Справа № 420/35944/24
12 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
20 листопада 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.10.2024 року №155250027038 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період роботи з 10.01.1986 по 01.09.1986, період роботи в СДП ОСОБА_2 (так в документі) з 29.05.2009 по 20.05.2013, та період навчання на денній формі, який не перетинається з періодом роботи, з 01.09.1986 по 01.09.1989 з дати подання заяви про призначення пенсії, а саме з 02.10.2024.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 25.11.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову.
В обґрунтування вимог позову зазначено, що 02 жовтня 2024 року позивачем було подано заяву про призначення пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку. Згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж становить 31 рік. За результатами поданих позивачем документів 09.10.2024 року Головним управлінням пенсійного фонду України в Запорізькій області було прийнято рішення № 155250027038 про відмову у призначенні пенсії. Підставою для прийняття рішення про відмову стало не зарахування - періодів роботи згідно трудової книжки від 17.05.1983 серії НОМЕР_1 , а саме: з 10.01.1986 по 01.09.1986, оскільки наявне виправлення в даті наказу на прийняття на роботу, яке не завірене належним чином; період роботи в СДП ОСОБА_2 (так в документі) з 29.05.2009 по 20.05.2013, оскільки за цей період відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу; період навчання в Макіївському інженерно-будівельному інституті з 01.09.1986 по 25.06.1992 на підставі диплому від25.06.1992 УВ № 870618 оскільки термін навчання становить 5 років 6 місяців, що значно перевищує встановлені терміни навчання в професійно-навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації. Цей період навчання перетинається з періодом роботи з 12.10.1989 по 10.11.1992 згідно записів вищезазначеної трудової книжки. Позивач вважає, що його трудовою книжкою повністю підтверджується робота у спірні періоди, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є протиправним та порушує його право на пенсію, що змусило звернутися до суду за захистом.
03.12.2024 року ГУПФ України в Запорізькій області подало суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову та зазначило, що за розглядом документів про призначення пенсії позивачу, до загального страхового стажу не зараховано період роботи: з 10.01.1986 по 01.09.1986 - оскільки в трудовій книжці від 17.05.1983 НОМЕР_1 в даті наказу про прийняття на роботу є виправлення, яке не завірено належним чином. Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для зарахування до загального стажу роботи періоду: з 10.01.1986 по 01.09.1986. Також розглянувши документи позивача, відповідач-1 дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 29.05.2009 по 20.05.2013 не підлягають зарахуванню до страхового стажу, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків за цей період. В системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України не міститься даних про перерахування страхових внесків із сум доходів, виплачених на користь позивача за періоди роботи з 29.05.2009 по 20.05.2013, про що свідчать Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) позивача, то спірні періоди не можуть бути зараховані до його страхового стажу. Крім цього, до загального страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 25.06.1992 згідно диплому НОМЕР_2 від 25.06.1992, оскільки тривалість навчання перевищує строк у 5 років 6 місяців, а також даний період перетинається з періодом роботи з 12.10.1989 по 10.11.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.05.1983 та потребує уточнення. Таким чином, виходячи з вищезазначеного, дії відповідача-1 не суперечать чинному законодавству України, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
05.12.2024 року ГУПФ України в Одеській області подало суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову та зазначило, що відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих до заяви для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності». Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чоловіки мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та за наявності не менше ніж 31 року страхового стажу роботи. Рішеннями №155250027038 територіальними органами Пенсійного фонду України відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. У позивача в наявності лише 26 років 08 місяців 09 днів страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. Відсутні підстави при розрахунку страхового стажу врахувати період роботи згідно трудової книжки від 17.05.1983 НОМЕР_1 з 10.01.1986 по 01.09.1986, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу на прийняття на роботу; з 29.05.2009 по 20.05.2013, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування в індивідуальних відомостей про застраховану особу. Враховуючи наведене, стаж не підтверджено, необхідна довідка про підтвердження періоду навчання та роботи видана згідно Порядку №637. Період навчання з 01.09.1986 по 25.06.1992 потребує додатковому уточненню, оскільки перетинається з періодом роботи з 12.10.1989 по 10.11.1992 та значно перевищує встановлені терміни навчання в професійно-навчальних закладах ІІІ - ІV рівнів акредитації. Орган Пенсійного фонду України без цих відомостей не має можливості правильно визначити періоди навчання та період роботи позивача за 1986-1992 роки. Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано, тому виключається належне підтвердження періоду навчання. Вказані обставини суперечать вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24,26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. А інші документи, які підтверджують ці обставини потребують додаткової перевірки.
Розглянувши наявні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи встановлено, що 02.10.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернувся з заявою за призначенням/перерахунком пенсії за віком та доданими документами (а.с.132-135).
Подану заяву від 02.10.2024 року за принципом екстериторіальності (відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Розглянувши заяву позивача від 02.10.2024 року та надані документи, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення № 155250027038 від 09.10.2024, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи (а.с.40).
В рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж становить: 31 рік. Страховий стаж заявника становить: 26 років 8 місяців 9 днів. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату: 02.02.2027. Результати розгляду документів, доданих до заяви: До загального страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 25.06.1992 згідно диплому НОМЕР_2 від 25.06.1992, оскільки тривалість навчання перевищує строк у 5 років 6 місяців, а також даний період перетинається з періодом роботи з 12.10.1989 по 10.11.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.05.1983 та потребує уточнення. Для зарахування періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 10.01.1986 по 01.09.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.05.1983, оскільки він внесений з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110, а саме: наявне виправлення у даті звільнення, яке не завірене належним чином. Для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з 01.01.2004 набуло чинності поняття «страховий стаж», тобто, згідно Закону №1058 до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду України, та у розмірах пропорційно сплаченим внескам. Відповідно до Указу Президента України №401 від 04.05.1998 та Постанови Кабінету Міністрів України №794 від 01.06.1998 період роботи юрисконсультом в «СДП ОСОБА_2 » з 29.05.2009 по 20.05.2013, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 від 17.05.1983, не зараховано до загального страхового стажу, оскільки за цей період відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України у даних індивідуальних відомостей про застраховану особу. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заявник не працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
На думку позивача, незарахування в трудовий стаж періодів роботи: з 10.01.1986 по 01.09.1986, період роботи в СДП ОСОБА_2 з 29.05.2009 по 20.05.2013, та період навчання на денній формі, який не перетинається з періодом роботи з 01.09.1986 по 01.09.1989 є протиправним, та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення за віком, оскільки відомості про його роботу у спірні періоди наявні у трудовій книжці та підтверджуються іншими документами.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Згідно п. 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
При цьому, положення приписів Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Разом з тим, саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.
Судом встановлено, що в копії трудової книжки ОСОБА_1 від 17.05.1983 року серії НОМЕР_1 , містяться відомості про працю та навчання у спірні періоди:
- запис № 5 від 10.01.1986 року - мовою оригіналу «Принят на работу в должности мастера цеха № 4», на підставі наказу № 6 від 09.01.1986 року;
- запис № 7 від 01.09.1986 року - мовою оригіналу «Уволен в связи с поступлением на учебу в Макеевский инженерно-строительный институт», на підставі наказу №119 від 29.08.1986 року;
- запис № 36 від 29.05.2009 року - мовою оригіналу «СДП ОСОБА_2 . Принят на работу на должность юрисконсульта», на підставі наказу № 24 від 29.05.2009 року;
- запис № 37 від 20.05.2013 - мовою оригіналу «Уволен с должности по собственому желанию», на підставі наказу № 18 від 20.05.2013 року.
В 1986 році ОСОБА_1 вступив до Макіївського інженерно-будівельного інституту та у 1992 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю «Водопостачання та каналізація», Диплом серії НОМЕР_2 .
До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 10.01.1986 по 01.09.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.05.1983, оскільки він внесений з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110, а саме: наявне виправлення у даті звільнення, яке не завірене належним чином.
З цього приводу суд зазначає, що на час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірного періоду роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім страховий стаж позивача за спірний період.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
Щодо незарахування періоду роботи в СДП ОСОБА_2 з 29.05.2009 року по 20.05.2013 року, оскільки за цей період відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону № 1058-ІУ персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону №1058-ІV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються , зокрема виконавчими органами Пенсійного фонду для визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Отже, внесення роботодавцем під час заповнення та надання до системи персоніфікованого обліку індивідуальних відомостей про застраховану особу в відповідному звітному періоді помилкових даних щодо працівника-застрахованої особи, тягне порушення прав останнього під час оформлення пенсії та має суттєвий вплив при визначенні розміру пенсії під час її нарахування, оскільки застрахованою особою за відповідний період здійснювалися страхові внески з заробітку (доходу) за конкретний період роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 105 8-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 64 Закону №1058-ІV виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов'язана здійснювати відповідно до закону контроль за достовірністю поданих страхувальниками і застрахованими особами відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Пунктом 1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою КМУ від 04.06.1998 №794, передбачено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до п. 11 вказаного Положення фізична особа має право у разі незгоди з відомостями, внесеними до системи персоніфікованого обліку, звертатися до уповноваженого органу з заявою про їх виправлення.
Згідно положень розділу IV постанови Правління ПФУ 18.06.2014 № 10-1 “Про затвердження Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування» (далі - Положення № 10-1), реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені ч.3 ст. 20 Закону та ч. 3 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені ч. 3 ст. 20 Закону та ч. 3 ст. 21 Закону №1058-ІV.
Відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником.
У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після, надходження (надання особою) рішення суду.
У разі виявлення за результатами перевірки поданих страхувальником недостовірних відомостей про застрахованих осіб та невиконання страхувальником у місячний строк припису щодо усунення цих порушень територіальні органи Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк вносять відповідні змінило Реєстру застрахованих осіб.
Частинами 4-6, 9, 10, 12 ст. 20 Закону №1058-ІУ встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у п. 1, 2, 4 ст. 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового/трудового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавлявши особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
Підсумовуючи викладене, а також те, що в трудовій книжці наявні записи про роботу позивача у періоди з 29.05.2009 по 20.05.2013, суд вважає, що ці періоди роботи підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача.
Стосовно незарахування періоду навчання в Макіївському інженерно-будівельному інституті з 01.09.1986 по 25.06.1992 на підставі диплому від 25.06.1992 НОМЕР_2 , оскільки термін навчання становить 5 років 6 місяців, що значно перевищує встановлені терміни навчання в професійно-навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, та період навчання перетинається з періодом роботи, суд зазначає наступне.
Страховий стаж - це період, протягом якого людина підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і за який щомісяця сплачено страхові внески.
Поняття “страховий стаж» запроваджено Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 01.01.2004.
Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктами «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Законом України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" № 103/98-ВР від 10 лютого 1998 року, з наступними змінами і доповненнями, а саме ч. 1 ст. 38 "Гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно- технічної) освіти", обумовлено: час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
За положенням п.8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
В трудовій книжці НОМЕР_1 , яка видана на ім'я ОСОБА_1 , відсутній запис про час навчання на денному відділенні Макіївського інженерно-будівельного інституту. Проте, матеріали справи містять копію диплому серії НОМЕР_2 , виданого 25 червня 1992 року, за яким ОСОБА_1 в 1986 році вступив до Макіївського інженерно-будівельного інституту і в 1992 році закінчив повний курс вказаного інституту.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії № 155250027038 зазначається, що не був зарахований період навчання в Макіївському інженерно-будівельному інституті з 01.09.1986 по 25.06.1992 на підставі диплому від 25.06.1992 НОМЕР_2 , оскільки термін навчання становить 5 років 6 місяців, що значно перевищує встановлені терміни навчання в професійно- навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. Цей період навчання перетинається з періодом роботи з 12.10.1989 по 10.11.1992 згідно записів вищезазначеної трудової книжки.
Дійсно, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , яка видана на ім'я ОСОБА_1 , в період заочного навчання, а саме 12.10.1989 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в «стройцех каменщиком 4 разряда». До моменту прийняття на вищезазначену посаду ОСОБА_1 навчався на денній формі навчання, і відповідно, період навчання з 01.09.1986 01.09.1989 повинен бути зарахований до страхового стажу, так як він не перетинається із періодом роботи з 12.10.1989 по 10.11.1992. Проте Головним управлінням пенсійного фонду України в Запорізькій області не було зараховано весь період навчання, починаючи з 01.09.1986.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 було подано заяву до правонаступника Макіївського інженерно-будівельного інституту, а саме до Донбаської національної академії будівництва і архітектури щодо витребування довідки про те, що ОСОБА_1 дійсно навчався в Макіївському інженерно-будівельному інституті із зазначенням періодів навчання на денному та заочному відділеннях. Проте, у своєму листі від 28.03.2024 № 01-05-111 Донбаська національна академія будівництва і архітектури повідомила, що підтвердити чи спростувати період навчання неможливо з причин недоступності архівів Донбаської національної академії будівництва і архітектури в населеному пункті м. Макіївка, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с.17-18).
Суд дійшов висновку, що період роботи з 12.10.1989 року по 10.11.1992 року дійсно перетинається з періодом навчання, проте період навчання з 01.09.1986 року по 01.09.1989 року повинен бути зарахований до страхового стажу, так як він жодним чином не перетинається з роботою.
Таким чином, трудова книжка та копія диплому, які надавалась відповідачу із заявою про призначення пенсії, містили необхідні відомості для врахування страхового стажу позивача.
Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року по справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Згідно ст. 101 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі.
Відповідно до ст. 44 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Отже, незарахування до страхового стажу період роботи з 10.01.1986 по 01.09.1986, період роботи в СДП ОСОБА_2 з 29.05.2009 по 20.05.2013, та період навчання на денній формі, який не перетинається з періодом роботи, з 01.09.1986 по 01.09.1989, є протиправним.
Суд також враховує, що відповідачем не було надано доказів на спростовування відомостей, які відображені у трудовій книжці позивача, де міститься інформація про періоди його роботи, а також вжиття заходів для з'ясування їх достовірності.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії"» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румуни» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами законність оскаржуваного рішення не доведена, а їх доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню повністю, при цьому суд зобов'язує ГУПФ України в Одеській області вчинити дії для відновлення порушеного права позивача шляхом призначення та виплати пенсії позивачу, оскільки саме до цього органу ПФУ позивач звертався за призначенням пенсії.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20 грн., ці витрати суд покладає на ГУПФ України в Запорізькій області згідно ч.1 ст.139 КАС України, оскільки спір у справі виник внаслідок прийняття протиправного рішення уим відповідачем.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.10.2024 року №155250027038 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період роботи з 10.01.1986 року по 01.09.1986 року, період роботи в СДП ОСОБА_2 з 29.05.2009 року по 20.05.2013 року, та період навчання на денній формі, який не перетинається з періодом роботи, з 01.09.1986 року по 01.09.1989 року з дати подання заяви про призначення пенсії, а саме з 02.10.2024 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293, 295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012; адреса: пр-т Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012).
Суддя М.М. Аракелян