12 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/25723/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року (суддя Царікова О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 не проведення нарахування ОСОБА_1 з 30.11.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошової допомоги у тому числі грошову допомогу на оздоровлення) за період з 30.11.2020 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Позивач вказав, що у період з 30.11.2022 по 27.08.2023 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та низка вищезазначених одноразових виплат, які обраховано виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість необхідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 з 30.11.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошової допомоги у тому числі грошову допомогу на оздоровлення) за період з 30.11.2020 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що позивачу у спірний період правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови КМУ №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 30.11.2022 по 27.08.2023, що підтверджується військовим квитком.
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 25.03.2024, в якій, зокрема просив перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 починаючи з 30.11.2020 по день звільнення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням на відповідний рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, але не менше 50 % мінімальної заробітної плати, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).
Втім, станом на час розгляду справи докази розгляду вищевказаної заяви в матеріалах справи відсутні.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач і звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постановою «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704. Згідно пункту 10 ця постанова набрала чинності з 1 березня 2018 року.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, Урядом України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців регламентовано постановою Кабінету Міністрів України № 1294.
При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови № 704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі №380/22021/21 та від 18.01.2024 у справі № 240/1387/21.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачу посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, в період з 30.11.2020 по 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров