Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 червня 2025 року Справа№200/2262/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
31 березня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала в здійсненні нарахування та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 20 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 14 днів у рік звільнення без застосування коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог урахування вимог п. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 50 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 35 днів у рік звільнення, обчислені із застосуванням коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог п. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 14.09.2021 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 по 14.09.2021 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала в визначенні ОСОБА_1 розміру підйомної допомоги в 2016 році, грошової допомоги на оздоровлення в 2016 - 2021 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 - 2020 роках, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 179 днів, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 (сім) повних календарних років служби, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок підйомної допомоги, виплаченої в 2016 році, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2016 - 2021 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2016 - 2020 роках, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 179 днів, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 (сім) повних календарних років служби, з врахуванням відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі №200/15312/21 індексації його грошового забезпечення у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог та компенсацій, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач вказує, що у період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 виплата грошового забезпечення здійснювалась не в повному обсязі, оскільки розрахунок здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2018 року, тоді як слід застосовувати прожитковий мінімум на 01 січня року, в якому були нарахування. Також вказує, що відповідачем обчислено грошову компенсацію за невикористані дні відпусток не у повному обсязі, оскільки ним не враховані вимоги п. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», яким встановлено її обчислення із помноженням невикористаних днів щорічної основної відпустки, а також днів додаткової відпустки у рік звільнення на коефіцієнт 2,5 тим, які мають вислугу до 10 календарних років.
Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
23 квітня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що постановою КМ України №103, що набрала законної сили 24.02.2018 року, в пункт 4 постанови КМ України №704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13 і 14.». Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанова №103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни. В той же час, п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1744-VIII визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а отже п. 4 постанови №704 суперечить приписам п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1744, а тому цей пункт не може бути застосований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовців. Вважає, що застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, сума розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року є безпідставним.
Щодо правових підстав застосування коефіцієнта 2,5 за невикористані основні та додаткові відпустки вказує, що відповідно до аб.2 п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року передбачається, що дана норма застосовується за бажанням (ініціативою) військовослужбовця. Враховуючи, що Позивач під час проходження служби, виключення з списків особового складу та по сьогоднішній момент не звертався до Військової частини НОМЕР_1 не звертався з рапортом/заявою в якому м повідомив про своє бажання, у командування Військової частини НОМЕР_1 відсутні правові підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані відпустки із застосуванням коефіцієнту 2,5.
Також вказує, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 02.12.2016 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2021 року № 255 старшого сержанта ОСОБА_1 з 14 вересня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 07 років 00 місяців 16 днів, загальна з урахуванням пільгової 14 років 0 місяців 28 днів.
Відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та наказу МО України від 07.06.2018 № 260 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 2017 рік - 7 діб; за 2018 рік - 1 доба; за 2020 рік - 16 діб; за 2021 рік - 20 діб.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та наказу МО України від 07.06.2018 № 260 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій: за 2016 рік - 14 діб; за 2017 рік - 14 діб; за 2018 рік - 14 діб; за 2019 рік - 14 діб; за 2020 рік - 14 діб; за 2021 рік - 14 діб.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі №200/15312/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02.06.2016 по 14.09.2021 не в повному обсязі.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.06.2016 по 14.09.2021, а в період з 01.03.2018 по 14.09.2021 з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ззобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
20.03.2025 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою в якій просив, зокрема, здійснити перерахунок . підйомної допомоги, виплаченої в 2016 році, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2016 - 2017 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2016 - 2017 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, індексації грошового забезпечення, обчисленої із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 14.09.2021 (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідь на заяву позивача від 20.03.2025 року в матеріалах справи відсутня.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2025 року № 302 ОСОБА_1 у період з січня 2020 року по вересень 2021 року (14 діб) отримував грошове забезпечення, а саме:
За 2020 рік:
оклад за військовим званням - 810,00; посадовий оклад - 2910,00; надбавка за вислугу років - 1302,00; НОПС - 4409,32; премія - 4714,20; індексація - 216,51 (січень - червень), 226,29 (липень-листопад), 233,81 (грудень).
За 2021 рік:
оклад за військовим званням - 810,00; посадовий оклад - 2910,00; надбавка за вислугу років - 1302,00; НОПС - 4409,32; премія - 4714,20 (січень-червень), 2828,52 (липень), 4714,20 (серпень); індексація - 331,42 (січень-лютий), 333,69 (березень), 415,41 (квітень-червень), 540,03 (липень-серпень).
матеріальна допомога: за 2016 рік - 2960,39; за 2017 рік - 2400,00; за 2018 рік - 4276,83; за 2019 рік - 4276,83; за 2020 рік - 810,00.
Грошова допомога на оздоровлення: за 2016 рік - 4528,13; за 2017 рік - 458975; за 2018 рік - 13254,03; за 2019 рік - 13254,03; за 2020 рік - 14145,52; за 2021 рік - 14145,52.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Предметом розгляду даної справи є нарахування та виплата військовослужбовцю грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період до 14.09.2021, протягом якого частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на вказане, суд не бере до уваги доводи Відповідача про звернення позивача до суду із порушення строку, що вмотивовані посиланнями на частину другу статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022).
З наведеного слідує, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду. Підстави для застосування судом до спірних правовідносин строку звернення, визначеного ст. 233 КЗпП України у редакції з 19.07.2022, за якою для звернення з таким позовом до адміністративного суду передбачено тримісячний строк, оскільки відлік якого треба починати щодо правовідносин, які виникли з 19.07.2022, тобто з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ.».
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року в справі № 460/21394/23.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. 29. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 3 Розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.
Аналіз положень пунктом 3 Розділу XXXI Порядку № 260 у взаємозв'язку із нормами статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в контексті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Проте, іншим військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, які визначаються пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, а також за дні відпустки за минулі роки.
При цьому, розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням обчислюється з урахуванням вислуги років, зокрема, тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня за кожен повний місяць служби у році звільнення.
Тобто, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненого з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, який, зокрема, має вислугу років до 10 календарних років (у цьому випадку позивачу), виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки (30 календарних днів), а також дні додаткової відпустки у році звільнення незалежно від періоду служби у році звільнення, в тому числі за минулі роки.
Натомість, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненого з військової служби з інших підстав, який, зокрема, має вислугу від 15 до 20 календарних років, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки за минулі роки, а також невикористані дні щорічної основної відпустки, та дні додаткової відпустки у році звільнення, однак із розрахунку 2,5 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку він має право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ (30:12 = 2,5)).
Суд зауважує, що питання застосування положень пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 при вирішенні питання щодо обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних і додаткових відпусток було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 30.06.2022 у справі № 420/2803/21 у подібних правовідносинах, де при звільненні позивача з військової служби за станом здоров'я (підпункт "б" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) останньому нарахували грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток без застосування (до усіх цих днів) кратності.
Так, у цій справі Верховний Суд зауважив, що у разі звільнення військовослужбовців з інших підстав, крім тих чотирьох, які зазначено в абзаці першому пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 (за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів ), тривалість щорічної основної відпустки (яка за загальним правилом має надаватися протягом календарного року) - у році звільнення - залежить від кількості повних місяців служби у році звільнення і має надаватися з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до згаданого пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Приміром, якщо відпустка військовослужбовця, який має вислугу понад 20 календарних років (як-от позивач у справі № 420/2803/21) становить 45 календарних днів, то 1/12 від цієї тривалості становитиме 3,8 дні (45:12) за один повний місяць служби.
Суд касаційної інстанції також підкреслив, що грошове забезпечення за період наданої відпустки або грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток - виплата яких тут пов'язується зі звільненням військовослужбовців з військової служби - залежить від підстав звільнення з військової служби, відповідно й від умов (правил) надання їм відпустки, які визначені Законом № 2011-ХІІ (абзаци перший, другий пункту 14 статті 10-1 цього Закону). Опосередковано до такого висновку наштовхують також положення абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, які передбачають відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця (за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів ).
Верховний Суд зазначив, що при звільненні з військової служби з таких підстав, як за віком, за станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів військовослужбовцю - у році звільнення - надається можливість піти у відпустку повної тривалості, на яку він має право відповідно до пункту 1, а також пункту 2 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, або отримати замість них грошову компенсацію, у тому числі за невикористані дні відпусток за минулі періоди.
Інакша ситуація з тими військовослужбовцями, які звільняються з інших підстав, аніж згадані чотири. Їм - у році звільнення - дається можливість піти у щорічну основну відпустку, але тривалість цієї відпустки, по суті, буде пропорційна часу військової служби у році звільнення. Алгоритм визначення цієї пропорції написано вище (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
На підставі аналізу означених норм Верховний Суд у справі № 420/2803/21 дійшов висновку, що кратність, яку треба застосовувати при обчисленні цих виплат відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, може стосуватися тих військовослужбовців й умов/правил надання їм відпусток, які передбачені абзацом першим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тобто коли це стосується військовослужбовців, які звільняються з інших підстав, ніж як за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів (у тексті пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 (абзац другий) їх синтаксично виокремлено як "інші військовослужбовці"), і яким при звільненні відпустка надається (чи замість якої вони можуть отримати грошову компенсацію) з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Водночас, ця кратність, якщо зважити на синтаксичну побудову норми абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, стосується обчислення грошового забезпечення/грошової компенсації щодо відпусток військовослужбовців у рік звільнення. Іншими словами, застосування кратності при обчисленні грошового забезпечення/грошової компенсації щодо всіх днів невикористаної щорічної відпустки (основної і додаткової) військовослужбовців у зв'язку зі звільненням зі служби - тим паче незалежно від підстав їх звільнення - не передбачено і це суперечило б (наведеним вище) положенням Закону № 2011-ХІІ щодо надання відпусток військовослужбовцям.
Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цій постанові, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для їхнього неврахування.
Повертаючись до обставин цієї справи зазначаю, що позивача звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту "й" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2011-ХІІ які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, а отже суд дійшов висновку, що у цьому випадку положення абзаців другого та четвертого пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення з розрахунку - 2,6 календарних дні, на позивача у спірних правовідносинах поширюються.
Отже, оскільки позивач має вислугу до 10 календарних років, компенсація за невикористану позивачем щорічну основну відпустку за 2021 рік має бути нарахована за 50 днів (20 днів*2,5), а за додаткову відпустку за 35 днів (14 днів*2,5).
Доказів нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану позивачем щорічну основну відпустку за 2021 рік у кількості 150 днів та за додаткову відпустку в кількості 35 днів, відповідачем суду не надано.
Разом із цим, суд зауважує, що загальна кількість невикористаних оплачуваних відпусток позивача з урахуванням пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 склала 179 днів.
Щодо вимог про відрахування військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року (далі Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктів 4-6 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року у справі №812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідна вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 14.09.2021 (включно).
Згідно з абз.1 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14
При цьому, Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться
24.02.2018 набрала чинності Постанова № 103, п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз.1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Разом з цим, з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 Постанови №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, з 29.01.2020 по 19.05.2023 (тобто до 20.05.2023 - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481) протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 Постанови № 704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 2270 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби з 29 січня 2020 року по 14.09.2021 року грошове забезпечення позивача та інші додаткові виплати мали обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла з 29.01.2020 до 20.05.2023 (тобто по 19.05.2023 включно), а саме: щодо періоду з 29.01.2020 по кінець 2020 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, щодо періоду з 01.01.2021 по 14.09.2021 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021.
Доказів застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 2020, 2021 роки при обчисленні відповідачем грошового забезпечення та інших додаткових виплат згідно з пунктом 4 Постанови № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діє з 29.01.2020 відповідачем суду не надано, а судом не встановлено.
Щодо позовних вимог в частині протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала в визначенні ОСОБА_1 розміру підйомної допомоги в 2016 році, грошової допомоги на оздоровлення в 2016 - 2021 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 - 2020 роках, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 179 днів, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 (сім) повних календарних років служби, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація.
Відповідно до ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезп
Таким чином, індексація грошового забезпечення є його систематичною складовою.
Порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у межах спірного періоду було врегульовано Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 року № 260 (далі Інструкція № 260) та Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260).
Пунктом 33.1 Інструкції № 260 від 11.06.2008 (тут і далі в редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 розділу ХХIV Порядку № 260 (тут і далі в редакції, чинній на час проходження військової служби позивачем) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу в 2016-2020 роках мала бути обрахована із грошового забезпечення з урахуванням індексації.
Пунктом 30.1 Інструкції № 260 визначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги (п. 30.2 Інструкції № 260).
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 30.3 Інструкції № 260).
Відповідно до п. 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги (п. 2 розділу ХХІІІ Порядку № 260).
Таким чином, під час розрахунку грошової допомоги для оздоровлення позивачу за 2016-2021 роки мала бути також врахована індексація його грошового забезпечення як невід'ємна складова останнього. Вимоги позивача про здійснення перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2021 роках з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір такої допомоги, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум підлягають задоволенню.
Згідно пункту 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 року № 370 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), особам офіцерського складу (далі - офіцери), прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового,сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці,які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Аналогічне закріплене у п. 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженому Наказ Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу підйомної допомоги за 2016 рік, заявлені позивачем вимоги про її перерахунок та виплату не підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до п. 5 розділу XXXII Порядку №260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються:
звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за останньою займаною посадою;
які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення;
яких відсторонено від посад відповідно до Кримінального процесуального кодексу України або яких відсторонено від виконання службових повноважень у зв'язку зі складанням щодо них протоколу про адміністративне корупційне правопорушення, - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, на які мали право військовослужбовці за останньою займаною посадою на день відсторонення від посад (відсторонення від виконання службових повноважень) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі №200/15312/21, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу одноразової грошової допомоги, заявлені позивачем вимоги про її перерахунок та виплату не підлягають задоволенню.
Згідно з п.5 розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Згідно з розрахунком грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 компенсація за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій розраховані без застосування індексації.
Таким чином, під час розрахунку компенсації за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у загальній кількості 179 днів мала бути також врахована індексація його грошового забезпечення як невід'ємна складова останнього.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:
визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки у рік звільнення, з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 50 днів та додаткової відпустки в кількості 35 днів у рік звільнення, обчислені з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», та з урахуванням раніше виплачених сум.
визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 14.09.2021 (включно) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, .встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 14.09.2021 (включно) ОСОБА_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення в 2016 - 2021 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 - 2020 роках, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 179 днів, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;
зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги на оздоровлення в 2016 - 2021 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 - 2020 роках, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 179 днів, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Отже позов підлягає частковому задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки у рік звільнення, з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 50 днів та додаткової відпустки в кількості 35 днів у рік звільнення, обчислені з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 14.09.2021 (включно) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, .встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 14.09.2021 (включно) ОСОБА_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення в 2016 - 2021 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 - 2020 роках, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 179 днів, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги на оздоровлення в 2016 - 2021 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 - 2020 роках, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 179 днів, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова