12 червня 2025 р. Справа № 520/21076/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 04.12.24 у справі № 520/21076/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа: Військова частина НОМЕР_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , у якому просив:
- визнати дії уповноважених осіб Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові звільнити з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 - протиправними;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за абзацом 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції норми, яка діяла на дату подання ним рапорту про звільнення з військової служби) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 13.05.2024.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 13.05.2024 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з висновками, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що фактично, в оскаржуваному судовому рішенні зазначено лише про зобов'язання відповідача здійснити розгляд поданого рапорту належним чином та надати відповідь за результатами розгляду вказаного рапорту. Проте, оскільки чинним законодавством не визначено чітко встановленої форми відповіді за наслідками розгляду поданого рапорту, то та відповідь, яка була надана позивачу і міститься в матеріалах справи є фактичним результатом розгляду рапорту, адже позивача, як наслідок, звільнено не було. Окрім того, в оскаржуваному судовому рішенні відсутні висновки щодо норм законодавства, яке повинно застосовуватись під час здійснення посадовими особами відповідача розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - старший солдат ОСОБА_1 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді старшого водія-радіотелефоніста 1 відділення 3 взводу З роти.
Вказана Військова частина НОМЕР_2 перебуває в підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 (відповідача).
13.05.2024 ОСОБА_1 подав до свого командування рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час дії воєнного стану): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), шо підтверджується відповідним медичним висновком медико - соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (в редакції норми закону, шо діяла на момент подання позивачем вказаного вище рапорту).
Необхідність звільнення з військової служби обґрунтовувалась тим, що мати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 потребує сторонньої допомоги та догляду (отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи), що підтверджується Висновком лікарсько-консультативної комісії від 06.09.2023 за №4974 форми первинної облікової документації №080-4/о, виданим Комунальним некомерційним підприємством «Міська поліклініка №6» Харківської міської ради про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, Консультативним висновком №863696 від 16.01.2024 та Актом встановлення факту здійснення догляду №965/188 від 01.05.2024.
Згідно з відміткою вказаний рапорт зареєстрований відповідачем за №1054 від 13.05.2024.
13.06.2024 у відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_2 надала лист №1956, в якому зазначила, що для вирішення питання по суті щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами старшого солдата ОСОБА_1 рапорт військовослужбовця та додатки до нього 15 травня 2024 року направлено до Військової частини НОМЕР_1 . 18 травня 2024 року з Військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь, що підстав для звільнення з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 немає.
29.06.2024 у відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_1 надала лист №4698/9/1/2266, в якому зазначила, що Військовою частиною НОМЕР_1 , в межах компетенції, розглянуто рапорт Військової частини НОМЕР_2 вх. №1054 від 13.05.2024 старшого солдата ОСОБА_1 . Позитивного рішення не прийнято у зв'язку з тим, що вказаний військовослужбовець не надав акт МСЕК про встановлення інвалідності матері.
З витребуваних судом документів установлено, що супровідним листом №1537 від 17.05.2024 для вирішення питання по суті рапорт ОСОБА_1 та додатки до нього направлено до Військової частини НОМЕР_1 .
За результатом направлення вказаного рапорту до Військової частини НОМЕР_1 , на рапорті рукописним текстом за підписом ОСОБА_3 , зазначено: "Немає підстав для звільнення! Не доданий акт МСЕК про встановлення інвалідності матері".
Також, на виконання ухвали суду про витребування доказів, Військовою частиною НОМЕР_1 21.11.2024 надано до суду пояснення, в яких повідомлено, що будь-якого рішення у вигляді окремого письмового (електронного) документа за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення його з військової служби не приймалось. Позивачу та третій особі доведено в усній формі обґрунтування відмови у задоволенні вимог військовослужбовця.
Поряд із цим під час розгляду справи позивачем надано до суду копію Висновку №6196 від 01.11.2024 форми первинної облікової документації №080-4/о, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Міська поліклініка №6» Харківської міської ради про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, який дійсний до 01.11.2025.
Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», за результатом поданого рапорту протиправними, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що командування Військової частини НОМЕР_1 , якому підпорядковується Військова частини НОМЕР_3 , де безпосередньо проходить службу позивач, не приймало будь-якого рішення щодо належного розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, отже допустило протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатом розгляду його рапорту.
Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за абзацом 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції норми, яка діяла на дату подання ним рапорту про звільнення з військової служби) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я є передчасними та фактично такими, що звернуті на майбутнє, адже їх вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду поданого позивачем рапорту.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за № 2232-XII (далі - Закон № 2232- XII), а також нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби, серед яких військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 за № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та Указом Президента України від 06.05.2024 за № 271/2024 " Про продовження строку дії воєнного стану в України", затвердженого Законом України від № 3684-IX від 08.05.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Тобто, введений воєнний стан триває станом і на сьогодні.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Статтею 26 Закону №2232-XII (у редакції станом на 13.05.2024) визначені підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
18.05.2024 набув чинності Закон України №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану військовослужбовці, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до ч.7 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, згідно із абз.2 п.12 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, (далі - Положення № 1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За приписами абзацу 4 пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з абз.13 п.14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція №170) документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Пункт 12.11 розділу XII Інструкції № 170 визначає, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 234 Положення № 1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з приписами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що звернення військовослужбовця з певним проханням оформлюється рапортом, який має бути адресований вищій посадовій особі та підлягає реєстрації в день надходження шляхом проставлення відмітки про його надходження в правому куті нижнього поля аркуша, що підтверджує факт одержання такого рапорту адресатом та в подальшому забезпечує здійснення контролю за його належним виконанням.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
У свою чергу розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає, зокрема, підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Також уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. При цьому документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Отже, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
Позивач, виявивши своє небажання продовжувати проходити військову службу (як умова за п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII), звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення від 21.11.2022 та від 22.12.2022 на підставі зазначеної норми Закону №2232-XII - п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, отримання якого відповідачем не заперечується.
Позивач стверджує, що рапорт було розглянуто. Втім, оцінюючи вказані доводи, суд ураховує таке.
З дослідженої копії рапорту позивача судом установлено, що на рапорті уповноваженою особою військової частини - С. Твердохлібом проставлено відмітку "Немає підстав для звільнення! Не доданий акт МСЕК про встановлення інвалідності матері.". Разом з тим доказів належного результату розгляду цього рапорту позивача, у тому числі таких, як прийняття наказу про звільнення або відмови у прийнятті наказу, з посиланням на акти законодавства та з роз'ясненням порядку оскарження, окрім письмових клопотань по суті рапорту зазначених на самому рапорті, матеріали справи не містять та сторонами під час судового розгляду справи до суду не надано.
Крім того, вказані обставини підтверджує відповідач у поясненнях від 21.11.2024.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та відповідного рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідачем не прийнято.
Така бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 не відповідає критеріям правомірності, визначеним в ч.2 ст.2 КАС України, та є протиправною.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та досліджені докази, приймаючи до уваги, що відповідачем не прийнято жодного рішення за результатом поданого позивачем рапорту про звільнення, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним захистом порушеного права позивача, з урахуванням ст. 9 КАС України, є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 13.05.2024 з покладенням на відповідача обов'язку розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 13.05.2024 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту.
Колегія суддів не бере до уваги доводи позивача щодо того, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутні висновки щодо норм законодавства, яке повинно застосовуватись під час здійснення посадовими особами відповідача розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, оскільки такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Крім того, колегія суддів зауважує на відсутність підстав для надання оцінки поданим з рапортом документам за обставин неприйняття відповідачем за результатом поданого рапорту про звільнення жодного рішення, саме в якому б відповідачем зазначались відповідні доводи з обґрунтуванням, а також надавалась б оцінка, у тому числі з наданням оцінки висновку ЛКК на предмет наявності чи відсутності всіх відомостей у ньому для застосування положень пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII, у тому числі чи віднесено надання такого висновку до компетенції уповноваженого на це чинним законодавством органу, який склав висновок.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), згідно з якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі № 520/21076/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк