29 січня 2025 року справа №320/32596/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та згідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 , а також зарахувати періоди роботи в зоні радіоекологічного контролю (4 зона);
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 з врахуванням всіх періодів трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 до страхового стажу, врахуванням всіх періодів роботи в зоні радіоекологічного контролю (4 зона), та виплатити недоотриману пенсію з травня місяця 2022 року по сьогоднішній день.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вказав, що спірним рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з підстав не підтвердження наявності страхового стажу за періоди з 05.05.1993 р. по 01.11.1995.
На думку позивача, твердження відповідача про те, що записи в трудовій книжці внесені з порушенням введення Інструкції трудових книжок, не є обґрунтованою підставою для відмови йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки на підтвердження дійсності наявного трудового стажу в цей період є довідки, які надавались позивачем до заяви відповідачу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатами вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Стверджував про відсутність підстав для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки загальний трудовий стаж позивача складає 22 роки 5 місяці 3 дні. При цьому до загального страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно з дублікатом трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу та виправлений місяць в даті наказу про звільнення, які не дозволяють вирахувати дійсний страховий стаж позивача.
Отже, умова щодо наявності необхідного страхового стажу не виконується.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується відомостями з копії паспорта громадянина України Серія НОМЕР_3 виданим Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення йому як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 21.04.2023 № 104650009838 у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відмовлено.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи, які досягли пенсійного віку, за наявності страхового стажу 30 років, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 23 років. У разі відсутності необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.
Страховий стаж особи становить 22 роки 5 місяців 3 дні.
Відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період трудової діяльності з 05.05.1993 по 01.11.1995, згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 03.08.1979, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу та виправлений місяць в даті наказу про звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року.
На думку Відповідача, для зарахування до страхового стажу вище вказаного періоду трудової діяльності. необхідно надати уточнюючу довідку, визначену Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993р. №637.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб зараховані всі періоди трудової діяльності, зокрема з 1998 року.
Особа матиме право на пенсійну виплату 03.04.2028 або при набуті необхідного страхового стажу.
На думку позивача, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, відмовляючи йому у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, діяло всупереч нормам чинного законодавства, чим порушило його права та інтереси, що стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі - Закон №1058).
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, серед іншого, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що право на призначення пенсії за віком у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 29 років.
У той же час, згідно із абзацом 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років: 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону (ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 2 років, мають право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому постійне проживання таких осіб або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 4 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи (з 26.04.1986 по 01.01.1993) , але не більше 9 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, не може перевищувати 9 років.
Разом з цим, суд враховує, що згідно із підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що ГУ ПФУ у Житомирській області, обчислено позивачу страховий стаж на рівні 22 років 5 місяців 3 дні.
При цьому до страхового стажу не зараховано період:
- з 05.05.1993 р. по 01.11.1995, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу та виправлений місяць в даті наказу про звільнення.
Суд дослідив копію трудової книжки, відповідно до якої у записі №29 та №30 дійсно відсутня назва організації при прийнятті на роботу та виправлений місяць в даті наказу про звільнення.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 викладено правовий висновок, відповідно до якого працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у її трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на першій сторінці печатки підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка).
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач-2, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідачу-2 слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжці відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.
Таким чином, суд вважає, що відсутність назви організації при прийнятті на роботу та виправлений місяць в даті наказу про звільнення, не є істотним порушенням у такому випадку. При цьому такі записи пов'язані хронологічно, є послідовними та не викликають жодних сумнівів у їх достовірності.
Суд також звертає увагу, що у разі наявності у відповідача-2 сумнівів у достовірності відповідних записів у трудовій книжці, він мав самостійно направити запит для підтвердження періоду трудової діяльності з 05.05.1993 р. по 01.11.1995, а тому дії щодо відмови у зарахуванні таких періодів до страхового стажу є протиправними.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 з врахуванням всіх періодів трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 до страхового стажу, врахуванням всіх періодів роботи в зоні радіоекологічного контролю (4 зона), та виплатити недоотриману пенсію з травня місяця 2022 року по сьогоднішній день, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні страхового стажу, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії досяг необхідного пенсійного віку, водночас на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пенсійним органом страхового стажу, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивача, що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» період роботи з 05.05.1993 р. по 01.11.1995, та повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 Таким чином, судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 1073,60 грн. Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та згідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 , а також зарахувати періоди роботи в зоні радіоекологічного контролю (4 зона).
Зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивача, що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» період роботи з 05.05.1993 р. по 01.11.1995, та повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.