни у воєнному стані, пов'язане, насамперед, із захистом країни.
Колегія суддів зазначає, що самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням. Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу - це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі. Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами.
Відповідно до матерів справи підставою для винесення спірного наказу є самовільне залишення позивачем місця служби, неповернення до ВЧ та недбале відношення до обов'язків військової служби.
Так, позивач 08.08.2024 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив направити його на військово-лікарську комісію до військової частини НОМЕР_3 з 09.08.2024.
Рапорт погоджений начальником медичної служби-начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом медичної служби ОСОБА_4 .
09.08.2024 командир В/ч НОМЕР_1 видав наказ про звільнення позивача від виконання службових обов'язків у зв'язку із хворобою та вважати таким, що вибув до В/ч НОМЕР_3 на ВЛК для визначення придатності.
Також видано письмове направлення на ВЛК до військово-медичного клінічного центру В/ч НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) з метою визначення придатності до подальшої військової служби (наказ В/ч НОМЕР_1 №239 від 09.08.2024; направлення №2229 від 09.08.2024).
Колегія суддів зазначає, що наказ та направлення не містить відповідних термінів направлення на ВЛК (безтермінове).
Матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами, що позивач залишив ВЧ НОМЕР_1 та прибув до ВЧ НОМЕР_3 , але за відсутності запису через е-чергу, направлення не було реалізовано.
Так, станом на 15.10.2024 позивач до розташування військової частини не повернувся у результаті чого, на підставі рапорта начальника медичної служби-начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта медичної служби Івана КОЛЕСНИКА (вх.№7391 від 15.10.2024 року) наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №829 від 30.10.2024 призначено службове розслідування.
Згідно акта службового розслідування встановлено, що позивач знаходиться вдома, чекає на направлення на ВЛК від військової частини НОМЕР_1 , повертатись до розташування військової частини не збирається.
З пояснень позивача вбачається, що після прибуття до ВЧ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), уповноважені особи медичного закладу, в якому позивач має проходити медичний огляд, усно неодноразово повідомляли, що уповноважені особи В/ч НОМЕР_1 мають попередньо (до початку медичного огляду) зареєструвати позивача в електронній черзі на проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до подальшої військової служби, але чого не здійснено, а тому вони не можуть проводити медичний огляд.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено причин не повідомлення безпосереднього командира про причини не виконання наказу В/ч НОМЕР_1 №239 від 09.08.2024 та направлення №2229 від 09.08.2024 безпосередньо після прибуття до ВЧ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), та про фактичне залишення місця розташування військової частини.
Посилання позивача на те, що він неодноразово звертався до уповноважених осіб В/ч НОМЕР_1 з проханням невідкладно здійснити реєстрацію у відповідній електронній черзі, своїх підтверджень у матеріалах справи не знайшли (рапорти, листи, звернення позивача або уповноваженої особи ВЧ НОМЕР_3 тощо).
Суд також звертає увагу, що у разі не можливості реалізувати наказ В/ч НОМЕР_1 №239 від 09.08.2024 та направлення №2229 від 09.08.2024 позивач не звільнений від обов'язку щодо повернення до військової частини з наданням відповідних пояснень та рапорту, що вчинено позивачем не було.
Отже, матеріали справи не містять будь-яких доказів на спростування фактів самовільного залишення місця розташування ВЧ або доказів поважності відсутності на службі.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем підтверджено порушення позивачем військової дисципліни.
Позивачем не наведено, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, доводи позивача не спростовують висновків службового розслідування.
Щодо рішення суду в частині виплати грошового забезпечення позивачу за спірний період, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно п. 2 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до п. 8 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Відповідно до п. 15, 16 розділу І Порядку № 260 від 07.06.2018, грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п.п. 1 - 3 розділу XVI Порядку № 260, командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
Суд зазначає, що наказ щодо позивача в частині наявності в його діях порушення дисципліни не скасовано у встановленому законодавством порядку, є чинним.
У даному випадку інше застосування наведених приписів законодавства зумовило б виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди незалежно від неналежного виконання військовослужбовцем військового обов'язку.
Суд зазначає, що будь-яких доказів поважності відсутності на службі позивачем до суду не надано, та з наданих доказів судом не встановлено.
Зважаючи на встановленні обставини позивачу правомірно припинено виплату грошового забезпечення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров