12 червня 2025 р. Справа № 520/29225/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 (суддя Лук'яненко М.О.; м. Харків) по справі № 520/29225/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 48363,85 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 4863,85 грн, а тому вважає свої права порушеними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Харківський окружний адміністративний суд, рішенням від 15 січня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2024 по 19.10.2024 включно.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 99 днів затримки розрахунку при звільнені за період з 13.07.2024 по 19.10.2024 включно в сумі 23703,08 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Позивач частково не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції змінити резолютивну зобов'язальну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі № 520/29225/24 в частині присуджених позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на рівні 23703,08 грн, на той його розмір, котрий обраховано самим же судом першої інстанції на рівні 47406,15 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22, в якій суд остаточно визначив, що приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, застосовуються без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідач також не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року по справі №520/29225/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям є обов'язком держави, а не конкретного роботодавця (військової частини). Як суб'єкт владних повноважень, військова частина виконує функції, визначені законодавством, проте фінансування грошового забезпечення здійснюється з державного бюджету. В умовах воєнного стану та скрутного фінансового становища в країні можуть виникати затримки у виплатах, які не залежать від волі військової частини (роботодавця) або її керівництва. Ці затримки пов'язані з економічною ситуацією в державі, а також з пріоритетами фінансування в умовах ведення воєнних дій. Розуміючи обстановку в країні та можливі затримки з виплатою грошового забезпечення як діючим військовослужбовцям так і тим що звільняються зі служби, відповідачем заздалегідь повідомлено позивача про зазначені обставини. Позивач був ознайомлений з ситуацією, після чого ним було складено відповідний рапорт вх. №52/26607 від 15.07.2024. Відтак, позивач був повідомлений про можливу затримку у виплаті належного йому на момент звільнення грошового забезпечення.
Поряд з цим відповідач зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюються. Вказує, що спеціальним законодавством у спірних правовідносинах є Закон № 2232-XII, Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170. У військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу.
Сторони правом подання відзиву на апеляційні скарги не скористались.
Враховуючи подання апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу позивача належить задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив публічну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.12.2022 по 12.07.2024 (на посаді стрільця - санітара, а в подальшому - матроса резерву 93 запасної роти військової частини НОМЕР_1 ), що підтверджується копіями витягів із наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2022 №46, від 19.01.2024 №20 та від 12.07.2024 №257-РС.
Під час проходження військової служби позивач, перебуваючи у відпустці був госпіталізований до “ВМКЦ Північного регіону» м.Харків з 14.03.2024 та з 17.03.2024 переведений для подальшого лікування до КНП “Обласний госпіталь ветеранів війни» ХОР, звідки був виписаний 01.04.2024, що підтверджується копіями виписок з історії хвороби.
01.04.2024 позивачу видано довідку від 01.04.2024 про потребу у відпустці для лікування.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2024 № 1581 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини (надалі - СЗЧ) позивачем, на підставі рапорту від 08.04.2024 №53/14890 командира 93 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 .
У подальшому, службове розслідування було продовжено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2024 №1980.
07.06.2024 затверджено акт проведення службового розслідування відносно позивача, за висновками якого, за порушення вимог статей 11, 12, 16, 49, 127. 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на матроса ОСОБА_1 , матроса резерву 93 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом “б» статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ -“догана"; за грубе порушення дисципліни та за неповернення з лікувального закладу без поважних причин у квітні 2024 року, на підставі пункту 5 розділу XVI “Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженої наказом Міністра оборони України від 17 червня 2018 року № 260 (зі змінами), матроса ОСОБА_1 , матроса резерву 93 запасної роти військової частини НОМЕР_1 позбавлено премії за квітень 2024 року у повному обсязі.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2024 року №1664 відносно ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, позбавлено його премії та ініційовано процедуру звернення до органу досудового розслідування за фактом СЗЧ.
Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом в рамках адміністративної справи №520/22054/24.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 по справі №520/22054/24 закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу за клопотанням представника Військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з тим, що відповідачем по справі оскаржуване рішення у формі наказу було скасовано.
22.09.2024 на картковий рахунок позивача надійшло невиплачене грошове забезпечення у розмірі 23271,57 грн, та 20.10.2024 - у розмірі 11264,68 грн, що підтверджується скріншотами карткового рахунку.
Позивач звернувся до відповідача з приводу нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби відповідно до ст.117 КЗпП України.
Листом відповідача від 12.10.2024 №41/17750 повідомлено про здійснення 22.09.2024 виплати грошового забезпечення за квітень 2024 року та надано довідку про заробітну плату.
Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Визначаючи розмір середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції врахував висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, та дійшов висновку про необхідність застосування критерію зменшення розміру відшкодування, а тому справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 23703,08 грн, що становить 50% від обрахованого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (47406,15 грн).
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.
При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Судом, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024 № 257-РС позивач був звільнений з військової служби у відставку.
Водночас, остаточний розрахунок із позивачем проведено 22.09.2024, а саме на картковий рахунок позивача надійшло невиплачене грошове забезпечення у розмірі 23271,57 грн, та 20.10.2024 - у розмірі 11264,68 грн, що підтверджується скріншотами карткового рахунку.
Таким чином, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошового забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).
Посилання відповідача на те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби не врегульовано жодним нормативно-правовим актом спеціального законодавства.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 по справі № 480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2024 по 19.10.2024.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд першої інстанції встановив, що
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як встановлено судом, тривалість затримки у розрахунку при звільненні за період затримки розрахунку при звільненні складає 99 днів за період з 13.07.2024 по 19.10.2024.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 про заробітну плату позивача від 12.10.2024 №41/17747 двома останніми місяцями перед звільненням позивача є травень 2024 року (31 календарний день, грошове забезпечення - 6463,61 грн) та червень 2024 року (30 календарних днів, грошове забезпечення 22746,50 грн).
Показник середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням обраховується наступним чином: 29210,11 (6463,61 грн + 22746,50 грн) / 61 (31 календарний день + 30 календарних днів) = 478,85 грн.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення показника середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням, який становить 478,85 грн на кількість днів затримки розрахунку при звільненні - 99 днів, тобто, 478,85 х 99 = 47406,15 грн.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 47406,15 грн.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд першої інстанції врахував правові позиції сформовані Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 23.09.2021 у справі № 340/1405/20, від 18.11.2021 у справі № 200/5415/20-а, від 05.10.2022 у справі № 640/17872/19, обставини запровадження в Україні воєнного стану, та дійшов висновку про необхідність застосування критерію зменшення розміру відшкодування, а тому справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 23703,08 грн, що становить 50% від обрахованого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (47406,15 грн).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зменшення розміру відшкодування та зазначає, що у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Судова палата) досліджувалося питання щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022.
У постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 Судова палата, з посиланням на приписи статті 58 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, зазначила, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України.
Судова палата у означеній постанові звернула увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.
Також Судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, про які зазначала Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні.
У підсумку Судова палала виснувала, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Застосовуючи означені підходи та враховуючи, що за обставинами цієї справи спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 13.07.2024 по 19.10.2024) регулюється статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за вказаний період в сумі 47406,15 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
За цих обставин, колегія суддів резюмує, що застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, що призвело до зменшення апеляційним судом суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача, є помилковим.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшовши висновку про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно визначив розмір такого відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини в іншій редакції.
Щодо решти вимог позивача суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги відповідача встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 по справі № 520/29225/24 - змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції:
"Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 99 днів затримки розрахунку при звільнені за період з 13.07.2024 по 19.10.2024 включно в сумі 47406 (сорок сім тисяч чотириста шість ) грн 15 коп.".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 по справі № 520/29225/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова