12 червня 2025 рокуСправа №160/7622/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
13.03.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №45650021171 від 29.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до спеціального (пільгового) трудового стажу ОСОБА_1 8 років 8 місяців роботи на посаді дефектоскопіста рентгено-гама-графування у період з 01.02.2012 по 31.05.2021 та призначити з 21.01.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 21.01.2025 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
01.04.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за допомогою автоматизованої системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідно до абзацу першого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників передбачені статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На підставі наданих позивачем документів, страховий стаж позивача складає 26 років 07 місяців 26 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Пільговий стаж на момент звернення відсутній. Не зараховано період роботи на пільгових умовах згідно пільгової довідки від 23.06.2023 №23, оскільки посада зазначена в довідці не відповідає посаді, зазначеної в трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме в трудовій відсутні дані про прийняття на посаду дефектоскопіста, лише дані про присвоєння професії (четвертого розряду) дефектоскопфста рентгено-гаммаграфірування 4 розряду. Згідно акту перевірки від 28.01.2025 № 0400-011003-1/2298 пільгової довідки від 23.06.2023 №23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до пільгового стажу роботи за Списком №1 ОСОБА_1 зараховані періоди з 01.02.2012 по 04.03.2014 та з 15.02.2016 по 10.03.2016. Страховий стаж позивача склав 28 років 11 місяців 12 днів, пільговий стаж по Списку №1 - 02 роки 02 місяці 0 днів. На підставі вище викладеного Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесло повторне рішення від 14.03.2025 року №047050024238 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, з урахуванням вище зазначеного на час звернення ОСОБА_1 з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №1), у позивача відсутній необхідний пільговий стаж та вона не досягла необхідного пенсійного віку, відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил право застосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
04.04.2025 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що під час визначення пенсійного віку для позивача відповідач помилково керувався нормами ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в той час як слід було керуватись іншим законом, а саме нормами статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020, згідно з якою для призначення пільгової пенсії позивачу необхідно досягнути віку 45 років, а не 50 років, як помилково вважає відповідач. Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у тому числі і статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зокрема, в частині збільшення пенсійного віку для пільгової пенсії для жінок з 45 до 50 років, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Тобто, з моменту набуття чинності Рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року віком для призначення жінкам пільгової пенсії знов вважається 45 років. Відповідачем не надано жодних доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача про підтвердження пільгового трудового стажу містять неправдиві або недостовірні відомості. Позивач вважає, що у випадку щодо вирішення питання призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах у відповідача не було повноважень обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано. Тобто, повноваження відповідача в частині призначення пенсії позивачу не є дискреційними, тобто не передбачають права ПФУ діяти на власний розсуд.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
21.01.2025 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
29.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №045650021171 про відмову в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем зазначено наступне:
- дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- вік заявниці на дату звернення 44 роки 11 місяців 22 днів;
- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 21.01.2025;
- страховий стаж становить 26 років 7 місяців 26 днів;
- пільговий стаж відсутній.
В рішенні вказано, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Не зараховано період роботи на пільгових умовах згідно пільгової довідки від 23.06.2023 №23, оскільки посада, зазначена у довідці, не відповідає посаді, зазначеній в трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме в трудовій відсутні дані про прийняття на посаду дефектоскопіста, лише дані про присвоєння професії (четвертого розряду) дефектоскопіста рентгено-гаммаграфірування 4 розряду.
В рішенні вказано про відмову у призначенні пенсії за відсутності необхідного пільгового стажу, визначеного ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та недосягненням пенсійного віку.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми ст. 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Відтак, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №45650021171 від 29.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через недосягнення пенсійного віку ОСОБА_1 підлягає скасуванню, як протиправне.
Суд звертає увагу, що в рішенні №45650021171 від 29.01.2025 зазначено про незарахування періодів роботи позивача до пільгового стажу: не зараховано період роботи на пільгових умовах згідно пільгової довідки від 23.06.2023 №23, оскільки посада, зазначена у довідці, не відповідає посаді, зазначеній в трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме в трудовій відсутні дані про прийняття на посаду дефектоскопіста, лише дані про присвоєння професії (четвертого розряду) дефектоскопіста рентгено-гаммаграфірування 4 розряду.
Згідно до ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 04.06.1998 встановлено наступне.
01.09.1995 позивач згідно з наказом №51-К від 01.09.1995 була зарахована на спеціальність «Повар» до ПТУ №15, а згідно з наказом №23К від 22.05.1998 26.05.1998 закінчила навчання в УВЦ №2 по спеціальності «повар четвертого розряду» і їй було видано диплом серії ДЛ НОМЕР_3 , що підтверджується записами №1,2 трудової книжки позивача НОМЕР_4 від 04.06.1998.
З 08.06.1998 позивач згідно з розпорядження №40 від 08.06.1998 працювала на посаді повара 4 розряду кафе «Рассвет».
23.07.1998 позивача згідно з розпорядженням №49 від 22.07.1998 переведено буфетником, а 20.11.1998 позивача звільнено з посади буфетника за власним бажанням згідно з наказом №173-Б від 20.11.1998 (записи 3, 4, 5 трудової книжки).
З 27.07.2000 позивач працювала в цеху 56 ВО «Південний машинобудівний завод» учнем слюсаря-інструментальника згідно з розпорядженням №1838 від 26.07.2000.
16.10.2000 позивачу присвоєно професію слюсаря-інструментальника третього розряду згідно з розпорядженням 36 від 16.10.2000 (записи 6, 7 трудової книжки серії НОМЕР_4 від 04.06.1998).
Наказом від 27.10.2000 №189 назву підприємства з ВО «Південний машинобудівний завод» змінено на Державне підприємство «Виробне об'єднання Південний машинобудівний завод» (далі - ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова) (запис №8 трудової книжки серії НОМЕР_4 від 04.06.1998).
28.04.2001 у зв'язку з укладенням шлюбу на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 28.04.2001, виданого відділом РАГС Бабушкінського району м. Дніпропетровська, позивач змінила прізвище « ОСОБА_2 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_3 », про що зроблено запис на титульній сторінці трудової книжки та змінено прізвище на 1-й сторінці трудової книжки.
З 03.01.2005 позивач згідно з розпорядженням №255 від 18.02.2005 переведена на роботу у відділ 56 слюсарем-інструментальником п'ятого розряду (запис №10 трудової книжки).
З 01.03.2007 позивач згідно з розпорядженням 423 від 01.03.2007 переведена на роботу старшим майстром (запис №11 трудової книжки).
З 02.01.2008 позивач переведена на роботу в комплекс №85 слюсарем-інструментальником п'ятого розряду згідно з розпорядження № 776 від 21.03.2008 (запис №12 трудової книжки).
З 01.03.2010 позивач переведена на роботу в МК №85 «Завод ракетно-авіаційних агрегатів» слюсарем-інструментальником п'ятого розряду згідно з розпорядженням №73 від 07.04.2010 2008 (запис № 13 трудової книжки).
З 07.04.2010 позивач згідно з розпорядженням №73 від 22.04.2010 переведена на роботу в цех № 2 слюсарем-інструментальником п'ятого розряду (запис №14 трудової книжки).
З 26.09.2011 позивач згідно з розпорядження №2105 від 21.09.2011 переведена на роботу в цех 97 учнем дефектоскопіста рентгено-гамаграфування (запис №15 трудової книжки).
З 01.02.2012 позивач почала працювати дефектоскопістом рентгено-гамаграфування четвертого розряду (запис №16 трудової книжки).
18.06.2013 позивачу присвоєно п'ятий розряд дефектоскопіста рентгено-гамаграфування згідно з розпорядження № 104 від 17.06.2013 (запис № 17 трудової книжки).
08.11.2016 позивачу присвоєно шостий розряд дефектоскопіста рентгено- гамаграфування згідно з розпорядження № 162 від 07.11.2016 (запис №18 трудової книжки).
31.07.2023 позивача звільнено з посади дефектоскопіста рентгено-гамаграфування шостого розряду за власним бажанням згідно з наказом № 1044 від 31.07.2023 (запис №19 трудової книжки).
Позивачем додано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видану ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова від 23.06.2023 №23, відповідно до якої позивач працювала повний робочий день в ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова в період з 01.02.2012 по 01.03.2015, з 15.02.2016 по 02.08.2016, виконувала постійно та безпосередньо на переносних установках радіоізотопної дефектоскопії (гаммадефепктоскопії) займалась просвічуванням матеріалів та виробів в промисловості в цеху №97.
Вказана професія позивача діє право на призначення пільгової пенсії на підставі Списку №1 розділу ХХІІ підрозділу 5а Постанови Кабінету Міністрів від 16.01.2003 №36.
Посада позивача атестована відповідно до наказів про атестацію №86 від 01.03.2010, №57 від 15.02.2016.
З 03.08.2016 професія відсутня в Постанові Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №481.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах. При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а зазначив, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове забезпечення.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 20.02.2018 (справа №234/13910/17), від 07.03.2018 (справа №233/2084/17), від 17.04.2019 (справа №156/173/17), від 27.02.2019 (справа №423/3544/16-а), від 23.04 2019 (справа №233/247/16-а) та від 25.04.2019 (справа №159/4178/16-а), від 17.10.2019 (справа №750/2524/17), від 05.12.2019 (справа №423/1322/17), від 05.12.2019 (справа №235/805/17).
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.2005 №383 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Пунктом 1 цього Порядку визначено, що він регулює застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів "а", "б" статті 13 та статті 100 Закону № 1788-XII.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Суд зазначає, що підтвердження зайнятості повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці є однією з обов'язкових умов при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах. При цьому, таке підтвердження може містити безпосередньо трудова книжка, проте, у разі відсутності в ній таких записів, подання уточнюючої довідки є необхідним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2019 по справі №337/1297/17.
Підставою для призначення пільгових пенсій є не тільки віднесення посади до Списку № 1 згідно Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а і довідка підприємства, яка уточнює характер роботи із зазначенням періоду роботи, що зараховується до спеціального стажу; професії або посади; характеру виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. А тому, твердження позивача про наявність інформації у персоніфікованому обліку в системі загальнообов'язкового пенсійного страхування є безпідставними.
Отже, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факт перебування на посаді або виконання робіт, що містяться у списку №1.
Довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова від 23.06.2023 №23, підтверджено, що позивач працювала повний робочий день в ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова в період з 01.02.2012 по 01.03.2015, з 15.02.2016 по 02.08.2016, виконувала постійно та безпосередньо на переносних установках радіоізотопної дефектоскопії (гаммадефепктоскопії) займалась просвічуванням матеріалів та виробів в промисловості в цеху №97.
Згідно з п. 22.5-1а підрозділу 5 розділу ХХІІ Списку №1 від 16.01.2003 №36 працівникам, безпосередньо зайнятим на переносних установках радіоізотопної дефектоскопії (гаммадефектоскопії) просвічуванням матеріалів та виробів у промисловості та будівництві, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Отже, позивач має право на зарахування до пільгового стажу періоду роботи, підтвердженого довідкою, виданою ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова від 23.06.2023 №23, з 01.02.2012 по 01.03.2015, з 15.02.2016 по 02.08.2016.
Стосовно доводів відповідача про відсутність відповідного запису в трудовій книжці, суд вказує, що в трудовій книжці міститься інформація про роботу позивача дефектоскопістом рентгено-гамаграфування, а саме: з 26.09.2011 позивач згідно з розпорядження №2105 від 21.09.2011 переведена на роботу в цех 97 учнем дефектоскопіста рентгено-гамаграфування (запис №15 трудової книжки); з 01.02.2012 позивач почала працювати дефектоскопістом рентгено-гамаграфування четвертого розряду (запис №16 трудової книжки); 18.06.2013 позивачу присвоєно п'ятий розряд дефектоскопіста рентгено- гамаграфування згідно з розпорядження №104 від 17.06.2013 (запис №17 трудової книжки); 08.11.2016 позивачу присвоєно шостий розряд дефектоскопіста рентгено- гамаграфування згідно з розпорядження № 162 від 07.11.2016 (запис №18 трудової книжки); з 31.07.2023 позивача звільнено з посади дефектоскопіста рентгено-гамаграфування шостого розряду за власним бажанням згідно з наказом № 1044 від 31.07.2023 (запис №19 трудової книжки).
Судом не встановлено розбіжностей в записах трудової книжки та інформації, наведеної в довідці, виданій ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова від 23.06.2023 №23.
Позивач в позовній заяві просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до спеціального (пільгового) трудового стажу ОСОБА_1 8 років 8 місяців роботи на посаді дефектоскопіста рентгено-гамаграфування у період з 01.02.2012 по 31.05.2021.
Суд звертає увагу, що наданими документами підтверджено право на зарахування до пільгового стажу періоду з 01.02.2012 по 01.03.2015, з 15.02.2016 по 02.08.2016.
Як вже було встановлено судом з 03.08.2016 професія дефектоскопіста рентгено-гамаграфування відсутня в Постанові Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №481.
Довідка, видана ДП ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова від 23.06.2023 №23, не містить інформації про пільговий стаж роботи позивача за період з 03.08.2016, законодавством віднесення посади позивача до такої, що надає право на призначення пільгової пенсії, не передбачено.
Отже, вказаний період роботи з 03.08.2016 по 31.05.2021 (як зазначає позивач в позовній заяві) підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок пільгового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованого періоду роботи цим судовим рішенням.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах та призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 21.01.2025 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як визначений суб'єкт призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 12.03.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 484,48 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №45650021171 від 29.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до спеціального (пільгового) трудового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді дефектоскопіста рентгено-гамаграфування з 01.02.2012 по 01.03.2015, з 15.02.2016 по 02.08.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, та зарахованих до пільгового стажу періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський