Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 червня 2025 року Справа№640/15769/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
20 вересня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, в якій просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ №301/к від 22 серпня 2022 року;
2) поновити з 26 серпня 2022 року на посаді, що є рівнозначною посаді Директора Департаменту військово-технічного співробітництва;
3) стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 22 серпня 2022 року №301/к її звільнено з посади директора Департаменту військово-технічного співробітництва Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, 25 серпня 2022 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Мінстратегпрому на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» було звільнено.
Позивач вказує, що на дату звільнення з займаної посади - 22 серпня 2022 року, була матір'ю дитини віком до трьох років - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, на думку позивача вказаний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем прямо порушено норми ч. 3 ст. 184 КЗпП щодо прямої заборони звільняти з займаних посад жінок, що мають дитину віком до трьох років, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
18 жовтня 2022 року Окружним адміністративним судом міста Києва постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі.
03 листопада 2022 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону наказом від 22.08.2022 № 301/к позивача було звільнено з посади директора Департаменту військово-технічного співробітництва Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, оскільки посаду, яку позивач обіймала було скорочено внаслідок зміни структури та штатного розпису Мінстратегпрому.
З урахуванням наведеного представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими.
24 березня 2025 року справу № 640/15769/22 прийнято до провадження Донецького окружного адміністративного суду. В ухвалі було запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України.
20 липня 2022 року директора Департаменту військово-технічного співробітництва ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із введенням в дію з 18 липня 2022 року структури та штатного розпису (наказ Мінстратегпрому від 18 липня 2022 року № 84 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України»), попереджено про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням.
Наказом №301/к від 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту військово-технічного співробітництва Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України 25 серпня 2022 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Мінстратегпрому на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач оскаржує вищевказаний наказ, як такий, що прийнято не обґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення із порушенням норм чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 38 Конституції України унормовано, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовий статус посадових осіб державних службовців, їх права та обов'язки, на момент виникнення спірних правовідносин, визначаються Конституцією України та Законом України «Про державну службу».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 87 вказаного Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
За приписами ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов'язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об'єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).
Положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Частиною 3 статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
З аналізу положень ч. 3 ст. 187 КЗпП України випливає, що звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу жінок, які мають дітей віком до трьох років, допускається лише у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації та з обов'язковим працевлаштуванням.
Разом з тим, судом встановлено, що станом на момент звільнення (25 серпня 2022 року) позивач мала дитину віком до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Таким чином, позивача звільнено з державної служби до досягнення її дитиною трирічного віку.
З даного приводу, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Нормами КЗпП України, які підлягають застосуванню у випадку, якщо профільний Закон не регулює спірних правовідносин, а саме ст. 184, передбачено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.
В даному випадку, не має місце ліквідація органу, у зв'язку з чим відсутні підстави для звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Отже, як встановлено судом, позивач відноситься до категорії жінок, на яких розповсюджуються положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а отже і встановлені гарантії для таких жінок.
Аналогічна правова позиція щодо обов'язковості дотримання прав жінок, на яких розповсюджуються положення ст. 187 КЗпП України, викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 808/2741/16, від 11.10.2019 у справі №821/73/16, від 16.05.2019 у справі №805/475/16-а.
За таких обставин та наведеного вище правового врегулювання, недотримання відповідачем наведених вимог КЗпП, зокрема ч. 3 ст. 184, є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, а отже спірний наказ не відповідає критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, є незаконним та підлягає скасуванню.
Окрім того, суд наголошує, що за приписами ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України обов'язок у роботодавця запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації виникає одночасно з попередженням про звільнення.
Доказів того, що одночасно з попередженням про звільнення позивачу було запропоновано рівнозначну посаду державної служби, від зайняття якої вона відмовилась відповідачем не надано.
Такий обов'язок відповідача повністю узгоджується з положеннями частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведеного слідує висновок, що відповідачем порушено установлений законом порядок звільнення позивача у контексті виконання вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно із попередженням про наступне вивільнення.
Ураховуючи викладене спірний наказ №301/к від 22 серпня 2022 року про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
При вирішенні питання про поновлення на посаді, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Тож скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, суд звертає увагу, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. Однак, повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Зважаючи на те, що позивача протиправно звільнено з посади директора Департаменту військово-технічного співробітництва Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, тому вона має бути поновлена на цій посаді з 26 серпня 2022 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 808/2741/16.
Щодо стягнення середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню на користь позивача, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України №43 від 06 травня 2025 року середньоденна заробітна плата позивача становить 1251,41 гривень.
Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 913529,30 гривень (1251,41 гривень х 730 робочих днів вимушеного прогулу, з урахуванням дії Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 27531,02 грн. (22 робочих дні х 1251,41 грн. (середньоденна заробітна плата) підлягають негайному виконанню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (місцезнаходження: вул. Грушевського Михайла, буд. 12, корп. 2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 43733545) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України №301/к від 22 серпня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту військово-технічного співробітництва Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту військово-технічного співробітництва Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України з 26 серпня 2022 року.
Стягнути з Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 913529 (дев'ятсот тринадцять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять) гривень 30 копійок з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 27531 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять одна) гривня 02 копійки з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв