12 червня 2025 р. Справа № 440/2989/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 (суддя Ясиновський І.Г.; м. Полтава) по справі № 440/2989/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката Полторапавлова М.Г. від 18.02.2025 вих. №18/02/25-1;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути адвокатський запит адвоката Полторапавлова М.Г. від 18.02.2025 року вих. №18/02/25-1 та надати відповідь за результатом його розгляду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 - закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в адвокатському запиті ОСОБА_1 від 18.02.2025 відсутні посилання на Закон України "Про доступ до публічної інформації", тобто адвокат не ідентифікував свій адвокатський запит в якості запиту про доступ до публічної інформації. Відтак, спірні правовідносини не є публічно-правовими у розумінні КАС України.
Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 про закриття провадження у справі № 440/2989/25 та направити справу №440/2989/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що адвокатський запит був направлений з метою отримання інформації щодо розгляду заяви про отримання відстрочки від призову ОСОБА_2 , копії відповіді за результатом її розгляду, а отже, запитувана інформація та документи не є публічною, а є конфіденційною - доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є суб'єктом владних повноважень, спір, який виник між позивачем і відповідачем є публічно-правовим, адже законом встановлено обов'язок органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит надати відповідь на адвокатський запит. А, отже, спір, що виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 312 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза “встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
За правилами пунктів 1, 7 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, а також спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Водночас під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Позивачем у цій справі є ОСОБА_1 , який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії ДН №5422, виданого Радою адвокатів Донецької області 22.03.2019.
Спірні правовідносини у справі виникли внаслідок ненадання відповідачем повної відповіді на адвокатський запит позивача від 18.02.2025 вих. №18/02/25-1, в якому позивач на підставі ст. ст. 20, 24 ЗУ “ Про адвокатуру та адвокатську діяльність» просив:
Повідомити про стан розгляду заяви на відстрочку ОСОБА_2 від 10.02.2025 року, яка 15.02.2025 року отримана ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У разі розгляду вказаної заяви надати відповідну копію відповіді /а.с. 15/.
Колегія суддів зазначає, що ключовим у розв'язанні питання юрисдикційної належності цього спору є те, чи є запитувана в адвокатському запиті позивача інформація публічною.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 12 названого Закону встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради. (частина перша статті 13).
Згідно зі статтею 23 Закону № 2939-VI оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Правове регулювання відносин щодо внесення і розгляду адвокатського запиту визначено статтею 24 Закону № 5076-VI, зокрема, детально регламентовано перелік адресатів, до яких може бути направлено адвокатський запит, вимоги до такого запиту, питання строків розгляду адвокатських запитів та порядку відшкодування витрат.
Так, адвокатським запитом є письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень законодавства.
Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.
У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації».
Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Отже, питання права на отримання запитуваної інформації перебуває у площині двох законів - Закону №2939-VI і Закону №5076-VI.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.03.2024 у справі №640/7688/21 та від 29.05.2025 у справі № 580/4827/24 за результатами аналізу вищенаведених положень чинного законодавства дійшов таких висновків щодо правозастосування:
- якщо говорити про запит на отримання публічної інформації у сенсі Закону №2939-VI, то запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. При цьому, розпорядниками такої інформації є суб'єкти, названі у статті 13 цього Закону;
- якщо ж йдеться про адвокатський запит у розумінні Закону №5076-VI, то на відміну від запиту на отримання публічної інформації, такий може бути адресований як суб'єктам владних повноважень та юридичним особам, так і приватним особам;
- основною відмінністю між запитом на отримання публічної інформації (1) і адвокатським запитом (2) є те, що перший - може стосуватися будь-якої публічної інформації, незалежно від того, стосується вона запитувача чи ні, а другий - інформації, необхідної адвокату для надання правової допомоги клієнту. Тобто метою звернення адвоката з адвокатським запитом є виключно належне виконання договору про надання правової допомоги. Це узгоджується з приписами статті 24 Закону №5076-VI, якою передбачено обов'язок адвоката додавати до адвокатського запиту посвідчені ним копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
При цьому, як неодноразово у своїх постановах вказувала Велика Палата Верховного Суду, сам по собі адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом №2939-VI, а більш широкому колу суб'єктів (постанови ВП ВС від 29.04.2020 у справі №826/2106/17, від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а).
Колегія суддів зауважує, що Закон № 5076-VI не містить заборони запитувати в адвокатському запиті публічну інформацію, якщо це необхідно для захисту інтересів клієнта. Тобто, адвокатський запит може стосуватися й надання публічної інформації. Але, у такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону № 5076-VI, зобов'язаний послатися й на відповідні статті Закону № 2939-VI, як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, а також дотриматися вимог останнього й звернути увагу суб'єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 520/13981/21.
Також варто звернути увагу на те, що за змістом статті 24 Закону № 5076-VI відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Поряд із цим, за змістом статей 10, 23 Закону № 2939-VI відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Таким чином, окрім уже згаданих відмінностей запиту на отримання публічної інформації і адвокатського запиту, вони відрізняються також і наслідками відмови в отриманні запитуваної інформації.
Як встановлено судом зі змісту адвокатського запиту ОСОБА_1 від 18.02.2025, він направлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою отримання інформації про стан розгляду заяви на відстрочку ОСОБА_2 від 10.02.2025. Тобто, запитувана в адвокатському запиті інформація стосується приватноправових відносин між адвокатом (позивачем) і клієнтом ( ОСОБА_2 ).
В адвокатському запиті Полторапавлов М.Г посилався виключно на норми Закону №5076-VI та не вказував, що запитувана інформація є публічною у розумінні Закону № 2939-VI.
Станом на день звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_1 відповіді на адвокатський запит на отримав.
Отже, фактично у цьому випадку має місце ненадання відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 на адвокатський запит позивача, а не про відмову у наданні позивачу доступу до публічної інформації.
Відповідно до заявлених вимог позивач просить зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути адвокатський запит адвоката Полторапавлова М.Г. від 18.02.2025 року вих. №18/02/25-1 та надати відповідь за результатом його розгляду відповідно до положень ст. 24 Закону № 5076-VI, обґрунтування щодо порушень відповідачем вимог Законом № 2939-VI позовна заява не містить.
Зазначене у сукупності не дає можливості вважати такий адвокатський запит одночасно й запитом на отримання публічної інформації.
Відтак, у спірному випадку не йдеться про спір фізичної особи із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації, що не заперечує й сам позивач.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить правових підстав уважати, що захист прав позивача у спірних правовідносинах може бути реалізований у порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини не є публічно-правовими у розумінні КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, необхідно тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №9901/296/19, від 20.11.2019 у справі №808/2167/18 та від 11.06.2020 у справі №640/22536/19.
Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів даної справи, з урахуванням суб'єктного складу сторін, предмету, та підстав позову, а також правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та будь-якого іншого судочинства, оскільки такий позов взагалі не може розглядатися судами.
Твердження апелянта про наявність у спірних правовідносинах ознак публічно-правового спору є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують через що суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 по справі № 440/2989/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова