12 червня 2025 р. Справа № 440/14524/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, по справі № 440/14524/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 04.11.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 440/14524/24 залишено без задоволення адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 440/14524/24 та прийняти нове, яким вимоги позову ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказав, що суд першої інстанції при вирішенні спору у даній справі мав встановити, яким нормативно-правовим актом визначено підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами під час дії правового режиму воєнного стану, адже Закон №2232-XII не містить переліку та вимог до документів, які можуть підтвердити наявність обставин для звільнення за сімейними обставинами у воєнний стан. Єдиним нормативно-правовим актом, який визначає вичерпний перелік документів необхідних для звільнення з військової служби за сімейними обставинами під час дії правового режиму воєнного стану є Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170. Окрім того, за доводами позивача суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки ні в ході прийняття оскаржуваної відмови, ні у судовому рішенні положенням наказу Міністерства оборони України від 23.07.2024 №495 відносно допустимої та необхідної можливості для ЛКК визначати для осіб з інвалідністю ІІ групи потребу в постійному догляді за наявності медичних показників хворого.
Також за доводами позивача, приписами Положення №1317 на міські, міжрайонні, районні комісії не покладено повноважень на встановлення для осіб з інвалідністю ІІ групи у довідці до акту огляду МСЕК необхідності постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.
Таким чином, позивач вважає, що висновок лікарсько-консультативної комісії від 25.10.2024, виданий ТОВ "Клініка добра" про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма №080-4/о), терміном на 1 рік, відповідно до якого ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (зворот а.с. 64) є єдиним можливим документом, який підтверджує необхідність постійного догляду за нею на момент виникнення спірних правовідносин.
Поряд з цим, позивач наголошує на протиправності посилань суду першої інстанції на положення Постанови Кабінету Міністрів України №413, адже Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 №582 внесено зміни до Постанови КМУ №413 з якої виключено положення, які поширювали її дію на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України.
Відповідач на апеляційну скаргу надано відзив, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.03.2022 громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призвано за мобілізацією для проходження військової служби.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.03.2022 №59 сержанта ОСОБА_1 відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом вважати призначеним на посаду командира відділення взводу технічного обслуговування 1 реактивного артилерійського дивізіону (зворот а.с. 47).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.01.2024 №33 сержанта ОСОБА_1 , командира господарчого відділення взводу матеріально-технічного забезпечення реактивного артилерійського дивізіону, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №11-рс від 31.01.2024 на посаду командира автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення реактивного артилерійського дивізіону, вважати таким, що справи та посаду, яку обіймав, здав. Вважати таким, що справи та посаду командира автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення реактивного артилерійського дивізіону прийняв та приступив до виконання обов'язків за посадою (а.с. 47).
Між тим, відповідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 04.03.2022 Глобинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) зареєстрував шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 54).
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №534908 від 09.10.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено вперше інвалідність ІІ групи з 23.09.2024 строком по 01.11.2025. Причина інвалідності - загальне захворювання. Висновок про умови та характер праці: праця без тяжких фізичних та психо-емоційних навантажень (а.с. 18).
04 листопада 2024 року позивач звернувся до свого безпосереднього командира з письмовим рапортом, в якому висловив прохання звільнити його з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного догляду (а.с. 49).
Як підтвердив відповідач у відзиві, до рапорту від 04.11.2024 долучені нотаріально посвідчені копії: паспорту ОСОБА_1 , паспорту ОСОБА_2 , РНОКПП ОСОБА_2 , довідки МСЕК серія 12 АГГ №534908, довідки про місце проживання, свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 , довідки ЛКК ОСОБА_2 , консультаційного висновку спеціаліста, свідоцтва про народження НОМЕР_5 .
У зв'язку з цим начальником відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 здійснено попередній розгляд рапорту сержанта ОСОБА_4 , в ході якого було встановлено наступне:
1. В довідці МСЕК серії 12 ААГ № 534908 від 09.10.2024 дружини військовослужбовця ОСОБА_2 відсутній висновок (рекомендації) в потребі постійного стороннього догляду, в розділі 12 зазначеної довідки дозволена "праця без тяжких фізичних та психо-емоційних навантажень".
2. В консультаційному висновку спеціаліста "Клініки добра" від 22.10.2024 (форма №028/о) дружини військовослужбовця ОСОБА_2 також відсутній висновок (рекомендації) в потребі постійного стороннього догляду. У висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі "Клініки добра" від 25.10.2024 (форма №080-4/о) дружини військовослужбовця ОСОБА_2 зазначено, що дружині військовослужбовця рекомендоване отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Також зазначено, що висновок надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України №407 від 09.03.2021, висновок (форми № 080-4/о) надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Також зазначено, що висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Таким чином висновок форми 080-4/о не є документом, який підтверджує потребу в постійному сторонньому догляді.
Вищенаведені висновки відображені у рапорті начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 за реєстраційним №15410 від 08.11.2024 (а.с. 48), який містить резолюцію щодо відсутності підстав для звільнення.
Рішення по даному рапорту доведено позивачу через його безпосереднього командира.
Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що в наданих документах до рапорту позивача відсутня інформація про необхідність постійного догляду, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність доказів на підтвердження факту існування підстав для звільнення з військової служби, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Колегія суддів не погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами другою, третьою та п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац 3 частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частина сьома статті 26 Закону № 2232-XII також визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відтак, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У відповідності до приписів абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З аналізу приведених вище положень нормативно-правових актів вбачається, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2232-XII передбачав звільнення з військової служби за призовом під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації 08.03.2022 (а.с. 47 зворот том 1) та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення реактивного артилерійського дивізіону (а.с. 47 том 1).
У листопаді 2024 році ОСОБА_1 звернувся до командування з рапортом щодо питання його звільнення з військової служби на підставі абзацу п'ятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с. 12, 49 том 1). Вказане звернення позивача було обумовлено необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, до якого було надано нотаріально посвідчені документи, серед яких:
- копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 04.03.2022, виданого Глобинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 17, 54 том 1);
- копія довідки МСЕК від 09.10.2024 серії 12ААГ № 534908 про інвалідність ІІ групи ОСОБА_2 , з якої вбачається, що останній встановлено вперше інвалідність ІІ групи з 23.09.2024 строком по 01.11.2025. Причина інвалідності - загальне захворювання. Висновок про умови та характер праці: праця без тяжких фізичних та психо-емоційних навантажень (а.с. 18, 52 зворот 1);
- копія консультаційного висновку спеціаліста ТОВ "Клініки добра" від 22.10.2024 (форма №028/о) (а.с. 20 зворот, 50 зворот том 1) у відношенні ОСОБА_2 ;
- копія висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ТОВ "Клініки добра" від 25.10.2024 (форма №080-4/о) (а.с. 19 зворот, 51 зворот том 1) у відношенні ОСОБА_2 . У даному висновку вказано, що дружині військовослужбовця рекомендоване отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а також зазначено, що висновок надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Відповідачем не заперечувались приведені вище обставини подання рапорту разом з вказаними документами.
В той же час, начальником відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 здійснено попередній розгляд рапорту сержанта ОСОБА_4 , в ході якого було встановлено наступне:
1. В довідці МСЕК серії 12 ААГ № 534908 від 09.10.2024 дружини військовослужбовця ОСОБА_2 відсутній висновок (рекомендації) в потребі постійного стороннього догляду, в розділі 12 зазначеної довідки дозволена "праця без тяжких фізичних та психо-емоційних навантажень".
2. В консультаційному висновку спеціаліста "Клініки добра" від 22.10.2024 (форма №028/о) дружини військовослужбовця ОСОБА_2 також відсутній висновок (рекомендації) в потребі постійного стороннього догляду. У висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі "Клініки добра" від 25.10.2024 (форма №080-4/о) дружини військовослужбовця ОСОБА_2 зазначено, що дружині військовослужбовця рекомендоване отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Також зазначено, що висновок надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України №407 від 09.03.2021 висновок (форми № 080-4/о) надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Також зазначено, що висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Таким чином висновок форми 080-4/о не є документом, який підтверджує потребу в постійному сторонньому догляді.
Вищенаведені висновки відображені у рапорті начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 за реєстраційним №15410 від 08.11.2024 (а.с. 48 том 1), який містить резолюцію щодо відсутності підстав для звільнення.
Колегія суддів з такими висновками відповідача не погоджується, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком лікарсько-консультативної комісії (висновок за формою №080-4/о про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ТОВ "Клініки добра" від 25.10.2024), який є належним та достатнім документом для підтвердження того, що дружина ОСОБА_1 потребує постійного стороннього догляду.
Отже, в межах спірних правовідносин необхідним є з'ясування допустимості наданого позивачем висновку ЛКК ТОВ "Клініки добра" від 25.10.2024 (форма №080-4/о) та достатності поданих позивачем документів для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за його дружиною та його звільнення зі служби за сімейними обставинами.
У даному випадку слід вказати, що правовий висновок щодо питання стосовно того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд висловив у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23.
Серед іншого Верховний Суд у вказаних постановах звернув увагу на таке.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначив таке.
Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
У свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Аналогічний висновок приведено Верховним Судом у постанові від 13 червня 2024 у справі №520/23116/23.
З приведено вбачається, що висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг, може бути доказом того, що особа, яка за станом здоров'я нездатна до самообслуговування і потребує постійно стороннього догляду, про що відповідною ЛКК складено відповідний висновок.
Відтак, повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів бере до уваги, що порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 №407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за №510/36132 (далі - Інструкція № 407).
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407 (далі - Інструкція №407), висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Відповідно до пункту 7 Інструкції № 407 у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно пункту 11 Інструкції № 407 особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
Враховуючи аналіз нормативно-правових актів та висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 13 червня 2024 у справі №520/23116/23, дослідивши копію висновку за формою №080-4/о про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого ТОВ "Клініки добра" 25.10.2024 (а.с. 19 зворот, 51 зворот том 1) у відношенні ОСОБА_2 , колегія суддів вважає вказаний висновок належним документом, який підтверджує наявність сімейних обставин, які дають право на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Таким чином, оцінюючи далі питання належного способу захисту порушеного права позивача в даному випадку, колегія суддів зазначає наступне.
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі Положення, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із абзацом 2 пункту 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
За приписами пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно з приписами пункту 12.9 Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення, зокрема, за підставами, передбаченими підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
У відповідності до пункту 12.11 Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно пункту 5 додатку №19 до Інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
- копія аркуша бесіди;
- копія рапорту військовослужбовця;
- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);
- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи).
Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами або з інших поважних причин з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період, в той час як такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами, зокрема, для осіб з інвалідністю II групи висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Як встановлено судовим розглядом, 08.11.2024 до відповідача надійшов рапорт позивача з проханням про звільнення останнього з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного догляду (а.с. 49).
До вказаного рапорту позивач, окрім іншого, долучив: копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 04.03.2022; копію довідки МСЕК від 09.10.2024 серії 12ААГ № 534908; копію консультаційного висновку спеціаліста ТОВ "Клініки добра" від 22.10.2024 (форма №028/о); копію висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ТОВ "Клініки добра" від 25.10.2024 (форма №080-4/о).
Відмовляючи позивачу у задоволенні його рапорту, відповідачем зазначено, що у довідці МСЕК серії 12 ААГ № 534908 від 09.10.2024 та консультаційному висновку спеціаліста ТОВ "Клініки добра" від 22.10.2024 (форма №028/о) відсутній висновок (рекомендації) щодо потреби у постійному сторонньому догляді, а у висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ТОВ "Клініки добра" від 25.10.2024 (форма №080-4/о) зазначено про отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що не підтверджує потребу в постійному сторонньому догляді.
В той же час, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не підтверджують наявності підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", адже такі твердження не відповідають чинному законодавству та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Окрім того, на переконання судової колегії є також помилковими висновки суду першої інстанції про те, що у висновку за формою №080-4/о не зазначено про необхідність постійного догляду, але зазначено про отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виходячи з наступного.
Так, за приписами пункту 7 Інструкції №407 передбачено, що у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Отже, у висновку за формою № 080-4/о не може бути зазначено про потребу у постійному догляді, оскільки таке зазначення суперечило б положенням пункту 7 Інструкції №407 та не відповідало бланку затвердженому вказаною інструкцією.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З наведеної норми убачається, вона не містить застережень стосовно того, що необхідність здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, повинна підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, виданим безстроково.
Отже, оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружино, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду та надання соціальних послуг на непрофесійній основі, колегія суддів вважає безпідставною відмову відповідача.
Щодо розгляду рапорту позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі Положення, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із приписами абзацу 2 пункту 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
За приписами пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
У відповідності до пункту 234 Положення перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення.
Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обгрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються, зокрема: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.
Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період, при цьому такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.
Як було встановлено у даній справі, 08.11.2024 ОСОБА_1 подав до командування рапорт про своє звільнення з військової служби на підставі абзацу п'ятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с. 12, 49 том 1).
В ході судового розгляду відповідачем, зокрема, у відзиві на позов зазначено та не заперечувалось в відзиві на апеляційну скаргу, що відмова у задоволенні рапорту позивач була викладена у формі резолюції на самому рапорті (а.с. 48 том 1).
В той же час, таку резолюцію не можна вважатися належним способом розгляду поданого позивачем рапорту, оскільки вона не містить мотивів чому саме було прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача, а також резолюція викладена на рапорті не відповідного керівника.
Слід також зазначити, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточняються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Таким чином колегія суддів встановила, що відповідачем рішення по суті рапорту щодо відмови в задоволенні або задоволення наведеного в ньому питання прийнято не було, резолюція на рапорті не містить надання оцінки доводам, обставинам викладеним позивачем в рапорті, а також наданих ним до нього документам, відповідачем не перевірялося чи відповідають подані до рапорту документи встановленим формам. Отже наведена резолюція не свідчить про прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду рапорту, оскільки відповідачем не було наведено про відмову в задоволенні рапорту або його задоволенні, неприйнято до уваги та не надано оцінку документам, які були підставою для написання рапорту.
Водночас, таке повідомлення не звільняє відповідача, як суб'єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов'язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту, про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому. Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Таким чином, оскільки за наслідками поданого позивачем рапорту про звільнення відповідачем не прийнято рішення по суті поставлених в ньому питаннях, не розглянуто надані позивачем документи та не надана ним оцінка, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права буде задоволення позову про визнання протиправних дій суб'єкта владних повноважень щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення позивача та зобов'язання повторно розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача звільнити з військової служби позивача на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", колегія суддів зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №815/7245/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №420/8190/21.
Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Враховуючи те, що відповідач фактично не розглянув по суті рапорт позивача, не перевірив надані до нього документи не надав ним оцінку, а прийняття наказу про звільнення з військової служби відноситься до повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець, а суд не може перебирати на себе такі повноваження, то за таких обставин відсутні підстав для покладення обов'язку на відповідача прийняти рішення про звільнення позивача.
Враховуючи викладене та оскільки саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в даному випаду, є зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.11.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, з врахуванням висновків суду.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Підсумовуючи приведене вище, колегія суддів вважає, що вимоги позовної заяви ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, визнавши протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 04.11.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.11.2024, з врахуванням висновків суду.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із частинами першою, другою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 по справі № 440/14524/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 04.11.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.11.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, з врахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій