ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА про відмову у забезпечення позову
12 червня 2025 р.Справа №160/17028/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши заяву представника заявника адвоката Сухомлин Олени Валентинівни про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сухомлин Олени Валентинівни до відповідача-1: комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
10.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сухомлин Олени Валентинівни до відповідача-1: комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), прийняте протоколом №19 від 14.05.2025 року про відмову в наданні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати комісію для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки віл призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.05.2025 року та прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.05.2025 року засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» звернувся до голови комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки віл призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1) із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. За даними офіційного сайту АТ «Укрпошта», відправлення за №4910700129579 доставлено отримувачу ІНФОРМАЦІЯ_2 12.05.2025 року. У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не було, у відповідності до п.60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №560 від 16.05.2024 року, належним чином повідомлено про результати розгляду заяви, адвокатом Сухомлин О.В. в інтересах ОСОБА_1 було направлено адвокатський запит №20/05 від 20.05.2025 року. Тож, 21.05.2025 року на електронну пошту адвоката було надіслано відповідь на адвокатський запит, вихідний №34/8/2525, щодо відмови у наданні відстрочки та причин ненадання відстрочки ОСОБА_1 . А саме: «За результатами розгляду, протоколом від 14.05.2025 року №19, комісія для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення відмовити ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та повідомляє що ОСОБА_1 підлягає, призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах. Причина відмови - оскільки заявником не надано документів, що підтверджують відсутність заборгованості зі сплати аліментів, які передбачені Переліком». В подальшому, адвокат Сухомлин Олена звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 з адвокатським запитом №04/06 від 04.06.2025 року, за змістом якого просила надати належним чином оформлене повідомлення, у відповідності до п.60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету міністрів/України №560 від 16.05.2024 року (додаток 7 до Постанови) та належним чином засвідчену копію протоколу від 14.05.2025 року №19, або витяг із протоколу від 14.05.2025 року №19 відносно ОСОБА_1 . 06.06.2025 року отримано відповідь на адвокатський запит, вихідний №34/8/2777 від 06.06.2025 року, до якої додано витяг з протоколу №19 від 14.05.2025 року та копія повідомлення №19/59/1507 від 14.05.2025 року. Отже, позивач вважає рішення комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте протоколом від 14.05.2025 року №19 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із поданою до суду позовною заявою представником заявника адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій представник просить суд:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
Аргументи даної заяви зводяться до наступного. Так, спірні правовідносини між позивачем, як військовозобов'язаним та відповідачем регулюються Законом України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яким ст. 23 передбачені підстави для надання відстрочки від призову. Якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, то він набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку та виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Також позивач набуде статусу військовослужбовця та вирішення питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, оскільки його правовідносини з військовою частиною будуть регулюватись Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу", яким передбачено перелік підстав вже для звільнення з військової служби. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити виконання рішення суду та унеможливити ефективний захист прав позивача.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 року, зазначена вище заява про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника заявника Андрієнко Вікторії Анатоліївни про забезпечення позову про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову письмовими доказами, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню з наступних мотивів і підстав.
Так, питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи підстави подання представником заявника адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною заяви про забезпечення позову, суд зазначає і таке.
Спірні правовідносини у даній справі стосуються правомірності рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною другою статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно з законом.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до вимог Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в умовах особливого періоду свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, як і дії територіальних центрів комплектування щодо реалізації завдань мобілізації, врегульовано чинним законодавством України.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову представник заявника обґрунтовує тим, що якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, то він набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку та виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Також позивач набуде статусу військовослужбовця та вирішення питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, оскільки його правовідносини з військовою частиною будуть регулюватись Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу", яким передбачено перелік підстав вже для звільнення з військової служби. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити виконання рішення суду та унеможливити ефективний захист прав позивача.
Суд зазначає, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідачів, зокрема щодо законності відмови у наданні відстрочки, оскільки це стосується предмета адміністративного позову. Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. Разом з тим, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
У своїй заяві про забезпечення позову представник заявника просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
Суд відмічає, що представник заявника в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оспорювані рішення дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.
Тому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість істотного ускладнення ефективного захисту порушеного права або поновлення порушених прав та інтересів позивача, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У питанні щодо вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: «Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 року у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18.
З наведеного суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Представником заявника не доведено існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 КАС України та не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини 2 статті 150 КАС України, у зв'язку з чим суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника заявника адвоката Сухомлин Олени Валентинівни про забезпечення позову - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник