Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 червня 2025 року Справа№200/1727/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
11 березня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 11 березня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум, в розмірі 10 805,00 грн.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
17 березня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував докази у відповідача.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
11 червня 2025 року суд постановив ухвалу про поновлення строку звернення до суду.
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 15 квітня 2025 року № 235/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що як учасник бойових дій має право на пільги, передбачені для ветеранів війни - учасників бойових дій, в тому числі на отримання щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, яка передбачена ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551), в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що становить 11 805,00 грн.
Позивач вказував на те, що в серпні 2024 році разом з пенсійними виплатами отримав щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 1 000,00 грн, тобто не в повному обсязі.
Вважаючи такі дії ГУ ПФУ в Донецькій області протиправними та такими, що порушують його право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позивач зазначив, що щорічна разова грошова допомога була запроваджена ще з 01 січня 1999 року внаслідок доповнення ст. 12 Закону № 3551 на підставі Законом України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 367) частиною 4 такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком».
В подальшому ця норма неодноразово зазнавала змін та була предметом розгляду Конституційного Суду України.
На підставі Закону України від 20 березня 2023 року № 2983-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закону № 2983) ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 викладена в такій редакції: «Щорічно до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
27 грудня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» (далі - Постанова КМУ № 1396), якою затвердив Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок № 1396).
02 квітня 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі - Постанова КМУ № 369), якою установив, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року учасникам бойових дій в розмірі 1 000,00 грн.
Позивач покликався на висновки Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23 і зазначив, що за своєю природою виплата, передбачена ст. 12 Закону № 3551, є щорічною разовою грошовою допомогою; приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати не змінюють її природи саме як грошової допомоги учасникам бойових дій.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений вище спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту учасників бойових дій, відтак не може вважатись рівноцінною, як це передбачає ст. 2 Закону № 3551, що, в свою чергу, суперечить також ст. ст. 17, 22 Конституції України.
Також позивач просив врахувати, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, від 11 серпня 2023 року у справі № 380/103/22).
Просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Відповідач вказував на те, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 (в редакції Закону № 2983) щороку до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Отже, законодавець делегував Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом № 3551.
Надання Верховною Радою України Кабінету Міністрів України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, обумовлено функціями Уряду, визначеними п. п. 2, 3 ст.116 Конституції України.
Верховний Суд в постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 750/6379/16-а зазначив, що державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Європейський Суд з прав людини в рішенні від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, а передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
П. 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26485, (далі - Положення № 28-2), визначено, що головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2020 року № 263/14242/17 вказав, що аналіз ч. 2 ст. 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Враховуючи, що діяльність ГУ ПФУ в Донецькій області здійснюється за спеціально-дозвільним типом правового регулювання, ГУ ПФУ в Донецькій області зобов'язане виконувати чинні акти Уряду, дотримуватися встановлених норм законодавства.
Відповідач наголосив, що ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 є чинною, а відтак підлягає обов'язковому застосуванню.
На підставі Закону № 2983 щорічна разова грошова допомога до 5 травня змінена на щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України і такі зміни неконституційними не визнавалися.
В обґрунтування правомірності своїх дій ГУ ПФУ в Донецькій області покликалося на постанову Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» (далі - Постанова КМУ № 754), якою затверджені Порядок використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань та Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Зазначив, що кошти на фінансування видатків на виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальної допомоги особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, передбачено Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» у складі бюджетної програми за КПКВК 2501150 «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною».
Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, розпорядником коштів нижчого рівня - Пенсійний фонд України.
Відповідач доводив, що розмір грошової допомоги визначено не ГУ ПФУ в Донецькій області, а Постановою КМУ № 754; дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо виплати грошової допомоги у 2023 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою КМУ № 754 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій; головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати); повноважень на вчинення дій, не передбачених Постановою КМУ № 754, органам Пенсійного фонду України не надано. Постанова КМУ № 754 вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги. Органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм.
Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області з дислокацією м. Покровськ (та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058).
В серпні 2024 року ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, виплачено разову грошову допомогу в розмірі 1 000,00 грн шляхом включення до сформованої відомості на виплату з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк», дата виплати - 24.
Отже, позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 роки та отримав її у розмірі 1 000,00 грн, що відповідає розміру встановленому додатком до Порядку, затвердженому Постановою КМУ № 754.
Також відповідач вважав недоцільним зазначення резолютивній частині рішення розміру недоотриманої щорічної разової грошової допомоги - 10 805,00 грн, зважаючи на дискреційність повноважень відповідача при обрахунку щорічної разової грошової допомоги.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 24 лютого 2012 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Командуванням Десантно-штурмових військ Збройних Сил України 13 жовтня 2021 року.
З 14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_4 , про що свідчить довідка Військової частини НОМЕР_4 від 07 березня 2025 року № 1524.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
ГУ ПФУ в Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого впродовж 2024 року належала виплата грошової винагороди до Дня Незалежності України, передбаченої Законом № 3551.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії.
В серпні 2024 року на підставі Постанови КМУ №1396 разом з поточною виплатою пенсії ГУ ПФУ в Донецькій області виплатило ОСОБА_1 щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 1 000,00 грн, що підтверджено витягом з ІКІС ПФУ «Підсистема призначення та виплати пенсії» з розшифровкою виплати та відомостями про зарахування коштів.
04 березня 2025 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою № ВЕБ-05001-Ф-С-25-039574, в якій просив повідомити, з якої причини йому як учаснику бойових дій в 2024 році не виплачена щорічна разова грошова виплата до Дня Незалежності України, передбачена ст. 12 Закону № 3551, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що складає 11 805,00 грн.
У відповідь на цю заяву листом від 06 березня 2025 року № 5313-5054/Г-02/8-0500/25 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що Порядок та розміри виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань затверджені Постановою КМУ № 1396 та Постановою КМУ № 369; застосування іншого порядку виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України не передбачено.
ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що вказана виплата здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як особа, якій призначено пенсію, в серпні 2024 року разом з поточною виплатою пенсії йому виплачена разова грошова виплата до Дня Незалежності України в сумі 1 000,00 грн.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи суду не надали.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3551 законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (ст. 4 Закону № 3551).
Пільги учасникам бойових дій встановлені ст. 12 Закону № 3551.
Законом України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 367), який набрав чинності з 01 січня 1999 року, ст. 12 Закону № 3551 доповнено ч. 4 наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
В подальшому, ст. 30 розділу IV Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі - Закон № 3235) було установлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону № 3551 здійснюється у таких розмірах: […] учасникам бойових дій - 250 гривень, […].
Ст. 29 розділу IV Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон № 489) було установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону № 3551 здійснюється у таких розмірах: […]; учасникам бойових дій […], - 280 гривень; […].
Рішенням Конституційного Суду України 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 ст. 29 розділу IV Закону № 489 визнана такою, що не відповідає Конституції України з мотивів того, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Конституційний Суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України також висловив в п. 6 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002.
На підставі п. 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107) положення ст. 12 Закону № 3551 щодо щорічної разової грошової допомоги викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення п. 20 розділу II Закону № 107 щодо внесення змін до ст. 12 Закону № 3551 визнані неконституційними з мотивів того, що внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон № 74), пп. 5 п. 63 розділу І якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України був доповнений п. 26, який передбачав, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Впродовж 2014-2022 років Кабінет Міністрів України приймав постанови:
від 16 квітня 2014 року № 102 «Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 31 березня 2015 року № 147 «Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України» Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 14 березня 2018 року № 170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 20 березня 2019 року № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 07 травня 2022 року № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»,
якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема учасникам бойових дій, і ці розмірі були меншими ніж, визначені у ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 367.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах № 640/9677/20 та № 440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення ст. ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Однак Законом України від 20 березня 2023 року № 2983-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закону № 2983), який набрав чинності 15 квітня 2023 року, ч. 5 ст. 12 Закону № 3551, передня редакція якої була такою:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України»,
викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною.
27 грудня 2023 року відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1369 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» (далі - Постанова КМУ № 1396).
П. 1 Постанови КМУ № 1396, крім іншого, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Прядок № 1396).
П. 2 Постанови КМУ № 1396 установлено, що інформація про осіб (за категоріями), які мають право на отримання разової грошової виплати до Дня Незалежності України і не перебувають на обліку в Пенсійному фонді України, подається Пенсійному фонду України до 1 серпня поточного року Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури, Головним управлінням Національної гвардії, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Державним бюро розслідувань, Службою безпеки, розвідувальними органами, Службою судової охорони, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Офісом Генерального прокурора, Державною судовою адміністрацією, Державною спеціальною службою транспорту, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями.
У разі неможливості подання Пенсійному фонду України визначеної в абзаці першому цього пункту інформації до 1 серпня поточного року таку інформацію може бути подано до 1 жовтня поточного року.
Згідно з п. 4 Постанови КМУ № 1396 ця постанова набрала чинності з 01 січня 2024 року, крім п. п. 1-3 змін та п. п. 1-4 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затверджених цією постановою, які набрали чинності з 01 липня 2024 року.
Відповідно до п. 1 Порядку № 1396 цей Порядок визначає механізм надання ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога).
Згідно з п. 2 Порядку № 1396 до осіб, які мають право на грошову допомогу (далі - отримувач грошової допомоги), належать:
[…]
учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків;
[…].
Відповідно до п. 3 Порядку № 1396 грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
П. 4 Порядку № 1396 установлено, що отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із ст. ст. 6, 7, 9, 10, 10-1, 11 Закону № 3551 до 24 серпня поточного року включно, яким грошову допомогу не виплачено станом на 1 жовтня, мають право звернутися із заявою щодо її виплати до Пенсійного фонду України (його територіального органу/центру надання адміністративних послуг за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) та отримати її до 1 листопада поточного року.
Заява подається в довільній формі до територіального органу Пенсійного фонду України через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України або надсилається з використанням засобів поштового/електронного зв'язку (за технічної можливості з накладенням кваліфікованого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису).
Згідно з п. 5 Порядку № 1396 грошова допомога не виплачується в разі смерті отримувача грошової допомоги.
02 квітня 2024 року з метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі - Постанова КМУ № 369).
Постановою КМУ № 369 установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 р. у таких розмірах:
[…]
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
[…].
Отже, на час виникнення спірних правовідносин норма ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 діяла в редакції Закону № 2983 і передбачала, що щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
На виконання цієї норми, а також відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України визначив порядок виплати щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України в 2024 році шляхом затвердження Порядку № 1396, а також установив розмір такої виплати шляхом прийняття Постанови КМУ № 369.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23 «Щодо застосування ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 та ст. 22 Конституції України в контексті правової природи щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни як додаткової державної допомоги, що не охоплюється основоположними правами і свободами людини» навела такі висновки щодо правової природи разової грошової виплати до Дня Незалежності України:
«[…]
60. Державне соціальне забезпечення - це організаційно-правова форма соціального забезпечення певних груп населення за рахунок бюджетних коштів у випадках і на умовах, передбачених законодавством.
61. Складовими державного соціального забезпечення є: 1) державне пенсійне забезпечення; 2) державна соціальна допомога; 3) державне соціальне обслуговування; 4) заходи соціальної підтримки.
62. Соціальна допомога - це періодичні, одноразові виплати за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб з метою надання соціальної підтримки у випадках та на умовах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.
63. Тобто соціальна допомога не є видом пенсії, вона виплачується громадянам у будь-якому віці залежно від їхньої соціальної потреби та матеріального стану.
64. Щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни, передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551, є однією із складових державної соціальної допомоги.
65. Порівнюючи редакції ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 до внесення змін Законом № 2983 та після цього, можна простежити, що як разова грошова виплата до Дня Незалежності України, так і разова грошова допомога до 5 травня є щорічними; мають разовий характер; поширюються на певне коло осіб (осіб з інвалідністю внаслідок війни). Зазначені соціальні допомоги виплачуються щорічно особам з інвалідністю внаслідок війни за рахунок коштів Державного бюджету України та є обов'язковими для виплати відповідному колу осіб.
66. Отже, запроваджена Законом № 2983 разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом № 2983 відповідних змін до ч. 5 ст. 13 Закону № 3551.
67. Водночас ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 була змінена, зокрема через заміну дати, до якої приурочена така грошова виплата.
68. За змістом пояснювальної записки до проєкту Закону № 2983 метою прийняття проєкту акта є вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві, а також засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, запропоновано у законах України № 3551 та № 1584 замінити дату та вид виплати разової грошової допомоги ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань.
69. Велика Палата Верховного Суду вважає, що приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася - надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.
70. Оскільки фрагмент цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
71. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
[…]».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як було вказано вище, предметом розгляду у зразковій справі № 440/14216/23 було питання застосування ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 та ст. 22 Конституції України в контексті правової природи щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни.
Спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли з приводу виплати позивачеві щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій, яка передбачена ч. 5 ст. 12 Закону № 3551.
Виходячи з того, що як у зразковій справі № 440/14216/23, так і у справі, що розглядається, йдеться про один і той самий вид соціального забезпечення - щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України, і положення ч. 5 ст. 13 Закону № 3551, якою встановлена ця виплата для осіб з інвалідністю внаслідок війни, та ч. 5 ст. 12 Закону № 3551, якою встановлена ця виплата для учасників бойових дій, є подібними, при розгляді цієї справи суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23.
Велика Плата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 вказала наступне:
«[…]
Застосовні приписи Конституції України та висновки Конституційного Суду України
72. У Конституції України встановлено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ч. 4 ст. 13).
73. Ці приписи визначають, зокрема, соціальну орієнтованість держави, що є важливою конституційною гарантією соціальних прав людини в Україні.
74. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (абз. 2 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
75. Держава зобов'язана створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення; заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи у разі настання можливих соціальних ризиків (абз. 4 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
76. Конституційний Суд України в абз. 3 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися винятково Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
77. Конституційний Суд України у рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
78. Так, у Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (п. 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема ст. 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
79. У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (п. 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.
80. Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (п. 1 ст. 2).
81. Підсумовуючи висновки, сформульовані Конституційним Судом України в наведених рішеннях, можна узагальнити, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
82. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
83. У ст. 46 Конституції України соціальний захист пов'язано, зокрема, «з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї» (абз. 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).
84. До того ж, Конституційний Суд України звертав увагу, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України; згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом; складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у п. п. 1-4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в ч. 1 ст. 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх під час формування соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів (абз. абз. 2, 4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018).
85. Зі змісту ст. 46 Основного Закону України випливає, що держава зобов'язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. Водночас соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім'ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім'ї (п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018).
86. Конституційний Суд України в абз. 2 п. 4 та абз. 1 пп. 4.2.2 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 06 квітня 2022 року № 1-рп(ІІ)/2022 вказав, що у питанні отримання одноразової грошової допомоги законодавець хоч і має широкий обсяг дискреційних повноважень, однак це не виключає оцінки законодавчого регулювання на предмет відповідності Конституції України.
Зміст припису ч. 1 ст. 46 Основного Закону України не гарантує встановлення законодавцем одноразової грошової допомоги для зазначеної категорії осіб та, відповідно, її розміру, оскільки ці питання належать до обсягу дискреції Верховної Ради України під час реалізації бланкетного конституційного припису («та в інших випадках, передбачених законом»).
87. Одноразова грошова допомога є юридичним засобом соціального захисту, що надається державою у зв'язку із втратою ними працездатності, проте приписи ч. 1 ст. 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги (абз. 2 пп. 2.5 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020).
88. Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
89. Ч. 5 ст. 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки.
90. Таке законодавче регулювання здійснює в межах конституційних повноважень Верховна Рада України, яка, маючи можливість діяти на власний розсуд, визначає обсяг соціального захисту військовослужбовців, втілюючи зміст відповідних конституційних принципів з метою забезпечення справедливого механізму відшкодування за заподіяння шкоди їх здоров'ю чи навіть життю, але не порушуючи самої сутності конституційного права на соціальний захист, особливо в разі втрати такими особами працездатності.
91. Держава здійснює регулювання змісту та обсягу соціальних прав, встановлюючи обмеження щодо їх реалізації не лише в Конституції, а й у законах України. Законодавчі обмеження не можуть порушувати сутнісний зміст цих прав.
92. Винятково законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
93. Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
94. На виконання конституційного обов'язку, приписів ч. 5 ст. 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі № 3551 визначила правовий статус ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачила пільги особам з інвалідністю внаслідок війни (ст. 13).
95. 20 березня 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2983 (набрав чинності 15 квітня 2023 року), яким ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
96. У цій справі основним питанням є можливість Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
97. Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
98. Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються ст. 46 Конституції України, що не передбачена ч. 2 ст. 64 Конституції України.
99. Відповідно право соціального захисту, гарантоване ст. 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.
100. Спеціальним нормативним актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389).
101. Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені ст. 6 Закону № 389, п. 5 ч. 1 якої передбачено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
102. Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», п. 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону № 389.
103. Отже, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених ст. 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із ст. 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
104. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 389, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
105. Приписами ст. 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в ч. 1 ст. 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
106. Передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
107. Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
108. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
109. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її ст. 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
110. Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.
111. Державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер.
112. Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
113. Велика Палата Верховного Суду враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 у правовідносинах, які виникли після запровадження в Україні воєнного стану, сформував висновок щодо розміру у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551, згідно з яким під час визначення розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади (Бюджетний кодекс України та постанова Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»), які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом № 3551, оскільки вони є такими, що суперечать ст. 17 Основного Закону України та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, які є пріоритетними й мають безумовний характер.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року зазначив, що Держава в особі Верховної Ради України бюджетним законодавством в умовах воєнного стану надала можливість Кабінету Міністрів України змінити (звузити) обсяги та розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. На час виникнення спірних відносин у справі, яка розглядається, також діє ст. 13 Закону № 3551 (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) у редакції Закону № 367. Отож на момент виникнення спірних правовідносин одночасно чинними є норми Порядку № 540 та правила ст. 13 Закону № 3551 у редакції Закону № 367, які по-різному визначають розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, а тому з урахуванням ієрархії нормативно-правових актів застосуванню підлягають саме приписи вказаного Закону № 3551, який має вищу юридичну силу.
114. Водночас після ухвалення зазначеного судового рішення відбулася зміна законодавства шляхом внесення Верховною Радою України змін до спеціального Закону № 3551 та викладення норми ст. 13 цього Закону в редакції Закону № 2983 (набрав чинності 15 квітня 2023 року).
115. Отже, з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої ст. 13 Закону № 3551, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
116. Велика Палата Верховного Суду враховує Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 4 ст. 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011), відповідно до якого: «Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
117. У цій справі Конституційний Суд України перевіряв на відповідність Конституції України правила Закону № 2011 щодо обмеження реалізації прав військовослужбовців (військовозобов'язаних, резервістів), яким встановлено інвалідність (ступінь втрати працездатності), на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком.
118. За результатами розгляду цієї справи Конституційний Суд України зробив висновок, що встановлені оспорюваними приписами Закону обмеження права на одноразову грошову допомогу не відповідають вимогам домірності.
119. У таких висновках Конституційний Суд України керувався тим, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу домірності (пропорційності) між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави; додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (ст. 1, ч. 1 ст. 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та домірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України (абз. абз. 7, 8 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до якого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено.
120. У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи, чи відповідали внесені законодавцем зміни до ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 принципу домірності (пропорційності), базує свої висновки на встановлених Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) критеріях щодо втручання у право на мирне володіння майном.
Застосовні висновки ЄСПЛ
121. Ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) складається з трьох окремих правил: «перше правило, викладене в першому реченні першого пункту, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, що міститься в другому реченні першого пункту, охоплює позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третє правило, викладене в другому пункті, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Втім ці три правила не є «окремими» в тому сенсі, що вони не пов'язані між собою. Друге і третє правила стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном і тому повинні тлумачитися у контексті загального принципу, викладеного у першому правилі» (див., наприклад, рішення у справі Jahn and Others v. Germany [GC], nos. 46720/99, 72203/01 and 72552/01, § 78, ECHR 2005/VI).
122. Якщо має місце втручання органу державної влади в мирне володіння майном, воно має бути законним і переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також має бути розумно пропорційним меті, якої прагнуть досягти. Іншими словами, має бути досягнутий «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Необхідний баланс не буде досягнутий, якщо відповідна особа або особи були змушені нести індивідуальний і надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Former King of Greece and Others v. Greece [GC], no. 25701/94, §§ 79 і 82, ECHR 2000-XII).
123. Що стосується виплат із соціального забезпечення, ст. 1 Протоколу № 1 не обмежує свободу Договірної Держави вирішувати, чи запроваджувати будь-яку форму системи соціального забезпечення або обирати вид і розмір виплат, що надаються в рамках будь-якої такої системи. Однак, якщо Договірна Держава має чинне законодавство, що передбачає виплату соціальної допомоги як права - незалежно від того, обумовлена вона попередньою сплатою внесків чи ні, - це законодавство повинно розглядатися як таке, що створює майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Протоколу № 1, для осіб, які відповідають його вимогам (див. рішення у справі Stec and Others v. the United Kingdom (dec.) [GC], nos. 65731/01 and 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); важливість цього інтересу також має бути відображена шляхом визнання ст. 1 Протоколу № 1 застосовною (див. рішення у справі Moskal v. Poland, no. 10373/05, п. 39, від 15 вересня 2009 року).
124. Ст. 1 Протоколу № 1 не гарантує як таке право на будь-яку соціальну допомогу в конкретному розмірі (див., наприклад, рішення у справі Aunola v. Finland (dec.), no. 30517/96, 15 березня 2001 року). «Вимога» може становити «володіння» у розумінні ст. 1 Протоколу № 1, тільки якщо вона є достатньою мірою встановленою для того, щоб її можна було примусово виконати (див. Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, 9 грудня 1994 року, § 59, серія A, № 301-B). Отже, зменшення або припинення достатньо встановленої виплати може становити втручання у володіння (див. рішення у справі Khoniakina v. Georgia, no. 17767/08, § 72, від 19 червня 2012 року).
125. Рішення про прийняття законів про соціальне страхування та пенсійне забезпечення з метою збалансування державних видатків та пенсійних виплат передбачає розгляд різних політичних, економічних та соціальних питань, думки щодо яких у демократичному суспільстві можуть обґрунтовано різнитися. З огляду на те, що національні органи влади повинні мати широку свободу розсуду в питаннях загальної соціальної та економічної політики (зокрема й у сфері пенсійного забезпечення), інтереси соціальної справедливості та економічного добробуту можуть на законних підставах спонукати їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсій, які зазвичай виплачуються відповідним категоріям населення (див., наприклад, рішення у справах Yavas and Others v. Turkey, § 39-51, і Valkov and Others, § 92).
126. Будь-яке втручання органу державної влади у мирне володіння майном може бути виправданим лише тоді, коли воно слугує законному суспільному (або загальному) інтересу (див. рішення у справі Broniowski v. Poland [GC], no. 31443/96, §§ 147-48, ECHR 2004/V, and Hutten-Czapska v. Poland [GC], no. 35014/97, §§ 163-164, ECHR 2006-VIII). У зв'язку з цим Конвенція зазвичай надає державі широку свободу розсуду, коли йдеться про загальні заходи економічної та соціальної політики. Завдяки своєму безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади в принципі мають більше можливостей, ніж міжнародний суддя, вирішувати, що є «в інтересах суспільства» з соціальних чи економічних міркувань, і Суд, як правило, поважає політичний вибір законодавчого органу, якщо тільки він не є «явно необґрунтованим» (див. рішення у справі National & Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society v. the United Kingdom, 23 жовтня 1997, § 80, Reports of Judgments and Decisions 1997-VII, та Stec and Others v. the United Kingdom [GC], nos. 65731/01 and 65900/01, § 52, ECHR 2006-VI). Ця межа є ще ширшою, коли питання стосується оцінки пріоритетів щодо розподілу обмежених державних ресурсів (див. рішення у справах Pentiacova and Others v. Moldova (dec.), no. 14462/03, ECHR 2005-I; Huc v. Romania and Germany (dec.), no. 7269/05, § 64, 1 грудня 2009; and Koufakis and Adedy v. Greece (dec.), nos. 57665/12 and 57657/12, § 31, 7 травня 2013).
127. Проте, свобода розсуду, якою користуються Держави в цих конкретних сферах, не є безмежною. Суд повинен переконатися, що було досягнуто «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, Суд повинен з'ясувати, чи не була внаслідок втручання Держави відповідна особа змушена нести непропорційний і надмірний тягар (див. Hutten-Czapska, згадане вище, § 167; Koufakis and Adedy, згадане вище, § 42). Повне позбавлення виплат, що призводить до втрати засобів до існування, в принципі, становитиме порушення права власності, встановлення розумного та пропорційного скорочення виплат таким не буде (див. рішення у справі Jankovic v. Croatia (dec.), no. 43440/98, ECHR 2000-X; Schwengel v. Germany (dec.), no. 52442/99, 2 березня 2000; Lakicevic and Others v. Montenegro and Serbia, nos. 27458/06, 37205/06, 37207/06 and 33604/07, §§ 62-63, 13 грудня 2011; Apostolakis v. Greece, no. 39574/07, §§ 41-42, 22 жовтня 2009; Kjartan Asmundsson, цит. в цій справі, § 45; Valkov and Others, цит. в цій справі, § 97; Maggio and Others v. Italy, nos. 46286/09, 52851/08, 53727/08, 54486/08 and 56001/08, § 63, 31 травня 2011; та Frimu and 4 other applications v. Romania (dec.), no. 45312/11, §§ 42- 48, 7 лютого 2012).
128. Враховуючи усталену практику ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимога позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни на отримання одноразової грошової виплати підпадає під дію ст. 1 Протоколу № 1 і може вважатися «володінням» у розумінні цього правила. У справі, рішення в якій переглядається, питання полягає в тому, чи може твердження позивача про те, що він мав право на отримання такої виплати в більшому розмірі, становити втручання у мирне володіння майном у значенні цього положення, і якщо так, то чи було таке втручання законним і чи переслідувало легітимну мету «в інтересах суспільства», а також чи було воно пропорційним меті, якої прагнули досягти.
129. Так, зменшення соціальної виплати позивачу на підставі відповідних законодавчих змін не становить «позбавлення майна» у розумінні ст. 1 Протоколу № 1, а його потрібно розглядати як втручання у право позивача на мирне володіння майном у розумінні ст. 1 Протоколу № 1, яке має бути виправданим.
130. У вирішенні питання, чи було таке втручання законним, Велика Палата Верховного Суду базується на таких міркуваннях.
131. До повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів; винятково законами України визначаються основи соціального захисту (ст. ст. 85, 92 Конституції України).
132. Верховна Рада України як демократично обраний Парламент відповідно до приписів Конституції України уповноважена здійснювати законодавчу функцію, зокрема й у питаннях визначення розміру соціальних виплат за рахунок коштів державного бюджету.
133. У межах повноважень Верховна Рада України 20 березня 2023 року прийняла Закон України № 2983, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, яким ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
134. Отже, встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень.
135. Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України.
136. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.
137. Наступним критерієм, який підлягає встановленню Великою Палатою Верховного Суду, є те, чи переслідувало втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном легітимну мету «в інтересах суспільства».
138. Загальновідомим є факт, що починаючи з 24 лютого 2022 року Україна перебуває у стані повномасштабної війни внаслідок збройної агресії російської федерації.
139. Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
140. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
141. В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
142. Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
143. За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону № 3551, викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
144. З урахуванням наведеного бракує підстав вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном.
145. Водночас, встановлюючи, чи не змушений був позивач нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошова виплата, передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією; позивач не довів, що зменшення розміру такої виплати поставило його під загрозу нестачі коштів для існування або що його умови життя погіршилися настільки, що він ризикував опинитися нижче встановленого прожиткового рівня. Отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав.
146. Велика Палата Верховного Суду, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні ст. 1 Протоколу № 1.
Щодо можливості Верховної Ради України надавати Кабінету Міністрів України дискреційні повноваження у сфері реалізації соціальної політики
147. Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються винятково законами України (п. 6 ч. 1 ст. 92); Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (п. п. 2, 3 ст. 116).
148. Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів є Кабінет Міністрів України, який згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.
149. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.
150. За змістом Положення про Пенсійний фонд України, бюджет Пенсійного фонду України затверджує уряд України.
151. Отже, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, зокрема, за рахунок коштів Державного бюджету України.
152. 21 липня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
153. Цією постановою, зокрема, затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (Порядок № 754).
154. Відповідно до п. 3 цього Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року в такому розмірі:
1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
155. Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду, шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України.
156. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наявність відповідних повноважень Кабінету Міністрів України, зважає також на те, що зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
157. Згідно з висновками Конституційного Суду України, наведеними в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, Верховна Рада України, доповнивши п. 4 розділ VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат, з огляду на наявний фінансовий ресурс бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями уряду України, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України (абз. 10 пп. 2.2 п. 2).
158. Надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст. 96, п. п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України потрібно розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проєкту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, зокрема й щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України (абз. абз. 7, 8 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
159. У Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення загалом політики соціального захисту не належить до виняткових повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до п. 3 ст. Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.
160. Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі п. 3 ст. 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
161. Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Щодо застосування до спірних правовідносин приписів ст. 22 Конституції України як норм прямої дії
162. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
163. Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абз. 2 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016).
164. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України у разі, зокрема, коли закон, який прийнятий після введення в дію Конституції України, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає неодмінність додаткової регламентації її положень законом, суд під час розгляду справи повинен застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції України та не суперечить їй.
165. У ст. 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
166. Отже, за своїм змістом положення ч. 2 ст. 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов'язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з іншого, - утримуватися від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування конституційних прав і свобод. З огляду на приписи ч. 2 ст. 8 Конституції України норма ч. 2 її ст. 22 має враховуватися під час прийняття законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання відповідних суспільних відносин.
167. У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України розвинув та конкретизував сформульовані ним раніше правові висновки щодо змісту названих положень, зазначивши таке:
«Оскільки ст. 22 міститься у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України і в ній сформульовано загальну вимогу щодо законодавчого регулювання існуючих прав і свобод, то положення ч. 3 цієї статті потрібно інтерпретувати у взаємозв'язку з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 22, ч. 1 ст. 64, ч. 1 ст. 157 Основного Закону України та розуміти як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України» (абз. 7 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини);
«Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України винятково законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення» (абз. 9 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини);
«Положення ч. 3 ст. 22 Конституції України потрібно розуміти так, що під час ухвалення нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абз. 10 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).
168. Велика Палата Верховного Суду враховує юридичні позиції Конституційного Суду України, викладені в зазначеному Рішенні, та зробила висновок, що адресатом ч. 2 ст. 22 Конституції України є саме орган законодавчої влади.
169. Як зазначено в п. 106 цієї постанови, передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави у цій сфері. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом і конкретно не визначена у Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її ст. 46.
170. Тож встановлена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям «основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
171. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені ст. 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її ст. 46.
Висновки по суті справи
172. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, задовольняючи позов ОСОБА_1, базувався на тому, що п. 2 ч. 1 Закону № 2983, яким ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України, а спірну допомогу потрібно продовжувати виплачувати в розмірі, який було передбачено до прийняття Закону № 2983.
Внаслідок внесених Законом № 2983 змін до ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 та делегування повноважень з визначення розміру допомоги Кабінету Міністрів України, щорічну разову грошову допомогу в розмірі 16 744 грн замінено на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 2 900 грн, що в розумінні ст. 2 Закону № 3551 не може вважатися рівноцінною заміною раніше встановлених пільг та підтверджує звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав, що суперечить ст. 22 Конституції України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив висновок про неодмінність застосування правил ст. 7 КАС України (якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії), оскільки, на переконання суду, п. 2 ч. 1 Закону № 2983 суперечить Конституції України.
173. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
174. Розглядаючи цю зразкову справу, Верховний Суд як суд першої інстанції належно не встановив правової природи щорічної грошової виплати, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону № 3551, яка є додатковою державною допомогою, має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян.
175. Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила ст. 13 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 як спеціального закону.
176. Верховний Суд як суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій справі, зробив помилковий висновок, що п. 2 ч. 1 Закону № 2983, яким ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України.
177. Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що в разі викладення норми закону в новій редакції, попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цієї норми.
178. Тож норма ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 у редакції Закону № 367 діяла до набрання чинності «новою» нормою ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983, а саме до 15 квітня 2023 року - дня, наступного за днем опублікування Закону № 2983. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України.
179. Верховний Суд, не врахувавши положення Закону № 2983, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов'язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 у редакції Закону № 367, яка є нечинною. Тобто суд поклав на відповідача зобов'язання виконувати нечинну норму Закону № 3551, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності.
180. Застосовуючи в цій справі приписи ч. 4 ст. 7 КАС України, Верховний Суд не врахував, що зазначена процесуальна норма зобов'язує суд застосувати саме норми Конституції України як норми прямої дії, якщо суд вважає, що чинна норма закону суперечить Конституції України.
181. Верховний Суд, посилаючись на приписи ст. 22 Конституції України, застосував приписи ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 у редакції Закону № 367, яка не є чинною. Тобто Верховний Суд, вважаючи, що п. 2 ч. 1 Закону № 2983, яким ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 викладено в новій редакції, суперечить Конституції України, не застосував норму Конституції України, як того вимагає ч. 4 ст. 7 КАС України, а застосував норму, яка на момент виникнення спірних правовідносин та момент розгляду цієї справи втратила чинність.
182. Наведене підтверджує порушення судом норм процесуального права, а саме ч. 4 ст. 7 КАС України, оскільки наведені норми процесуального права не дозволяють застосовувати норму закону, яка втратила чинність, а так само застосовувати будь-яку іншу норму права, крім припису Конституції України як норми прямої дії.
183. Здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2 900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
184. З огляду на те, що чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про задоволення позову постановлене з неправильним застосуванням норми матеріального права і порушенні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
185. Аналізуючи наведені вище норми законів № 3551 й № 2983, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що ст. 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені ст. 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
186. Суд першої інстанції допустив порушення процесуальної норми ч. 4 ст. 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин ч. 5 ст. 13 Закону № 355 у редакції Закону № 367, яка не є чинною.
187. Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі мають враховуватися судами під час ухвалення рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у цій постанові.
[…]».
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду до спірних правовідносин належить застосовувати норму ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983.
Відтак, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України учасникам бойових дій визначається Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
На 2024 рік розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України учасникам бойових дій установлений Постановою КМУ № 369 і становить 1 000,00 грн.
Відтак, виплативши в серпні 2024 року ОСОБА_1 як учаснику бойових дій року разову грошову виплату до Дня Незалежності України в розмірі 1 000,00 грн, ГУ ПФУ в Донецькій області діяло в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством, зокрема ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 та Порядком № 1396 та Постановою КМУ № 369, та не допускало порушень прав позивача, які б потребували судового захисту.
Суд вважає помилковим висновок позивача про те, що до спірних правовідносин належить застосовувати норму ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 367, оскільки внаслідок змін, внесених Законом № 2983, ця норма втратила чинність.
Суд відхиляє аргументи позивача про те, що виплата разової грошової виплати до Дня незалежності України за 2024 рік в розмірі, установленому Кабінетом Міністрів України, суперечить ч. 2 ст. 2 Закону № 3551 та призводить до порушення ст. 22 Конституції України з мотивів, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23.
Також з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23 суд відхиляє доводи позивача про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України.
Дійсно, відповідно до ч. 3ст. 7 КАС у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (ч. 4 ст. 7 КАС).
Між тим, ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983, а також Постанова КМУ № 369 не є такими, що не відповідають Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, що виключає застосування ч. 3 ст. 7 КАС.
Ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983, а також Постанова КМУ № 369 не суперечать Конституції України, зокрема через те, що Конституція України не гарантує учасникам бойових дій права на отримання такого виду виплати як разова грошова виплата до Дня Незалежності України як складову конституційного права на соціальний захист, а також не визначає її розмір, що унеможливлює застосування норми ч. 4 ст. 7 КАС.
Водночас суд відзначає безпідставність посилання відповідача на норми Постанова КМУ № 754, оскільки, ця постанова втратила чинність 01 січня 2024 року на підставі Постанови КМУ № 1396, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, безпідставним є посилання відповідача на інші правові норми, що регламентували виплату разової грошової виплати до Дня Незалежності України на 2023 рік, оскільки спірні правовідносини стосуються виплати за 2024 рік.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що в контексті спірних правовідносин його повноваження не є дискреційними.
За визначенням, наведеним у п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073), дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обрати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Як визначено у Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року, дискреційні повноваження означають свободу адміністрації оцінювати ситуації й приймати у них рішення, надають адміністрації простір у здійсненні вибору між вільними рішеннями.
Проявом адміністративного розсуду може бути:
а) коли норма, встановлюючи певні варіанти рішень, зобов'язує орган зробити вибір одного з варіантів;
б) коли норма уповноважує орган або посадову особу діяти на власний розсуд і при цьому настання правових наслідків не пов'язується конкретними умовами тощо.
Разом з цим з огляду на наявність у позивача статусу учасника бойових дій в силу положень ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 ГУ ПФУ в Донецькій області мало лише один варіант правомірної поведінки - виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України в розмірі, установленому Постановою КМУ № 369, тобто йдеться про повноваження, які не є дискреційними.
Перевіривши оскаржувані дії відповідача на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання їх протиправними, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Донецькій області щодо нарахування та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 12 Закону № 3551, не підлягають задоволенню.
Позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум, в розмірі 10 805,00 грн, за своєю сутністю є обраним позивачем способом захисту права, яке, на його думку було порушено. З огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача, відсутні правові та фактичні підстави для покладання на нього обов'язку вчинити певні дії. До того ж обраний позивачем спосіб захисту на час виникнення спірних правовідносин не мав правового підґрунтя.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.
Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місце знаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
4. Повне судове рішення складено 11 червня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко