12 червня 2025 р. Справа № 440/11746/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, м. Полтава, повний текст складено 21.03.25 у справі № 440/11746/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі за текстом також - відповідачі), у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 13 років 3 місяці 21 день, а саме: періодів роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 13 років 3 місяці 21 день а саме: періоди роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії з моменту виникнення такого права (19.10.2022), з урахуванням стажу роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001, з урахуванням вже виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував обставини справи, зокрема того, що згідно з документами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію по інвалідності, призначену за принципом екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з 19.10.2022 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підставі поданої 05.01.2023 заяви. Пенсію обчислено з урахуванням стажу, зарахованого по 31.12.2022, тривалістю 30 років 4 місяці 25 днів (в тому числі 4 роки 2 місяці - додатковий стаж) та заробітної плати з 01.07.2000 по 31.12.2022 - на підставі даних персоніфікованого обліку. Розмір пенсії - 2361,00 грн. До загального страхового стажу не враховано періоди роботи: з 05.08.1991 по 12.08.1995, оскільки в записах трудової книжки відсутні накази на прийняття і звільнення; з 18.05.1987 по 18.05.1990, оскільки дата прийому на роботу 18.05.1987, а дата наказу про прийом на роботу 18.05.1986, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; з 08.09.1995 по 19.12.2001, оскільки в даті звільнення виправлення (період враховано частково з 01.01.1999 по 30.09.2011 згідно з даними персоніфікованого обліку).
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.01.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням №163750021093 від 16.01.2023 позивачу призначено пенсію по інвалідності із зазначенням страхового стажу - 33 роки 4 місяці 6 днів.
У листі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.02.2023 №1600-0305-9/10220, адресованому ГУ ПФУ в Донецькій області, ГУ ПФУ у Київській області, зазначило наступне: "згідно з документами електронної пенсійної справи №163750021093 гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із заявою про призначення пенсії звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області 05.01.2023. Відповідно до поданої заяви за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області ОСОБА_2 призначено пенсію (перевірено спеціалістом Головного управління пенсійного фонду України в Київській області Водоп'ян О.С). При цьому період роботи відповідно до записів трудової книжки №4-7 з 15.05.1987 по 18.05.1990 безпідставно зараховано до страхового стажу, оскільки дата прийому на роботу 18.05.1987, а дата наказу про прийом на роботу 18.05.1986. Враховуючи зазначене, просимо переглянути заяву гр. ОСОБА_1 від 05.01.2023 та повідомити про прийняте рішення. Релізом версії від 04.04.2022 №1-6-74-1 надано можливість управлінням доопрацьовувати справи інших областей без використання принципів черги. Відтак, спеціалісту Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області ОСОБА_2 надано доступ для доопрацювання ЕПС № 163750021093 гр. ОСОБА_1 "
Рішенням № 163750021093 від 24.02.2023 пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача із зазначенням страхового стажу - 30 років 4 місяці 25 днів. Підставою зазначеного перерахунку наведено лист від 13.02.2023 №1600-0305-9/10220 корегування стажу.
12.09.2024 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою щодо надання інформації про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 .
У листі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.09.2024 №1600-0217-8/68602 зазначило наступне: "на підставі поданої 05.01.2023 заяви за принципом екстериторіальності призначено пенсію спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, ОСОБА_1 призначено пенсію з урахуванням стажу, зарахованого по 30.09.2022, тривалістю 33 роки 4 місяці 6 днів (у тому числі 4 роки 4 місяці 10 днів - додатковий стаж). Додатково після надходження даних про сплату страхових внесків за IV квартал 2022 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії, з урахуванням страхового стажу та заробітної плати по 31.12.2022. Тривалість страхового стажу склала 29 років 02 місяці 26 днів та додатковий стаж 4 роки 02 місяці. До страхового стажу заявника не враховано періоди роботи з 05.08.1991 по 12.08.1995, оскільки в записах трудової книжки НОМЕР_2 від 10.02.1986 не зазначено, на підставі чого внесено записи про прийняття та звільнення з роботи (наказ (розпорядження), його дата і номер) та з 08.09.1995 по 19.12.2001, оскільки підстава прийняття на роботу дописана іншим чорнилом та в даті звільнення міститься виправлення. Період роботи враховано частково з 01.01.1999 по 30.09.2001 згідно з даними персоніфікованого обліку. При цьому період роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990 безпідставно зараховано до страхового стажу, оскільки дата прийняття на роботу 18.05.1987, а дата наказу про прийняття - 18.05.1986, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 зі змінами. Управлінням направлено листа до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про перегляд заяви ОСОБА_1 від 05.01.2023. Розпорядженням від 21.02.2023 пенсійну справу заявника приведено у відповідність: страховий стаж для обчислення пенсії по інвалідності склав 30 років 4 місяці 25 днів (у тому числі 4 роки 2 місяці - додатковий стаж)".
Не погодившись із зазначеними діями пенсійних органів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відомості, зазначені в трудовій книжці позивача, підтверджують наявність в нього стажу роботи, необхідного для перерахунку пенсії, і відмова відповідача врахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи є протиправною.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії з моменту виникнення такого права (19.10.2022, що підтверджено протоколом пенсійного органу та ГУ ПФУ в Полтавській області не заперечується), з урахуванням стажу роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001, з урахуванням вже виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування "№ 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою та другою статті 30 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: до досягнення особою 23 років включно - 1 рік; від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки; від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки; від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки; від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років; від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років; від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років; від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років; від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років; від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років; від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років; від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років; від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Згідно з п.п. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 за № 22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою КМУ від 12.08.1993 за № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.06.2014 за № 10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України від 54.11.1991 за № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
За приписами п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі також - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 1.1. Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції № 58).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції № 58).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 за № 162.
Інструкція № 162 чітко визначала коло осіб, які уповноважені вносити записи до трудової книжки. До таких осіб належить керівник підприємства або спеціально уповноважена ним особа. Позивач як особа, на яку не покладено обов'язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права позивача на належне пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем до страхового стажу позивача не враховано:
- період роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, оскільки дата прийняття на роботу 18.05.1987, а дата наказу про прийняття - 18.05.1986, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 зі змінами;
- період роботи з 05.08.1991 по 12.08.1995, оскільки в записах трудової книжки НОМЕР_2 від 10.02.1986 не зазначено, на підставі чого внесено записи про прийняття та звільнення з роботи (наказ (розпорядження), його дата і номер;
- період роботи з 08.09.1995 по 19.12.2001, оскільки підстава прийняття на роботу дописана іншим чорнилом та в даті звільнення міститься виправлення.
Разом з цим, із системного аналізу наведених норм випливає, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для виключення періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
З огляду на зазначене, відповідачу слід урахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачу надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачем не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а.
Разом із тим, відповідно до копії трудової книжки № НОМЕР_2 підтверджено роботу позивача, зокрема: з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001.
Окрім того, слід звернути увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується з нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Однак матеріали справи не містять, а відповідачем 1 в обґрунтування правомірності незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи не надано до суду доказів самостійного звернення до архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, суб'єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей.
Натомість відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.
З урахуванням наведеного посилання пенсійного органу на недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для відмови у врахуванні спірних періодів роботи позивача до страхового стажу при перерахунку пенсії.
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001.
З огляду на протиправність дій відповідача, висновок суду першої інстанції про зобов'язання останнього зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001, є правильним.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З огляду на зазначене, враховуючи необхідність поновлення прав позивача з метою запобігання порушення його прав на належну пенсію, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав позивача без необхідності додаткових його звернень до суду та виконання будь-яких інших умов для цього, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії з моменту виникнення такого права (19.10.2022), з урахуванням стажу роботи з 18.05.1987 по 18.05.1990, з 05.08.1991 по 12.08.1995 та з 08.09.1995 по 19.12.2001, з урахуванням вже виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 440/11746/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова