12 червня 2025 рокуСправа №160/1872/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
24 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненадання належної відповіді на запит протиправними;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відповідь на запит від 06.01.2025 року відповідно до вимог закону;
- стягнути з відповідача на мою користь моральну шкоду у розмірі 30 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що останнім подав запит до публічної інформації, в якій просив надати інформацію про причини порушення службою діловодства вашої канцелярії, частині 1 статті 11 закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» в частині одержання , реєстрації та обробки вхідної кореспонденції, а саме: відсутності надсилання підтвердження надходження авторові повідомлення в електронний Формі від адресата про одержання електронного документу автора.
Позивач 08.01.2025 року отримав відповідь відповідача, у якій повідомлено, що Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» не покладає на адресата обов'язку надсилати підтвердження про надходження електронного документа., з чим позивач не погоджується та вважає таку відповідь хибною та порушує права позивача.
Ухвалою від 03 лютого 2025 року суд відкрив позовну заяву в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Копія ухвали від 03 лютого 2025 року отримана представником відповідача, проте станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.
В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
06.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із запитом на доступ до публічної інформації відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації».
У своєму запиті позивач просив: Надати інформацію про причини порушення службою діловодства ІНФОРМАЦІЯ_2 частини 1 статті 11 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг», зокрема позивач запитав, чому відсутнє надсилання підтвердження надходження авторові повідомлення в електронній формі.
Запитувану інформацію позивач просив надати на вказану електронну адресу у строки, передбачені законом.
08.01.2025 року я отримав відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій повідомлено, що Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг» не покладає на адресата обов'язку надсилати підтвердження про надходження електронного документа.
Позивач вважає, що така відповідь є хибною та порушує мої права, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 :
- неправильно витлумачив частину 3 статті 42 Закону України “Про адміністративну процедуру»;
- не виконав свій обов'язок розглянути запит відповідно до принципів адміністративної процедури.
Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честі і гідність інших людей.
Згідно статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини 1 статті 13 Закон № 2939-VI).
Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно частин 1, 5 статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до вимог частин 1, 4 статті 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.
Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Статтею 22 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частина 5 статті 6 Закону № 2939-VI встановлює, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Згідно статті 23 Закону № 2939-VI, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 24 Закону № 2939-VI, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Відповідно до матеріалів справи, позивач вважає порушеним своє право на отримання публічної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію.
Так, з огляду на викладене, Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов'язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону № 393/96-ВР) до суб'єктів владних повноважень, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 9901/925/18 дійшла висновку, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов'язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.
У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/27593/21 зазначено, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Також Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 420/16094/21 зазначив, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти. Законодавством визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов'язкові реквізити такої відмови, зокрема, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд встановив, що позивач 06.01.2025 направив звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 із запитом на доступ до публічної інформації відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації», в якому просив надати інформацію про причини порушення службою діловодства ІНФОРМАЦІЯ_2 частини 1 статті 11 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг».
08.01.2025 року позивач отримав відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій повідомлено, що Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг» не покладає на адресата обов'язку надсилати підтвердження про надходження електронного документа.
Суд зазначає, що нормативне визначення терміну інформація міститься в Законі України «Про інформацію», у статті 1 якого вказано, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Суд відхиляє доводи позивача, оскільки вони неконкретизовані, не містять зауважень щодо наданих відповідачем пояснень та документів, та зводяться до цитування норм законодавства та вільного їх трактування.
Суд не вбачає порушень прав позивача у наданій відповіді на його звернення, внаслідок чого суд робить висновок про відсутність заподіяння позивачеві моральної шкоди.
Відповідно достатті 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частина 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно з ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору та позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Керуючись ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук