ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" червня 2025 р. справа № 300/2048/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 47 094,85 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №26 від 24.01.2025 остання була виключена з 24.01.2025 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . В подальшому, ВЧ НОМЕР_1 21.03.2025 здійснено виплату компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 147 586,00 гривень. Однак, як зазначає ОСОБА_1 , військова частина не виплатила позивачу середній заробіток за ввесь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 24.01.2025 по 21.03.2025. На переконання позивача, така бездіяльність відповідача у здійсненні виплати індексації грошового забезпечення є протиправною, з огляду на наступне.
Позивач вказує, що згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (надалі, також КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. ОСОБА_1 наголошує, що відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. В той же час, як стверджує позивач, останню виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення 24.01.2025, однак фактичний розрахунок з виплати компенсації вартості за недоотримане речове майно у розмірі 147 586,00 гривень здійснено лише 21.03.2025. Таким чином позивач вважає, що оскільки військова частина не провела з ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, то остання має право на отримання відшкодування за ввесь час затримки розрахунку, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України.
За доводами позивача, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі, також Порядок №100) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Позивач зазначає, що відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 розмір заробітної плати позивача за 2 останні місяці роботи, що передувати даті звільнення - листопад та грудень 2024 року склав 52 232,48 гривень (26 116,24 гривень + 26 116,24 гривень), середньоденна заробітна плата - 856,27 гривень. Таким чином ОСОБА_1 вважає, що розмір середньомісячного заробітку останньої за 55 календарних днів затримки розрахунку при звільненні становить 47 094,85 гривень (856,27 гривень х 55 днів).
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні компенсації вартості за неотримане речове майно, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.12-13).
Пунктом 5 резолютивної частини коментованої ухвали витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належними чином оформлену довідку про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 03.04.2025 (а.с.17-23). Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Мотивуючи свою позицію відповідач зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 21.03.2025 виплачено ОСОБА_1 компенсацію за недоотримане речове майно. Однак, як наголошує відповідач, грошова компенсація вартості за недоотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (надалі, також Закон №2050-ІІІ) та статей 116-117 КЗпП України.
З урахуванням зазначеного, Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
На виконання ухвали суду від 01.04.2025 Військова частина НОМЕР_1 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 04.04.2025 подала до суду витребувані докази (а.с.25-28).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.
Як свідчить витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.01.2025 №26 головний сержант ОСОБА_1 , технік групи регламенту та ремонту електронної автоматики технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.01.2025 №2-РС звільнено у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непрацездатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", 24.01.2025 виключена із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та вважається такою, що направлена до ІНФОРМАЦІЯ_1 для зарахування на військовий облік (а.с.7).
У відповідності до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.02.2025 №45 наказано виплатити головному сержанту у відставці ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно" в сумі 149 884 гривень 26 копійок (а.с.28).
Підставою для прийняття коментованого наказу, серед іншого, був рапорт ОСОБА_1 (вх. №907 від 23.01.2025) та довідка №4 про вартість речового майна, що належить до видачі (а.с.28).
Водночас, позивач у позовній заяві стверджує, що грошова компенсація вартості за недоотримане речове майно була виплачена тільки 21.03.2025 (а.с.2).
На підтвердження коментованої обставини, позивач надала виписку із рахунку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 24.03.2025 №FKE96182BHS9 за період з 21.03.2025 до 21.03.2025, згідно якої нарахована сума становить 147 586,00 гривень (а.с.8).
Відповідач обставину виплати грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно саме 21.03.2025 підтвердив у відзиві на позовну заяву (зворотній бік а.с.17).
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні компенсації вартості за неотримане речове майно, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі, також Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті 9 Закону №2011-XII).
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі, також Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з пунктом 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців ЗСУ в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (надалі, також Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.01.2025 №26 головний сержант ОСОБА_1 24.01.2025 виключена із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 (а.с.7).
У відповідності до витягу із наказу команди Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.02.2025 №45 наказано виплатити головному сержанту у відставці ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно" в сумі 149 884 гривень 26 копійок (а.с.28).
Підставою для прийняття коментованого наказу, серед іншого, є рапорт ОСОБА_1 (вх. №907 від 23.01.2025) та довідка №4 про вартість речового майна, що належить до видачі (а.с.28).
Водночас, грошова компенсація вартості за недоотримане речове майно була виплачена позивачу тільки 21.03.2025, про що свідчить виписка із рахунку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 24.03.2025 №FKE96182BHS9 за період з 21.03.2025 до 21.03.2025, згідно з якою, нарахована сума становить 147 586,00 гривень (а.с.8).
Позивач наполягає, що відповідачем не здійснено з ним повного розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено компенсацію за неотримане речове майно, що є підставою для виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 47 094,85 гривень, стосовно чого суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
При цьому, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Відповідно до матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення 24.01.2025, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно проведено лише 21.03.2025.
У контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки ВЧ НОМЕР_1 не проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати у день виключення зі списків особового складу військової частини зазначених сум, що має наслідком набуття ОСОБА_1 права на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку.
Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне відмітити наступне.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як зазначалося судом вище, пунктом 5 резолютивної частини ухвали суду від 01.04.2025, у відповідача витребувано належними чином оформлену довідку про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р, № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (а.с.12-13).
Так, відповідно до отриманого від відповідача розрахунку середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 №816/484/1/1323/пс від 08.04.2025 (а.с.29), основні та додаткові види грошового забезпечення головного сержанта ОСОБА_1 за грудень 2024 року - 25 986,60 грн, за листопад 2024 року - 25 986,04 грн; розрахунок середнього грошового забезпечення при звільненні - 107 268,98 грн; розрахунок - 51972,08/61*37=31 524,05 грн (а.с.29).
В той же час, позивач, просить нарахування та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 47 094,85 грн.
Зокрема, у позовній заяві позивач зазначає "відповідно до виданої військової частини НОМЕР_1 довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , ??розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували даті її звільнення, листопад та грудень 2024 року склали 52 232,48 грн. (26 116,24 грн + 26 116,24 грн).
Відповідно, розмір середньоденної заробітної плати позивача становив - 856,27 грн (52 232,48 грн./ 61 дні (кількість днів у листопаді та грудні 2024 року))." (а.с.2-зворотній бік а.с.2).
"Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за 55 календарних днів становить 47 094,85 грн. (856,27 грн х 55 днів)" (зворотній бік а.с.2).
Отже, є очевидним той факт, що позивач та відповідач по різному розрахували розмір середньоденної заробітної плати позивача, з огляду на що суд зазначає наступне.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Як вже встановлено судом позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 24.01.2025 (а.с.7)
А тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 25.01.2025, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Водночас, остаточний розрахунок з позивачем проведено тільки 21.03.2025, про що свідчить виписка із рахунку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 24.03.2025 №FKE96182BHS9 за період з 21.03.2025 до 21.03.2025, згідно якої нарахована сума становить 147 586,00 гривень (а.с.8).
Згідно із витягом з розрахункової відомості на виплату грошового забезпечення головного сержанта ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 24.01.2024 від 26.03.2025 №816/484/1212/пс (а.м.9-10) грошового забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення позивачу нараховано за грудень та листопад 2024 року 52 362,26 грн (26 116,24 грн + 26 246,02 грн) Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 858,39 грн (52 362,26 грн/61 календарний день).
Затримка розрахунку позивача при звільненні становить 55 календарних днів (період з 25.01.2025 по 20.03.2025).
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 47 211,45 грн (858,39 грн х 55 календарних днів).
За таких обставин, суд вважає, що заявлені позовні вимоги належать до часткового задоволення шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 47 211,45 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Водночас, при зверненні до суду з цим позовом позивач судовий збір не сплачувала, оскільки звільнена від такої сплати на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підтвердженням чого є посвідчення серії НОМЕР_3 від 06.08.2021 (зворотній бік а.с.6).
Таким чином, оскільки сторонами не надано доказів понесення будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, такі не підлягають розподілу на момент ухвалення цього рішення.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 47 211 (сорок сім тисяч двісті одинадцять) гривень,45 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 .
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.