12 червня 2025 р. Справа № 520/21399/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 29.04.25 у справі № 520/21399/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не встановлення для обчислення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 базового місяця - січень 2008 року та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у заниженому розмірі - 4774,52 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням для обчислення індексації грошового забезпечення місяця підвищення (базового місяця) - січень 2008 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 520/21399/24 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р. - 28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - грудень 2015 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Харківського окружного адміністративного суду набрало законної сили 07.11.2024, виконавчий лист по даній справі не видавався.
15.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом встановлення Військовій частині НОМЕР_1 строку для подання звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 520/21399/24 протягом одного місяця з дня набрання ухвалою суду законної сили.
В обґрунтування заяви вказано, що станом на теперішній час рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 520/21399/24 залишається невиконаним у повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року заяву позивача від 07.04.2025 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 - залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви позивача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач указує на те, що суд першої інстанції не вжив заходів для належного виконання судового рішення у справі № 520/21399/24, а фактично виправдав бездіяльність відповідача з посиланням на відсутність бюджетного фінансування. Разом із тим підтвердженим є факт лише часткового виконання рішення суду. Отже, вирішивши у такий спосіб заяву позивача, суд першої інстанції не забезпечив належного судового контролю за виконанням судового рішення, проявивши надмірний формалізм.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом установлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 520/21399/24 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р. -28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - грудень 2015 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р. -28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум. Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Харківського окружного адміністративного суду набрало законної сили 07.11.2024, виконавчий лист по даній справі не видавався.
Позивач, уважаючи, що наявний беззаперечний факт того, що рішення за цією адміністративною справою суб'єктом владних повноважень не виконується, звернувся до суду з заявою у порядку ст. 382 КАС України.
Приймаючи ухвалу про залишення без задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 07.10.2024 у справі № 520/21399/24, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за № 4094-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі також - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України у заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно з ч. 2, 3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав уважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі 160/5259/20.
Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду з заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом установлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 520/21399/24 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - грудень 2015 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум. Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Харківського окружного адміністративного суду набрало законної сили 07.11.2024, виконавчий лист по даній справі не видавався.
У матеріалах справи міститься заявка - розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за квітень 2025 року та розрахунок потреб в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за квітень 2025 року, відповідно до якого дані стосовно виплати грошового забезпечення заявнику були включені до наданого розрахунку (№ 682) та у графі "Потреби за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення" встановлена сума до виплати заявнику - 98.679,00 грн.
Отже, Військовою частиною НОМЕР_1 не заперечується, що нею не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення у цій справі.
На переконання відповідача, невиконання судового рішення у відповідній частині обумовлюється незалежними від суб'єкта владних повноважень причинами, а саме відсутністю фінансування за відповідною графою бюджетного фінансування.
Проте направлення заяви та розрахунку не є достатнім для вжиття завершальних заходів з виконання рішення суду у цій справі.
При цьому ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання.
Отже, колегія суддів констатує, що рішення суду наразі залишається невиконаним, проте зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції з мотивів, що відповідачем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду, які, на переконання суду апеляційної інстанції, не є достатніми для вжиття завершальних заходів з виконання рішення суду у цій справі.
Інших висновків про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суд першої інстанції фактично не навів, не дослідив надані позивачем докази щодо невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 520/21399/24, та, відповідно, обставини наявності або відсутності підстав для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення не досліджувалися, оцінка ним не надавалась.
Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останні залишилися поза увагою суду першої інстанції.
При цьому суд наголошує, що невиплата позивачу індексації грошового забезпечення, яка обґрунтована відсутністю цільових бюджетних коштів, не може бути свідченням повного виконання судового рішення, оскільки при цьому порушується гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі “Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).
За практикою ЄСПЛ, зокрема у справі “Шмалько проти України», суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Також така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у зразковій справі № 160/3586/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції, а також в ухвалах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 200/3958/19-а, від 03.04.2025 у справі № 560/1080/19 тощо.
Отже, невиконання остаточного рішення суду з підстав відсутності коштів не є поважною причиною, за якою боржник звільняється від такого обов'язку, та відповідно не може підтверджувати фактичне виконання рішення суду.
Колегія суддів зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, спростовують висновки суду першої інстанції та колегією суддів приймаються до уваги.
Відповідно до статті 320 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, колегія суддів уважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі № 520/21399/24 - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк