Іменем України
11 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/721/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 104650021572 від 28.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи з 28.06.1990 по 31.05.1998 та з 12.01.2009 по 11.08.2012 як стаж роботи за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які надають їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 з 18 лютого 2022 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 20.03.2025 подала заяву про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах до Пенсійного фонду України через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України.
Заяву в порядку екстериторіальності було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 104650021572 від 28.03.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за віком.
Причинами відмови вказано: а) звернення раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку; б) відсутність документів, що підтверджують право на призначення дострокової або пільгової пенсії; в) неможливість зарахувати до страхового стажу період роботи з 28.06.1990 по 31.05.1998, оскільки відсутні підстави внесення запису про звільнення, а також неврахування довідки від 12.03.2025 № 109, так як вона видана установою незаконної лнр і вважається недійсною.
Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується та вважає його протиправним.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 07.05.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
20.03.2025 позивач звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вік позивача на дату звернення склав 53 роки 01 місяць, що є недостанім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058.
З урахуванням наведеного, 28.03.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 104650021572 про відмову в розгляді заяви про призначення пенсії від 20.03.2025.
Отже, на думку відповідача, його рішення є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позивача.
Також вказано, що в оскаржуваному рішенні питання щодо зарахування та/або відмови в зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача не розглядалось з огляду на те, що позивачем не дотримано вимог пункту 1.7 Порядку № 22-1.
Ухвалою суду від 14.04.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 21.04.2025 відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини, що склалися між сторонами.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків.
20.03.2025 позивач звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.03.2025 № 104650021572 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що вік заявниці 53 роки 01 місяць. Результати розгляду документів, доданих до заяви: заявниця звернулась раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (17.02.2032), документи, підтверджуючі право заявниці на призначення дострокової пенсії за віком або пенсії за віком на пільгових умовах, не надано. Одночасно повідомлено, що до страхового стажу не можливо зарахувати період роботи з 28.06.1990 по 31.05.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 26.06.1990, оскільки відсутні підстави внесення запису про звільнення. Надано копію довідки від 12.03.2025 № 109, щодо вищевказаного періоду роботи, видану установою луганської народної республіки, яка розташована на тимчасово окупованій території Луганської області, тому вважається не дійсною і не створює правових наслідків.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням, звернулась до суду за даною позовною заявою.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV від 09.07.2003, пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з абзацом 2 статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Водночас слід вказати, що за позовом позивач визначає спірним питанням призначення їй з 18.02.2022 пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Аналогічна за змістом норма міститься у абзаці першому пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Судом встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії, ОСОБА_1 досягла 53 років, що є достатнім пенсійним віком, відповідно до вищенаведених положень статті 114 Закону № 1058-IV.
Зарахований відповідачем страховий стаж позивача склав 17 років 02 місяці 08 днів, зарахований пільговий стаж відсутній, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до наведених положень законодавства.
Водночас, в межах перевірки визначених позивачем у позовній заяві спірних періодів роботи позивача з 28.06.1990 по 31.05.1998 та з 12.01.2009 по 11.08.2012, суд зазначає таке.
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.12.2005 № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Суд зазначає, що Списки № 1, № 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992 (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11.03.1994, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994 (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16.01.2003, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162; якщо пільгова робота продовжується після 16.01.2003 (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 03.08.2016, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36; якщо пільгова робота продовжується після 03.08.2016 (або тільки почалась після цієї дати) - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , в межах спірного періоду роботи встановлено, що позивач у періоди:
- з 28.06.1990 по 31.05.1998 працювала респіраторником 2-го взводу 7-го воєнізованого гірничорятувального загону;
- з 12.01.2009 по 11.08.2012 працювала лаборантом газоаналітичної лабораторії 2-го взводу 7-го воєнізованого гірничорятувального загону.
У трудовій книжці за період з 28.06.1990 по 31.05.1998 міститься інформація щодо атестації робочого місця за умовами праці, однак не вказано за яким списком підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах щодо такого робочого місця.
Щодо іншого спірного періоду відомості про атестацію робочих місць трудова книжка не містить.
При цьому, щодо періоду роботи позивача з 28.06.1990 по 31.05.1998 респіраторником у гірничорятувальному загоні, слід зазначити, що у відповідності до списку № 1, затвердженого постановами Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10 та Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, що діяли у вказаний спірний період роботи позивача, робота респіраторником гірничорятувальної частини входила до відповідного списку робіт, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Отже, враховуючи у сукупності відомості, що зазначені в трудовій книжці позивача про роботу у зазначений період та наведені нормативно-правові акти, суд зазначає, що наявні всі необхідні відомості про пільговий характер роботи позивача у період з 28.06.1990 по 31.05.1998, а тому відповідач, при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії, повинен був повністю зарахувати вказаний період до пільгового стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Щодо посилань відповідача у спірному рішенні на те, що вказаний період роботи не зараховано до страхового стажу позивача через відсутність підстави внесення запису про звільнення, суд вважає їх незмістовними з огляду на таке.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Також відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
До того ж, станом на час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою від 20.06.1974 № 162 Державного комітету СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Адже позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є доказами для підтвердження його трудового стажу. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того, судом встановлено, що записи в трудовій книжці позивача виконані у відповідності до вимог законодавства, у хронологічній послідовності, з посиланням на відповідні накази, на підставі яких їх внесено, жодних виправлень або неточностей вказані записи не містять, записи про звільнення завірені підписами й ініціалами відповідних посадових осіб, а також печатками підприємств, де позивач працювала навчалась, тощо, тому правові підстави для не врахування відомостей, що зазначені в трудовій книжці позивача відсутні.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
При цьому слід зазначити, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача період з 01.06.1992 по 31.05.1995, тобто, який входить до вищевказаного спірного періоду роботи з 28.06.1990 по 31.05.1998, як період догляду за дитиною до 3 років.
Однак, враховуючи наведені висновки суду, розрахунок стажу позивача слід провести належним чином, зарахувавши до пільгового стажу роботи позивача за списком № 1, саме вищеназваний період з 28.06.1990 по 31.05.1998.
З урахування викладеного суд зазначає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 28.03.2025 № 104650021572 прийнято не на підставі Конституції та законів України, без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, щодо спірного періоду роботи з 12.01.2009 по 11.08.2012, суд зазначає таке.
Вказаний період роботи зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.
Водночас, щодо вимог позивача про зарахування цього періоду роботи до її пільгового стажу роботи за списком № 1 слід зазначити, що судом не встановлено обставин віднесення посади, на якій позивач працювала у вказаний період, до списків № 1 або № 2, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, яка діяла у цей період роботи позивача.
До того ж, відомості щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, які б підтверджували відповідний характер роботи позивача, який дає право на призначення пільгової пенсії за віком, в трудовій книжці позивача відсутні та іншими доказами, наявними в матеріалах справи не підтверджується.
Отже, правові підстави для зарахування періоду роботи позивача з 12.01.2009 по 11.08.2012 до її пільгового стажу роботи за списком № 1 відсутні, а тому в задоволенні відповідних вимог слід відмовити.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В позовній заяві, серед іншого, позивач просить зобов'язати відповідача призначити їй з 18.02.2022 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає таке.
В той же час, з матеріалів справи встановлено, що у заяві позивача від 20.03.2025 не міститься вимог щодо призначення позивачу пенсії за віком саме на пільгових умовах з 18.02.2022 у відповідності до положень наведеної вище норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В свою чергу, відповідачем не надавалась оцінка питанню призначення позивачу з 18.02.2022 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Ним розглянуто питання щодо призначення позивачу пенсії за віком, відповідно до статті 26 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Окрім того, враховуючи встановлені обставини справи суд зазначає, що обчислення стажу роботи позивача, в тому числі пільгового, а також страхового стажу з урахуванням збільшеного пільгового стажу роботи, в частині спірного періоду роботи позивача, що підлягає зарахуванню за результатами розгляду цієї справи, є компетенцією відповідача як пенсійного органу.
Тож, з урахуванням викладеного, належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача в даному випадку буде прийняття рішення про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії позивачу від 28.03.2025 № 104650021572;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 20.03.2025, з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні, зарахувавши до пільгового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, періоду роботи з 28.06.1990 по 31.05.1998 респіраторником 2-го взводу 7-го воєнізованого гірничорятувального загону, та розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до положень статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 15.04.2025 № 9702-7670-2749-7398.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 484,48 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ідентифікаційний код 13844159, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 28.03.2025 № 104650021572.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.03.2025, з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні, зарахувавши до пільгового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, періоду роботи з 28.06.1990 по 31.05.1998 респіраторником 2-го взводу 7-го воєнізованого гірничорятувального загону, та розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до положень статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.06.2025.
Суддя О.М. Качанок