12 червня 2025 р. Справа № 520/27900/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., повний текст складено 11.04.25 по справі № 520/27900/24
за позовом ОСОБА_1
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків треті особи Міністерство оборони України
про визнання протиправну відмову та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Харківського квартирно-експлуатаційного управління (далі - Харківське КЕУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство оборони України (далі-МО України), в якій, з урахуванням уточнень позовної заяви, просить:
визнати неправомірною відмову відповідача, яка викладена у листі від 02.10.2024 № 583/5036 в реалізації у встановленому розділом 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра Оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі - Інструкція № 380) права позивача на виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 ;
зобов'язати відповідача подати до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання, про виключення з числа службових квартир АДРЕСА_1 , для забезпечення сім'ї позивача постійним житлом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що перебуває на військовій службі у НОМЕР_1 військовому представництві Міністерства оборони України. Має календарну вислугу більше 32 років. Перебуває на квартирному обліку у Харківському гарнізоні у загальній черзі з 31.07.97 № 97, у першочерговій - з 04.09.2017 № 511. Позивач звернувся із заявою до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про підготовку та направлення до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових, однак отримав відмову, яка обґрунтована тим, що питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла з числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти. Позивач вважає, що відмова відповідача у підготовці та направленні до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових є безпідставною, необґрунтованою та такою, що істотним чином порушує конституційні права позивача, передбачені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-XII).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позовну заяву ОСОБА_1 .
Визнано неправомірною відмову Харківського КЕУ, яка викладена у листі від 02.10.2024 №583/5036 у реалізації у встановленому розділом 7 Інструкції № 380 порядку права ОСОБА_1 на виключення з числа службових квартир за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язано Харківське КЕУ подати до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_2 для забезпечення сім'ї ОСОБА_1 постійним житлом.
Стягнуто з Харківське КЕУ за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 211.20 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що законодавство щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями чітко визначає, що згода на виключення житла з числа службового це право, а не обов'язок виключно Міністерства оборони України, при умові, якщо відпала потреба в такому житлі, а інших підстав для виключення житла з числа службового чинне законодавство не передбачає, тож судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті. Посилається на те, що обов'язковою передумовою для отримання житла є настання черги на отримання житла.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Коваль А.П. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням житлової комісії НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України від 27.09.2024 затверджено протокол засідання житлової комісії від 27.09.2024 № 5, яким включено до числа службових квартир квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , якою позивача забезпечено (а.с. 13).
Позивач з 31.01.2024 по теперішній час проходить військову службу у НОМЕР_1 військовому представництві Міністерства оборони України, що підтверджується довідкою НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України від 04.10.2024 № 1026/2561 (а.с. 11).
Має календарну вислугу більше 32 роки.
Згідно з довідкою № 583/5037 від 02.10.2024 ОСОБА_1 перебуває в загальній квартирній черзі з 31.07.1997 за № 307, у першочерговій - з 04.09.2017 за № 511 зі складом родини дві особи: позивач, дружина - ОСОБА_2 (а.с. 12).
Позивачу разом з членами родини розподілено службове житлове приміщення, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_2 . У зазначену квартиру позивач вселився на підставі ордера від 23.02.2024 № 000060, виданого на виконання рішення виконкому Харківської міської ради від 21.02.2024 № 70 (а.с. 10).
ОСОБА_2 зареєстрований та проживає разом з родиною по теперішній час у зазначеному житловому приміщенні, що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні (а.с. 9).
Рішенням житлової комісії НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України, яке затверджено наказом начальника НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України, позивачу разом з членами родини надано згоду на зняття статусу «службове» з житлового приміщення: квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13).
Позивач усно звернувся із заявою до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про підготовку та направлення до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових.
Харківське квартирно-експлуатаційне управління листом від 02.10.2024 № 583/5036 відмовило позивачу у підготовці та направленні до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових (а.с. 15).
Вказана відмова обґрунтована тим, що рішенням заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 № 2551/з/5 та рішенням Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протокол від 16.11.2022 № 142, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загнули (померли) або пропали безвісти.
Позивач не погодився з вказаною відмовою, у зв'язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до витягу з послужного списку має календарну вислугу на військовій службі понад 32 роки, перебуває на квартирному обліку, що підтверджується матеріалами справи, відтак наявні усі визначені пунктом 10 Інструкції умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання. Суд зазначив, що внаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено положеннями Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-XII).
Згідно зі ст. 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України № 2011-ХІІ, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінету Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Відповідно до ч. 1 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (далі - Порядок № 1081), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.
Згідно із ч. 3 п. 3 Порядку № 1081 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Відповідно до п. 10 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 (далі - Інструкція № 380), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку з скороченням штатів, інваліди першої чи другої групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими жилими приміщеннями, незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на квартирному обліку. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району встановленим порядком.
Отже, на час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену п. 10 Інструкції та ч. 3 п. 3 Порядку можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Згідно зі ст. ст. 5, 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів Збройних Сил України, як в воєнний, так і в мирний час. Учасникам бойових дій надається, зокрема, така пільга, як першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19.
Судовим розглядом встановлено, що позивач відповідно до Витягу з послужного списку має календарну вислугу на військовій службі понад 32 роки, перебуває на квартирному обліку, що підтверджується матеріалами справи, відтак наявні усі, визначені пунктом 10 Інструкції, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Проте, листом від 02.10.2024 № 583/5036 фактично відмовлено позивачу у виключенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 з числа службового, оскільки рішенням заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 № 2551/з/5 та рішенням Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протокол від 16.11.2022 № 142, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загнули (померли) або пропали безвісти.
При цьому, відповідач не зазначав про відсутність доказів на підтвердження прийняття житловою комісією військової частини рішення про погодження зняття статусу службової з житлового приміщення, яке займає позивач, а також відповідний наказ командира цієї військової частини, а також відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження обґрунтованості неподання клопотання про розгляд питання про виключення житла з числа службового.
Таким чином, внаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 розділу 7 Інструкції № 380, виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що за наявності умов, визначених пунктом 10 Інструкції № 380, виключення житла зі службового здійснюється в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу 7 Інструкції № 380.
Так, пунктами 3-7 Інструкції № 380 передбачено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла).
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій).
За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:
погодження надання постійного житла;
відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.
У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Рішення Комісії з контролю є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.
ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків).
Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
З аналізу наведених вище положень вбачається чітка процедура, дотримання якої є обов'язковим, зокрема, надсиланню клопотання квартирно-експлуатаційним органом передує розгляд спеціальною житловою Комісією військової частини, в якій несе службу військовослужбовець, питання щодо погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, яке займає позивач.
Крім того, пунктом 11 Порядку № 1081 передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не спростовано, що витягом з протоколу № 5 засідання житлової комісії НОМЕР_1 військового представництва МО України від 27.09.2024 вирішено виключити житло, яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 з числа «службове».
Відповідно до витягу з наказу Міністерства оборони України командира начальника 85 військового представництва (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.09.2024 № 113 «Про оголошення рішення житлової комісії» наказано : надати підполковнику ОСОБА_1 постійну житлову площу шляхом виключення житла, яким він забезпечений за адресою : АДРЕСА_2 , з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання зі зняттям з квартирного обліку згідно п. 10 Інструкції № 380.
Отже, позивачем дотримано встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення.
Колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах, враховуючи наявність в матеріалах справи таких документів, як витяг з наказу Міністерства оборони України командира начальника 85 військового представництва (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.09.2024 № 113 та витяг з протоколу № 5 засідання житлової комісії НОМЕР_1 військового представництва МО України від 27.09.2024 у Харківського квартирно-експлуатаційного відділу відсутній інший варіант правомірної поведінки, окрім як направити до Виконавчого комітету Харківської міської ради відповідне клопотання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України 2011-ХІІ, в той час як чинним законодавством не встановлено підстав для відмови квартирно-експлуатаційного органу у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Разом з тим, враховуючи наявність у позивача матеріальних підстав для визнання права на виключення житла з числа службового, а також погодження зняття статусу службової з житлового приміщення, яке займає позивач, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для направлення до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання, про виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення сім'ї ОСОБА_1 постійним житлом.
Натомість, відповідач під час розгляду справи не навів належних обґрунтувань недотримання позивачем встановленої законом процедури для виведення квартири з числа службового житла.
Відтак, з огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови Харківського квартирно-експлуатаційного управління, оформленої листом від 02.10.2024 № 583/5036 у направленні відповідного клопотання до виконавчого комітету виконавчого комітету Харківської міської ради та наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 по справі № 520/27900/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий