12 червня 2025 р. Справа № 520/6955/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 28.03.25 у справі № 520/6955/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (далі також - відповідач), в якому просить:
1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011 - XII, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України 31.01.2023;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік, передбачену пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011 - XII, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України 31.01.2023.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року адміністративну справу №520/6955/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ця справа з урахуванням приписів ч. 1 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України підсудна саме Харківському окружному адміністративному суду, оскільки місцем проживання позивача є м. Харків.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач із доводами позивача не погоджується, уважає оскаржувану ухвалу обґрунтованою і законною. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
У відповіді на відзив позивач зазначає про необґрунтованість аргументів, наведених відповідачем щодо підсудності справи Луганському окружному адміністративному суду.
Також позивачем подані клопотання про відшкодування витрат на послуги адвоката та витрат на поштові відправлення.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, її мотивами є те, що позов у цій справі не підсудний Харківському окружному адміністративному суду, оскільки зареєстроване місце проживання позивача - АДРЕСА_1 .
Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно з частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 4 КАС України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Правила розмежування териториальної юрисдикції (підсудності) адміністративних справ установлено параграфом 3 КАС України.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
За матеріалами справи позивач, звертаючись до адміністративного суду, з урахуванням ч. 1 ст. 25 КАС України, у позовній заяві зазначав, що позовна заява подана до суду за місцем проживання позивача, на підтвердження додав до позовної заяви копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6327-5000243556 від 10.12.2019 зареєстроване місце проживання позивача - АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування - АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції, зазначивши, що для цілей визначення територіальної підсудності цієї справи до уваги необхідно брати відомості щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) особи-позивача, як того вимагає ч.1 ст. 25 КАС України, дійшов висновку, що на ініційований заявником спір не поширюється територіальна юрисдикція Харківського окружного адміністративного суду.
Однак колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Нормативне визначення «місце проживання» містить Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого, місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Водночас згідно зі ст. 3 зазначеного Закону вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та мас право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
З урахуванням приписів ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо перемішені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Як зазначає позивач, у зв'язку з тимчасовою окупацією міста Луганська він вимушений був змінити своє місце проживання та є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою №6327-5000243556 від 10.12.2019.
За змістом довідки №6327-5000243556 від 10.12.2019 фактичне місце проживання/перебування позивача - АДРЕСА_2 .
Тобто зазначеним документом підтверджено, що позивач фактично проживає/перебуває саме у м. Харкові.
Отже, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, необґрунтовано пославшись на те, що терміни «місце проживання (перебування, знаходження)» чинне законодавство пов'язує саме з зареєстрованим у встановленому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» порядку проживанням особи, а не з її фактичним перебуванням, не надавши належної правової оцінки підставам проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3 , дійшов безпідставного висновку, що з огляду на правила підсудності, визначені ст. 25 КАС України, ця справа не підсудна Харківському окружному адміністративному суду.
За наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали.
Згідно з статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов необґрунтованого висновку про передання цієї справи за підсудністю до Луганського окружного адміністративного суду, а тому ухвалене судове рішення на підставі вимог статті 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, питання розподілу судових витрат, у тому числі витрат на послуги адвоката та витрат на поштові відправлення згідно з поданими позивачем клопотаннями, колегією суддів не вирішується.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 у справі № 520/6955/25 скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова