23.05.2025 Справа №607/1254/25 Провадження №2/607/1663/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
без участі сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Добрянська Оксана Іванівна, до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
21 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Добрянська О.І. звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщення - квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 2 - 4).
В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 зазначила, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі ордера серії МК № 1263 на житлове приміщення, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів від 26 липня 1990 року. Відповідно до вказаного ордеру ОСОБА_1 з сім'єю з трьох чоловік має право на зайняття двох кімнат, загальною площею 29,7 кв.м., в окремій квартирі на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради народних депутатів № 296 від 25 липня 1990 року. Склад сім'ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .
Крім того, відповідно до довідки № 303 від 23 грудня 2024 року, виданої ДП «Люкс-Житло-1», за даною адресою, зареєстровані чоловік позивачки ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , онука - ОСОБА_5 та донька, яка є відповідачем по справі ОСОБА_2 . Адвокат звертає увагу, що ОСОБА_2 з грудня 2013 року у цій квартирі не проживає, оскільки виїхала в російську федерацію на постійне місце проживання, однак, реєстрація її не змінилася. Також у позові зазначено, що відповідач особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться, оплату всіх комунальних послуг здійснює позивачка, вона ж проводить за власний рахунок поточні ремонти квартири та оплачує послуги з утримання прибудинкової території. Останнім часом вартість комунальних послуг постійно зростає і позивач не має можливості вчасно та в повному об'ємі розраховуватись за спожиті комунальні послуги. Актами обстеження житлових умов про фактичне проживання від 17 жовтня 2024 року та 23 грудня 2024 року, що складені відповідною комісією в присутності свідків, виявлено, що ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає. Таким чином, реєстрація відповідача у квартирі створює позивачу перешкоди у вільному користуванні нерухомим майном.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористалася.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с. 28, 29).
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Добрянська О.І. в судове засідання не з'явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується розпискою (а.с. 45), проте, від представника ОСОБА_1 - адвоката Добрянської О.І. - надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, висловили прохання їх задовольнити; стосовно ухвалення заочного рішення не заперечили.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0610227178330, № 0610234710640, № 0610239912888, де вказано «адресат відсутній за вказаною адресою», а також, оголошеннями про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме (а.с. 32, 36, 37, 40, 43, 46).
У судовому засіданні 24 квітня 2025 року було викликано та допитано свідків. Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказала, що вона є сусідкою позивачки, знає її сім'ю довший час. Засвідчила, що наскільки їй відомо дочка позивачки тривалий час в квартирі не проживає, оскільки більш як 10 років закордоном. Відповідачку давно не бачила; зазначила, що остання не приймає участі в утриманні квартири (а.с. 41, 44).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 вказала, що дружить з сім'єю ОСОБА_1 тривалий час, більше 10 років точно. Дочку позивачки за місцем проживання давно не бачила (а.с. 42, 44).
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до статті 128 ЦПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою (частина перша); судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята); у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (пункт 2 частини сьомої); днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункти 1 - 4 частини восьмої).
Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).
Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Як було заначено, представник позивача скористався вимогами зазначеної норми.
Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).
Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, позивач та її представник заявили клопотання про розгляд справи без їх участі, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.
Крім того, суд зазначає, що у зв'язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
24 травня 1986 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 був зареєстрований шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу, серія НОМЕР_1 , актовий запис за № 553 (а.с. 16).
У вказаному шлюбі у сторін народилося двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , актовий запис за № 232 (а.с. 15), та донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , актовий запис за № 3253, видане відділом ЗАГС Тернопільського міськвиконкому (а.с. 14).
Відповідно до ордера на житлове приміщення № 1263 серія МК, виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів від 26 липня 1990 року, виданого ОСОБА_1 з сім'єю з 4 осіб на право зайняття житлового приміщення, житловою площею 29,7 кв.м., складається з двох кімнат за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення виконкому Тернопільської міської Ради народних депутатів № 296 від 25 липня 1990 року. Склад сім'ї: ОСОБА_3 - чоловік; ОСОБА_4 - син; ОСОБА_2 - дочка (а.с. 5).
Згідно довідки ДП «Люкс-Житло-1» ПП «Люкс» № 291 від 11 грудня 2024 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , склад сім'ї, яка приймається на квартирний облік: ОСОБА_1 - заявник, ОСОБА_3 - чоловік, ОСОБА_2 - донька, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_5 - онука (а.с. 7).
Як вказано у довідці ДП «Люкс-Житло-1» ПП «Люкс» № 303 від 23 грудня 2024 року, виданої ОСОБА_1 про те, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з нею зареєстровані: ОСОБА_3 - чоловік, ОСОБА_2 - донька, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_5 - онука (а.с. 6).
Актами обстеження житлових умов про фактичне проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) від 17 жовтня 2024 року та від 23 грудня 2024 року, в складі комісії: заступника директора ОСОБА_9 , майстра дільниці ОСОБА_10 , сусідів, в ході обстеження виявлено, що ОСОБА_2 зі слів сусідів дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8, 9).
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).
За частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
2.2. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами правомочність контролювати використання майна за наявності певних умов для цього (див., зокрема, «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» /Sporrong and Lonnroth v. Sweden, 1982, § 61, «Вістінс і Перепйолькінс проти Латвії» /VistinsandPerepjolkinsv.Latvia [ВП], 2012, § 93).
Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 червня 2019 року № 3-р(І)/2019).
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
ЄСПЛ у своїх рішеннях витлумачив поняття «житло» в аспекті статті 8 Конвенції. Так, у рішенні у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року (заява № 30856/03) ЄСПЛ зазначив, що Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (пункт 40); втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (пункт 41); втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (пункт 42).
Отже, право власності є непорушним, проте таке право не є абсолютним, відтак може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися за наявності особливих умов: наявність законодавчої основи, правомірної мети, має визнаватися необхідним у демократичному суспільстві та бути пропорційним. За аналогійних умов допустимим є й втручання у право гарантоване статтею 8 Конвенції. При цьому втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у відповідне право, утім саме поняття «житло» не зводиться до формального володіння, реєстрації за певним місцем, а має бути наділене важливою сутнісною ознакою - особу має пов'язувати з конкретним місцем тривалий зв'язок, це місце має слугувати центром її життєвих інтересів.
2.3. Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За статтею 71 ЖК України: при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців (частина перша); якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частина друга).
Частиною третьою статті 71 ЖК України встановлено випадки, коли жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров'я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров'я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров'я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; 4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (справа № 490/12384/16-ц) на підставі аналізу статей 71, 72 ЖК України зроблено висновок, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 вказано, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Отже, у справах цієї категорії критичними для повного та всебічного з'ясування всіх обставин є саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні, це є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов'язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача.
2.4. Позивачем у ході судового розгляду доведено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач протягом тривалого часу, а саме майже дванадцять років не з'являється у помешканні, наймачем якого є позивач, не проживає у цій квартирі.
Судом не встановлено причин, передбачених частиною третьою статті 71 ЖК України, які б свідчили про поважність неперебування відповідача за місцем реєстрації.
Пред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Така позиція суду корелює з висновками Верховного Суду України, сформульованими у постанові від 16 січня 2012 року (справа № 6-57цс11), відповідно до яких у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, позивач має право вимагати визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Оскільки факт тривалого, без поважних причин непроживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджено наявними у справі доказами, показаннями свідків, наданих суду у судовому засіданні, суд вважає позовні вимоги щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, обґрунтованими.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
Враховуючи вищенаведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, суд дійшов висновку, що вказаний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи той факт, що позов про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням задоволений в повному обсязі, а позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується квитанцією № 1443857809 від 20 січня 2025 року (а.с. 1), обов'язок щодо сплати судового збору на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок, слід покласти на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись статтями 2, 4, 12 - 13, 19, 76 - 78, 141, 223, 247, 258 - 268, 273 - 274,
280 - 289, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Добрянська Оксана Іванівна, до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.
2. Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , такою, що втратила право на користування квартирою, за адресою: АДРЕСА_2 .
3. Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
4. Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
6. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
7. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
8. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
9. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
10. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
11. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
12. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строку з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 23 травня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серія НОМЕР_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Головуючий суддяТ. І. Якімець