справа №761/34740/20 Головуючий у І інстанції - Савчук Ю.Н.
апеляційне провадження №22-ц/824/10137/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
10 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Профспілки працівників освіти і науки України про визнання наказу протиправним,-
установив:
У жовтні 2020 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Профспілки працівників освіти і науки України про визнання наказу протиправним, щодо припинення її повноважень як голови Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України, у якій просила суд, визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4 резолютивної частини постанови Президії Центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України від 22.10.2020 №П-30-1 «Про хід звітно-виробничої кампанії у Профспілці в умовах запровадження карантинних заходів».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Профспілки працівників освіти і науки України про визнання наказу протиправним.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та без додержання норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що оскаржуване рішення звітно-виборної конференції стосуються як її права, щодо участі як члена профспілки у її діяльності, так і процедури прийняття таких рішень, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю юридичної особи.
Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані правовідносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору, щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління, обраним у встановленому порядку, дотримання порядку скликання та правомочності загальних зборів (в даному випадку звітно-виборної конференції громадської організації), адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.
Вказує, що її позов стосується саме захисту її прав на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління профспілки та порядку скликання звітно-виборної конференції та правомочності їх рішень.
Просила суд, скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На вказану апеляційну скаргу представник Профспілки працівників освіти і науки України - Васильченко Л.І. подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що за відсутності трудових правовідносин між сторонами, що регулюються нормами КЗпП України, не може виникати й порушення відповідачем трудових прав позивача.
Вказує, що у відповідності до ст. 19 ЦПК України, позовні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення профспілкової організації, яка не є органом державної влади або місцевого самоврядування та з урахуванням того, що цей спір не є трудовим, не відповідають визначеним ст. 16 ЦК України способам захисту цивільних прав.
Зазначає, що 10 листопада 2020 року відбулась XX звітно-виборна конференція Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України, на якій було обрано голову Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України.
Таким чином, оскільки обрання голови відбувалось за рішенням звітно-виборної конференції Черкаської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України, тобто уповноваженим на те органом, тому в даному випадку відсутні порушення прав позивача з боку відповідача.
Виходячи з вищевикладеного вбачається, що спірні відносини, які виникли між сторонами справи, належать до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, оскільки пов'язані з питаннями членства у громадській організації, а тому такий спір має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їхньої діяльності.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка з'явилась в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та зазначив, що за встановленого законом обмеження, щодо розгляду в судовому порядку спору стосовно виключення із членів профспілки, не можна вважати, що суд позбавив позивача права на доступ до суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom).
За ст.ст. 1, 2 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства, щодо визначеного кола правовідносин.
За вимогами ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з висновками Конституційного Суду України в рішенні від 09 липня 1998 року у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини першої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавства») №12-рп/98, відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Шляхом укладення трудового договору з роботодавцем громадяни реалізують свої конституційні права на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.
За трудовим договором працівника приймають на роботу, посаду включену до штату підприємства, для виконання певної роботи, певних функцій за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановленітрудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
Отже, основною ознакою трудових відносин є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації.
Встановлення правовідносин між сторонами є важливим та впливає на те, що за відсутності трудових правовідносин між сторонами, що регулюються нормами КЗпП України, не може виникати й порушення відповідачем трудових прав позивача.
Так, профспілка є громадською організацією, яка здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності і Статуту.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.
У цій нормі міститься пряма заборона втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.
Таким чином, за змістом Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в судовому порядку може бути оскаржено лише рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудовогодоговору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації.
Згідно зі ст. 221 КЗпП України, трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах, районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.
Водночас, частина третя цієї статті передбачає, що установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.
Як стверджує Європейська судова практика у рішеннях ЄСПЛ, суд повинен мати необхідну юрисдикцію для розгляду всіх аспектів позову. Це вбирає в себе й компетенцію визначати всі відповідальні питання права й факту.
Такі обмеження встановлюються Законом України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності».
Вищезазначені обмеження були враховані судом першої інстанції. Зокрема було враховано, що виниклі правовідносини не мають характеру трудових, про що свідчить положення ст. 221 КЗпП України, якізакріплюють застереження, стосовно не поширення порядку розгляду трудових спорів на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що її позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, за відсутності трудових правовідносин між сторонами, що регулюються нормами КЗпП України, не може виникати й порушення відповідачем трудових прав позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги стосується саме захисту її прав на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління профспілки та порядку скликання звітно-виборної конференції та правомочності їх рішень, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виниклий спір належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, а тому спори мають вирішуватись відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їх діяльності.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №431/1490/17 (провадження №61-19св18).
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість розгляду в порядку цивільного судочинства вимог щодо виключення із членів профспілки.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановись обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст.6 Конвенції.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального закону та неправильного застосування норм матеріального права, які могли б бути підставою для скасування ухвали суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваній ухвалі висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегії суддів, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 12 червня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба