12 червня 2025 р. Справа № 440/15574/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 (суддя: К.І. Клочко, м. Полтава) по справі № 440/15574/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №164650004813 від 14.11.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 11.11.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.02.1986 по 25.08.1986, з 10.08.1987 по 31.12.1998 згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 та період навчання з 01.09.1986 по 20.07.1987 згідно диплому НОМЕР_2 від 20.07.1987.
В обґрунтування позовних вимог вказав на протиправність рішення відповідача від 14 листопада 2024 року №164650004813 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з підстав недостатності страхового стажу, оскільки вважає, що трудовою книжкою позивача, яка містить належні записи про дату прийому, звільнення, а також встановлений мінімум трудової участі та його відпрацювання, повною мірою підтверджуються періоди роботи ОСОБА_1 з 04.02.1986 по 25.08.1986 та з 10.08.1987 по 31.12.1998, які підлягають зарахуванню до страхового стажу. Крім того, наданий до заяви про призначення пенсії диплом серії НОМЕР_2 від 20.07.1987 підтверджує, що у період з 01.09.1986 по 20.07.1987 року позивач закінчив курс навчання та здобув спеціальність «слюсар по ремонту автомобілів», що відповідно до п. «д» ч.3 ст. 56 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача.
Просив врахувати, що за сталою практикою Верховного Суду на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Крім того, існуючі недоліки в заповненні трудової книжки колгоспника не спростовують того факту, що позивач працював з 1986 по 1998 роки.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі № 440/15574/24 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд.34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №164650004813 від 14 листопада 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 04 лютого 1986 року по 25 серпня 1986 року, з 10 серпня 1987 року по 30 грудня 1998 року у колгоспі ім. Кірова та період навчання з 01 вересня 1986 року по 20 липня 1987 року у середньому професійно-технічному училищі № 1 м. Сімферополя.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11 листопада 2024 року з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ГУ ПФУ у Львівській області, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі № 440/15574/24 скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про правомірність підстав відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки за доданими позивачем документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 28.06.1982, з огляду на те, що на титульній сторінці дата народження власника вказана не повністю, а лише рік - 1965.
З огляду на вказане, страховий стаж позивача недостатній для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно положень пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач, у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти задоволення її вимог, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін. З посиланням на норми Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок № 637), пункти 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, пункти 1, 2, 5 та 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, вказав, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Крім того, обов'язок щодо заповнення трудової книжки колгоспника покладався на голову колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи, а не на працівника.
Інші доводи відзиву на апеляційну скаргу дублюють зміст позовної заяви.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №164650004813 від 14 листопада 2024 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку з відсутністю підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 28.06.1982, оскільки на титульній сторінці дата народження власника зазначена не повністю (вказано лише рік 1965). Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи видані на підставі первинних документів.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення № 164650004813 від 14 листопада 2024 року та дійшов висновку, що відповідач залишив поза увагою, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. За висновком суду, така обставина як заповнення дати народження власника не повністю є формальною та не може бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Зазначивши, що норми чинного законодавства, зокрема ст. 56 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Порядку № 637, не містять застережень щодо зарахування до загального трудового стажу періоду навчання за певною формою навчання, зокрема денною, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до стажу роботи періоду навчання позивача з 01.09.1986 по 20.07.1987 у середньому професійно-технічному училищі № 1 м. Сімферополя, який підтверджується дипломом серії НОМЕР_5 , що в свою чергу дає право на пенсію за віком.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд першої інстанції врахував, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за віком, та дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 11 листопада 2024 року, з урахуванням висновків суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи (справа переглядається в частині задоволення позову), визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
За змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Системний аналіз наведеної вище норми надає суду підстави для висновку, що право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV мають, зокрема, військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (11.11.2024) позивач досяг 59 років. Отже, для призначення пенсії за віком страховий стаж позивача повинен бути не менше 25 років відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV .
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З аналізу наведеної норми слідує, що виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей.
Колегія суддів зазначає, що підставою для незарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_4 від 28.06.1982 слугувала відсутність на титульній сторінці повної дати народження власника (вказано лише рік 1965).
Так, згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 та 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
У трудову книжку колгоспника вносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно зі зразком трудової книжки колгоспника, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, у трудовій книжці колгоспника зазначається в розділі V відомості про трудову участь в загальному господарстві, зокрема прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та причини невиконання такого річного мінімуму.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка колгоспника, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Крім того, обов'язок щодо заповнення трудової книжки колгоспника за вищенаведеним правовим регулюванням покладався на голову колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи, а не на працівника.
Дослідивши трудову книжку позивача серії НОМЕР_4 від 28.06.1982, колегією суддів встановлено, зокрема, що у період з 04 лютого 1986 року по 25 серпня 1986 року, з 10 серпня 1987 року по 30 грудня 1998 року позивач працював у колгоспі ім. Кірова (реорганізовано в КСП "Заря"), також зазначено відомості про прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання позивачем річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та нарахованої заробітної плати.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність на титульній сторінці трудової книжки позивача повної дати народження, жодним чином не спростовує того факту, що у період з 04 лютого 1986 року по 25 серпня 1986 року, з 10 серпня 1987 року по 30 грудня 1998 року позивач працював у колгоспі ім. Кірова.
Також варто вказати, що у поданій до суду копії трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 ( а.с. 17) зроблено запис від 02.12.2024 про виправлення дати народження з «1965 року» на « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Необхідно зазначити, що Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ в Львівській області, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд апеляційної інстанції наголошує, що органи пенсійного фонду повинні уникати надмірного формалізму, що призводить до порушення прав особи на пенсійне забезпечення.
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), відповідач побудував свою позицію виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди, та не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав про наявність підстав для зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду роботи з 04 лютого 1986 року по 25 серпня 1986 року, з 10 серпня 1987 року по 30 грудня 1998 року у колгоспі ім. Кірова, що дає право на пенсію за віком.
Щодо позовних вимог про зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періоду навчання позивача з 01.09.1986 по 20.07.1987, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом «д» частиною третьою статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що дипломом серії НОМЕР_2 , виданим 20.07.1987, підтверджується, що 1 вересня 1986 року ОСОБА_1 вступив до середнього професійно-технічного училища № 1 м. Сімферополя, і 20 липня 1987 року закінчив повний курс вказаного училища та згідно рішення екзаменаційної комісії від 20.07.1987 йому присвоєно кваліфікацію слюсар по ремонту автомобілів ІІІ (третього) розряду (а.с. 23).
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, наявні підстави для зарахування до стажу роботи період навчання позивача з 01.09.1986 по 20.07.1987 у середньому професійно-технічному училищі № 1 м. Сімферополя, що дає право на пенсію за віком.
З огляду на встановлені у справі обставини та враховуючи записи у трудовій книжці позивача, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення від 14.11.2024 № 164650004813 ГУ ПФУ у Львівській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 04 лютого 1986 року по 25 серпня 1986 року, з 10 серпня 1987 року по 30 грудня 1998 року у колгоспі ім. Кірова та період навчання з 01 вересня 1986 року по 20 липня 1987 року у середньому професійно-технічному училищі № 1 м. Сімферополя та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11 листопада 2024 року, з урахуванням висновків суду.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду позивачем не оскаржується, тому колегія суддів не перевіряє обґрунтованість рішення в цій частині.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 440/15574/24 - в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова