12 червня 2025 рокуСправа №160/10805/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера, протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці, протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини доходу, протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначити ОСОБА_1 як не працюючого пенсіонера, здійснити перерахунок розміру пенсії відповідно до ст. 27, 28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», врахувати весь стаж зазначений в трудовій книжці, виплатити компенсацію втрати частини доходу з 25.02.2019 року та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач виїхала до Держави Ізраїль. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 року у справі № 160/19531/23 відповідачем з 25.02.2019 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак пенсійний орган, ігноруючи вимоги законодавства України, порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення, шляхом отримання пенсії на відповідний банківський рахунок, мотивуючи це безпідставними посиланнями на недотримання позивачем особистої форми звернення. На думку представника позивача, у такий спосіб пенсійний орган фактично звужує конституційне право позивача на звернення через представника, достеменно знаючи при цьому, що він вже тривалий час перебуває за межами території України. Крім того, позивач не погоджується із розміром пенсії та зазначає, що має право на перерахунок пенсії та на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10805/25; вирішено розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 160/19531/23, яке набрало законної сили 14.12.2023, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області призначено ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.02.2019 згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб. Страховий стаж ОСОБА_1 складає 24 роки 3 дні, який зарахований по 05.02.2001. Відповідач зазначає, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 27.09.1972 по 23.07.1973 та з 24.07.1973 по 01.02.1975, оскільки на печатках, якими завірено записи про звільнення, неможливо визначити назву підприємства, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 № 162. Виплата пенсії Позивачу проводилась через банківську установу АТ «ОТП БАНК». Пенсійні кошти ОСОБА_1 за листопад 2024 року не були зараховані банківською установою у зв'язку із закриттям банківського рахунку, про що було повідомлено заявницю листом від 29.11.2024 № 0400-010403-8/237564 на адресу, яка зазначена у пенсійній справі. Означеним листом також було роз'яснено, що для продовження виплати пенсії через банківську установу, необхідно особисто з'явитися до відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та надати заяву з банківської установи. При собі мати паспорт та ідентифікаційний код. З 01.12.2024 виплату пенсії переведено через підприємство поштового зв'язку № 51931. 23.12.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло звернення представника позивача - Акермана О. від 22.12.2024 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (вх. 54117/А-0400-24 від 23.12.2024) з питання виплати пенсії ОСОБА_1 . Відповідь на означене вище звернення, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 21.01.2025 за № 3727-54117/А-01/8-0400/25 повідомило, зокрема, про те, що надати заяву про зміну способу виплати пенсії також можливо в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України. Таким чином, у разі надходження відповідної заяви позивача, згідно вимог пункту 10 Порядку до постанови № 1596, буде розглянуто питання щодо виплати пенсії через банківську установу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується закордонним паспортом України НОМЕР_1 .
До червня 2001 року ОСОБА_1 проживала в АДРЕСА_1 , надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.
25.02.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, здійснити запити відповідно до записів трудової книжки щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 508/02-07/24 від 07.03.2019р. відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року по справі № 160/19531/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.02.2019 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
02.03.2024р представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив: повідомити стан виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року по справі № 160/19531/23, надіслати довідку про нараховану та виплачену пенсію з 25.02.2019 року по березень 2024 року та виписку - розпорядження про призначення пенсії, повідомити дату та спосіб виплати, виплатити компенсацію втрати частини доходу з дати звернення із заявою про призначення пенсії 25.02.2019 року до дати фактичної виплати.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.04.2024 року повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 по справі № 160/19531/23 (набрало законної сили 14.12.2023) ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 25.02.2019 року. Інформація про розмір нарахованої та виплаченої пенсії за період з 25.02.2019 по 29.02.2024 надана в таблиці. Згідно наданої таблиці розмір пенсії з березня 2019 року складає 1497,00 грн. та в подальшому не змінюється. Заборгованість виплачено в лютому 2024 року. У виплаті компенсації втрати частини доходу за невиплату пенсії з 25.02.2019 року по 29.02.2024 року відмовлено. У виписці про призначення пенсії в графі особливості зазначено «не підлягають масовому перерахунку», «призначено за рішенням суду в твердому розмірі». Страховий стаж складає 24 роки 3 дні.
16.04.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив: повідомити підстави нездійснення перерахунку розміру пенсії, перерахувати розмір пенсії, повідомити підстави неврахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці, здійснити запити недостатніх документів відповідно записам трудової книжки, виплатити компенсацію втрати частини доходу за невиплату пенсії у встановленому Законом розмірі з лютого 2024 року по дату фактичної виплати невиплачених сум.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.05.2024 року повідомлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 по справі № 160/19531/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.02.2019, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
На виконання судового рішення, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 25.02.2019. Страховий стаж заявниці складає 24 роки 3 дні (зарахований по 05.02.2001).
До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 27.09.1972 по 23.07.1973 та з 24.07.1973 по 01.02.1975, оскільки на печатках, якими завірено записи про звільнення, неможливо визначити назву підприємства, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 № 162.
Підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні.
22.12.2024 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою виплачувати пенсію в АТ "Ощадбанк" відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.01.2024 року повідомлено, що пунктом 10 Порядку до постанови № 1596 передбачено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.
Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком, позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно частин 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Відповідно до статті 46 та пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Приписами частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, суд зазначає, що особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Частиною 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 1.1 розділу І Порядку №22-1 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (пункт 1.2).
Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розділі ІІ Порядку № 22-1. Зокрема, пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.
Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Позиція органів Пенсійного фонду України в даній справі ґрунтується на тому, що Порядок № 22-1 передбачає подачу заяви про поновлення виплати пенсії особисто пенсіонером.
Однак, суд зазначає, що жоден з вищенаведених пунктів Порядку № 22-1 не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.
Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 року у справі № 280/4551/21 сформулював наступний правовий висновок: подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1.
Суд вважає за доцільне розповсюдити зазначений висновок і на порядок виплати грошових коштів на карткові рахунки пенсіонерів, які фактично перебувають за кордоном, з таких мотивів.
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі Порядок № 1596), визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Відповідно до підпунктів 8-9 Порядку № 1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.
Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.
У разі відкриття поточного рахунка за зверненням органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення одержувач повинен укласти договір банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку, зокрема, в електронній формі з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, одержувача та уповноваженого працівника банку.
Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
У разі отримання від одержувача заяви про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення інформує одержувача про необхідність укладення договору банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Органи Пенсійного фонду України та органи соціального захисту населення формують перелік одержувачів на підставі отриманих заяв про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка та разом із необхідними для відкриття поточних рахунків таким особам документами та відомостями, визначеними нормативно-правовими актами Національного банку, подають його відповідному уповноваженому банку у строки, визначені у договорі, але не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дати прийняття документів.
Уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.
Уповноважений банк щомісяця не пізніше 20 числа подає органам Пенсійного фонду України або органам соціального захисту населення перелік відкритих за зверненнями органів Пенсійного фонду України та органів соціального захисту населення поточних рахунків одержувачам із зазначенням номерів таких рахунків та інформації про укладення договорів банківського рахунка з одержувачами, а в разі відмови у відкритті поточного рахунка - інформацію про причину відмови.
Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.
З урахуванням зазначеного, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до пункту 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку.
Проте, жоден з пунктів Порядку № 22-1 не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник, як вже зазначено вище, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 у справі № 280/6637/22, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми, на думку суду, не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів. Таким чином, колегія суддів вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.
В силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Представник позивача звертався до відповідача в інтересах позивача та додавав до заяв відповідну довіреність. При цьому суд зазначає, що відповідач не заперечував проти наявності у представника позивача повноважень на представництво інтересів позивача .
Також, згідно матеріалів справи позивач відкрив поточний рахунок в АТ Ощадбанк.
На сайті Пенсійного фонду України за посиланням: https://mof.gov.ua/uk/upovnovazheni-banki-shhodo-obslugovuvannja-zarplatnih-proekti наведено перелік уповноважених банків, через які може здійснюватися виплата пенсій, серед переліку уповноважених банків є також АТ Ощадбанк.
Отже, АТ Ощадбанк є уповноваженим банком, якому надано право виплати пенсії пенсіонерам, через відкритий в ньому поточний рахунок.
Виходячи з викладених норм законодавства в їх сукупності, суд вважає, що наведені відповідачем в листі №3727-54117/А-01/8-0400/25 від 21.01.2025 року обставини не є підставою для відмови у виплаті пенсії позивачу на відкритий ним банківський рахунок в уповноваженому банку.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача врахувати весь стаж зазначений в трудовій книжці позивача, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається з копії трудової книжки позивача від 24.04.1972 року останній у спірні періоди працював:
- з 27.09.1972 року по 23.07.1973 року - помічницею повара їдальні 807 в Кіровській трест їдальні;
- з 24.07.1973 року по 01.02.1975 року - помічник повара Бабушкінській трест їдалені.
Однак, у своєму рішенні про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача: - з 27.09.1972 року по 23.07.1973 року та - з 24.07.1973 року по 01.02.1975 року, у наказі про звільнення неможливо прочитати рік та неякісний відбиток печатки, який не дає можливості ідентифікувати на назву підприємства, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58(далі -Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Враховуючи викладене, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи: з 27.09.1972 року по 23.07.1973 року та - з 24.07.1973 року по 01.02.1975 року.
Таким чином вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача врахувати весь стаж, зазначений у трудовій книжці підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 27.09.1972 року по 23.07.1973 року та - з 24.07.1973 року по 01.02.1975 року.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії позивача, суд зазначає наступне.
Згідно протоколу призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснено позивачу призначення пенсії за віком з 25.02.2019 року, розмір пенсії складає 1497,00 грн. за наявності страхового стажу 24 років 3 місяці.
У графі особливості протоколу відповідачем вказано: «Не підлягають МП, призначення за рішенням суду в твердому розмірі».
Щодо внесення в графу Особливості позначку не підлягають МП, призначення за рішенням суду в твердому розмірі, що має наслідком не включення позивача в коло осіб, стосовно яких проводяться масові перерахунки пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 2-3 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка регулює питання індексації та перерахунку пенсій, для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.
Із наведеного правового регулювання слідує, що з дня поновлення виплати пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та будь-яких обмежень прав, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду, наведеним Законом не встановлено.
Крім того, перерахунок пенсій здійснюється автоматизованим способом за матеріалами пенсійних справ, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Отже, суд зазначає, що при перерахунку позивачу пенсії відповідачем безпідставно встановлено особливість: «Не підлягають МП, признач. за ріш.суду в тверд.розм.», що призвело до порушення прав позивача на належний розрахунок пенсії, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не містить застережень щодо встановлення твердого розміру пенсійної виплати та заборону перерахунків пенсій осіб, які постійно проживають за межами України.
Крім того, Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік передбачається зростання мінімальної заробітної плати, у зв'язку з чим пенсійний орган в автоматичному режимі перераховує мінімальний розмір пенсійних виплат для непрацюючих пенсіонерів.
Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (чинному на момент виникнення спірних правовідносин редакції).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію виплачують за рахунок, в тому числі, і коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та пунктом 2 Порядку №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів.
Таким чином, оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентного органу (пенсійного органу), її поновлення має відбуватися із нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначені висновки суду узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.05.2020 по справі №815/1226/18.
Щодо зазначення пенсійним органом, що позивач є працюючим пенсіонером, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що працюючий пенсіонер - особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1-7, 11-13 частини першої статті 11 цього Закону.
Так, згідно з статтею 11 вказаного Закону, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:
1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру;
2) фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
3) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
4) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);
4-1) працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження;
5) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);
6) особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських об'єднаннях та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на таких посадах;
7) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;
8) особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини;
9) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;
10) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, а також особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами;
11) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та «Про військовий обов'язок і військову службу";
12) патронатні вихователі, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;
13) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
14) непрацюючий інший з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника;
15) громадяни України, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Суд зауважує, що відповідно до матеріалів справи, позивач є особою, якій призначено пенсію; доказів того, що позивач працює після призначення пенсії відповідач не надав.
Відтак, з огляду на наведене, суд дійшов висновку, що за нормами чинного законодавства ОСОБА_1 є не працюючим пенсіонером.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера, протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці, протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначити ОСОБА_1 як не працюючого пенсіонера, здійснити перерахунок розміру пенсії відповідно до ст. 27, 28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 27.09.1972 року по 23.07.1973 року та - з 24.07.1973 року по 01.02.1975 року та з 25.02.2019 року виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера, протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії, протиправною бездіяльність щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці, протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначити ОСОБА_1 як не працюючого пенсіонера, здійснити перерахунок розміру пенсії відповідно до ст. 27, 28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 27.09.1972 року по 23.07.1973 року та - з 24.07.1973 року по 01.02.1975 року та з 25.02.2019 року виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін