про залишення позову без розгляду
11 червня 2025 року м. Рівне №460/7196/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи за позовною заявою
ОСОБА_1
доЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
В провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Ухвалою суду від 06.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 26.05.2025 позовну заяву було залишено без руху. Запропоновано позивачу для усунення недоліків позовної заяви подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.
06.06.2025 від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку. В обгрунтування заяви зазначає, що пропуск строку зумовлений поважними причинами, зокрема зокрема проходженням військово-лікарської комісії з 06.01.2025 по 16.04.2025, тривалою затримкою відповіді на заяву від 23.01.2025 (отримано 08.03.2025), неотриманням відповіді на адвокатський запит від 31.10.2024, затримкою відповіді на повторний запит до 19.12.2024 та організаційними труднощами в підготовці позовної заяви.
10.06.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву на поновлення процесуального строку.
Вирішуючи заяву про поновлення позивачу строку звернення з позовом до адміністративного суду, суд враховує таке.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина 1, 2статті 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в якості компенсації працівникам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовою заробітної плати.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулюють порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
З огляду на викладене, для визначення строку звернення до суду з цим позовом необхідно урахувати приписи статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі -КЗпП України).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2025 у справі №560/10053/24, від 29.04.2025 у справі №420/4345/24.
На обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку позивач зазначає, що: «З 06.01.2025 по 16.04.2025 я проходив обстеження та медичний огляд як військовозобов'язаний… Після завершення ВЛК 16.04.2025 я негайно дав вказівку адвокату на підготовку і подачу позовної заяви…».
Суд визнає зазначені причини пропуску процесуального строку необґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно матеріалів справи, а саме, документів долучених до позовної заяви у даній справі судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «ЛЕКС ПРАЙМ» укладено договір (доручення про надання правничої допомоги, представництва інтересів та захист) від 03.01.2025 яким передбачено, що: « - адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надати клієнту правничу допомогу; АО “ЛЕКС ПРАЙМ» користується всіма правами наданими законодавством України для представництва та захисту інтересів клієнта наданих законодавством України та іншими нормативними актами в судах…».
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2024 по справі 990/330/23 зазначила, що:
«6.26. Враховуючи викладене вище адвокат як представник, який бере участь у судовому процесі від імені учасника справи (сторони чи третьої особи), інтереси якого він представляє, наділений і процесуальними правами та обов'язками учасника справи, якого представляє, за умови, що в документі, який підтверджує повноваження представника (ордері, договорі про надання правової допомоги, довіреності) немає застережень про обмеження повноважень.
6.27. Участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином і полягає у реалізації процесуальних прав та обов'язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. … Це означає також, що процесуальні дії (рішення, позиція) представника у судовому процесі створюють юридичні наслідки [саме] для особи, від імені якої він діє [адже адвокат як представник не є і не може бути учасником (стороною) правового спору, як і не може мати в ньому особистого інтересу], й особа, яка надала адвокату повноваження щодо її представництва, має теж це розуміти.
6.30. Отже, участь позивача (учасника справи) у судовому процесі через свого представника, повноваження якого належним чином підтверджені, слід розцінювати як участь самого позивача, у зв'язку із чим і наслідки вчинених представником процесуальних дій поширюються на особу, яку представляють (позивача), незалежно від того, якою є особиста поведінка цієї особи. Інше суперечило б самій сутності інституту представництва.».
Разом з тим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що згідно з його практикою при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції» від 26.07.2007, «ТОВ Фріда проти України» від 08.12.2016).
Сам факт проходження позивачем військово-лікарської комісії не є достатньо виправданою та обґрунтованою підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду. Також, така обставина виникла (06.01.2025 дата початку проходження військово-лікарської комісії) значно пізніше від початку перебігу строку для звернення до суду (28.10.2024 - дата нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди державного виконавця на підставі рішення суду у справі № 460/16934/23).
Також, враховуючи наявність у позивача належним чином уповноваженого представника, суд дійшов висновку, що даний факт зобов'язує останнього дотримуватися процесуальних строків, і особисті обставини позивача (такі як хвороба, перебування за кордоном, проходження ВЛК тощо) не можуть визнаватися поважними причинами пропуску строку, враховуючи, що представник мав можливість подати позов вчасно. Наявність можливості звернутися до суду також підтверджується тим, що представником позивача було подано 14.03.2025 (період проходження позивачем ВЛК) інший позов у справі 460/4857/25 (ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 вирішено повернути позовну заяву позивачу, визнано пропуск строку звернення до адміністративного суду неповажним та відмовлено в поновленні строків для звернення до суду).
Таким чином, факт проходження військово-лікарської комісії не може вважатись поважною причиною для поновлення процесуального строку, а наявність у особи належним чином уповноваженого представника зобов'язує останнього дотримуватися процесуальних строків.
Суд відхиляє твердження позивача про спроби досудового врегулювання спору та затримку в отриманні інформації від відповідача, з огляду на наступне.
Позивач зазначає, що: «З метою уникнення судового спору я направив заяву від 23.01.2025 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції … відповідь була отримана лише 08.03.2025.».
Суд зауважує, що зазначене не знаходить свого підтвердження, оскільки з додатків долучених до заяви про поновлення процесуального строку вбачається, що позивач звернувся з заявою 23.01.2025 до Міністерства юстиції України (не до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), без урахування, що Міністерство юстиції України є неналежним адресатом для звернення щодо виплат, оскільки не було учасником у справі № 460/16934/23 на підставі якого Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) було нарахувало та виплатило 28.10.2024 ОСОБА_1 винагороду державного виконавця в розмірі 102867,79 грн (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів). Після отримання вищезазначеної заяви від Міністерства юстиції України, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) надіслало на адресу ОСОБА_1 лист-відповідь від 26.02.2025 № 3/0/15-25/1/0/12-06, що підтверджується копіями документів долучених до даної заяви.
Також позивач зазначає, що: «…адвокат направив запит від 31.10.2024 на який відповідь не була отримана.». Зазначене обгрунтування пропуску процесуального строку не знаходить свого підтвердження, оскільки на адресу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 11.11.2024 за вхідним № 24/0/12-24/12-09 надійшов адвокатський запит представника позивача, датований 31.10.2024.
Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) 15.11.2024 за вихідним № 12-09/24/108 рекомендованою кореспонденцією надіслало представнику позивача відповідь на даний запит. Проте, 10.01.2025 конверт з зазначеною відповіддю на запит повернувся до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за закінченням терміну зберігання.
Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 у справі № 480/2784/21 висловив правову позицію та зазначив, що: «…зважаючи на законодавчо встановлений обов'язок органу, до якого направлене звернення, щодо своєчасного розгляду та надсилання заявнику у письмовій формі результатів розгляду звернення, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв'язку.»
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 990/139/23 зазначено, що: «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.». Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Таким чином, отримання будь-яких відповідей від суб'єкта владних повноважень як за власними зверненнями учасника суспільних відносин, так і унаслідок одержання правової допомоги адвоката, формування власної правової позиції з приводу відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень за своєю суттю є не моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.
Враховуючи вищезазначене, твердження позивача про «неотриманням» відповіді на запит, що в результаті призвело до пропуску процесуального строку є необгрунтованим, оскільки отримання відповіді на зазначений запит за своєю суттю не є моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.
Щодо посилань позивача на практику Верховного Суду, суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 02.04.2024 по справі № 560/8194/20 не містить стверджуваних позивачем посилань про те, що «досудове врегулювання спору є поважною причиною пропуску». Натомість в зазначеній постанові судом вкотре зазначається, що «що отримання позивачем листа, яким йому відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду»; постанова Верховного Суду від 29.04.2025 по справі № 420/4345/24 не містить стверджуваних позивачем посилань про те, що «відсутність або затримка в отриманні необхідної інформації від відповідача…можуть виправдати пропуск строку звернення». Проте, в зазначеній постанові суд звертає увагу, що «…саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (13.12.2022) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
…З огляду на ненаведення позивачем поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, повертаючи позовну заяву позивачу на підставі частини другої статті 123, пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, суд першої інстанції діяв у межах процесуального закону.».
Таким чином, наведені стороною позивача підстави для поновлення строку звернення до суду з цим позовом суд визнає неповажними, а відтак позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд звертає увагу, що факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом було виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, а з тексту позовної заяви та доданих матеріалів не вбачається, що підстави пропуску цього строку є поважними.
Пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин, враховуючи пропуск установленого ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивачем не наведено та не доведено, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду на підставі ч.3 ст.123, п.8 ч.1 ст. 240 КАС України.
Керуючись статтями 240, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, з підстав, визначених у заяві про поновлення процесуального строку.
Позовну заяву залишити без розгляду.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повну ухвалу суду складено 11 червня 2025 року.
Суддя С.М. Дуляницька