м. Вінниця
11 червня 2025 р. Справа № 640/28748/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправною та скасування постанови,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом, з наступними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо ненадання відповіді на його запит від 18 квітня 2021 року;
- зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, надати відповідь на запит від 18 квітня 2021 року;
- визнати протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 813 від 19 червня 2017 року про видачу публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "ВОЛИНЬ-ГАЗ" ліцензії на право провадження господарської діяльності, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "ВОЛИНЬ-ГАЗ".
Ухвалою від 23 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд м. Києва роз'єднав позовні вимоги та вирішив в межах справи № 640/14939/21 здійснювати розгляд позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо ненадання відповіді на його запит від 18 квітня 2021 року, а також зобов'язання Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надати відповідь на запит від 18 квітня 2021 року. Водночас позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 813 від 19 червня 2017 року про видачу публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "ВОЛИНЬ-ГАЗ" ліцензії на право провадження господарської діяльності, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "ВОЛИНЬ-ГАЗ" вирішено здійснювати в межах адміністративної справи, якій присвоєно унікальний номер 640/28748/21.
Іншою ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/28748/21 та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "ВОЛИНЬ-ГАЗ".
13 грудня 2021 року представником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, подано до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовна заяву ОСОБА_1 не містить обґрунтувань порушеного права позивача внаслідок прийняття спірної постанови. Представник відповідача зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відтак під час розгляду кожної справи адміністративний суд повинен встановити, чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не виконуватимуться завдання адміністративного судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення його прав оскаржуваними діями чи рішенням, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних відносинах. Відтак, на думку представника відповідача, позов не підлягає задоволенню, оскільки постановою відповідача не порушено права ОСОБА_1 .
Також представник відповідача зауважив, що станом на 19 червня 2021 року публічне акціонерне товариство "Волиньгаз" мало ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території Волинської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні приватного акціонерного товариства "Волиньгаз", видану на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 23 квітня 2015 року № 1298.
Відповідно до пункту 6 розділу VII Закону України "Про ринок природного газу" провадження діяльності з постачання та розподілу природного газу здійснюється на підставі чинних ліцензій, що були видані до дня введення в дію цього Закону, протягом трьох місяців після затвердження ліцензійних умов на провадження відповідного виду господарської діяльності згідно з положеннями цього Закону.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають зокрема діяльність у сфері електроенергетики, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про електроенергетику", крім діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом (постачання незалежним електропостачальником), і у сфері використання ядерної енергії, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії".
Так, ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу природного газу затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16 лютого 2017 року № 201, які набрали чинності з 26 березня 2017 року.
З метою приведення господарської діяльності з розподілу природного газу у відповідність до вимог Законів України "Про ринок природного газу", "Про ліцензування видів господарської діяльності" та ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16 лютого 2017 року № 201, публічне акціонерне товариство "Волиньгаз" подало до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву про отримання ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, долучивши необхідні документи.
З огляду на викладене 19 червня 2017 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 813 про видачу публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "ВОЛИНЬ-ГАЗ" ліцензії на право провадження господарської діяльності, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "ВОЛИНЬ-ГАЗ".
За наведених обставин представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
13 грудня 2021 року представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
21 грудня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив та заперечення щодо залишення позову без розгляду. Так, позивач наполягає на тому, що публічне акціонерне товариство "Волиньгаз" протиправно вимагає оплату за розподіл газу та погрожує припинити газопостачання до квартири, у якій він проживає, незаконно обмежуючи його право користування природним газом, який відповідно до статті 13 Конституції України є власністю Українського народу. За таких обставин позивач наполягає на задоволенні позову.
Окремо у відповіді на відзив позивач заперечив проти задоволення клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки про спірну постанову дізнався лише 31 березня 2021 року із листа публічного акціонерного товариства "Волиньгаз".
17 січня 2022 року представником відповідача в порядку статті 164 Кодексу адміністративного судочинства України подано до суду заперечення, у яких викладені міркування щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень.
21 грудня 2022 року позивачем подано до суду заяву про залучення співвідповідача та зміну предмету позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року, заяву про залучення співвідповідача та зміну предмету позову повернуто ОСОБА_1 без розгляду.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя та невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його провадженні, до Київського окружного адміністративного суду.
Законом України від 16 липня 2024 року № 3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" внесено зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825-IX від 13 грудня 2022 року та викладено цей пункт у новій редакції.
Серед іншого новою редакцією зазначеного пункту передбачено таке.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
На виконання вищевказаних законодавчих приписів адміністративна справа № 640/28748/21 передана для розгляду та вирішення до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати додаткові письмові пояснення по суті заявлених вимог чи заперечень щодо обставин справи.
04 квітня 2025 року позивачем подано до суду заяву, у якій просив адміністративну справу передати за підсудністю до Київського міського окружного адміністративного суду (Київського окружного адміністративного суду).
Ухвалою суду від 10 квітня 2025 року у задоволенні заяви позивача про передачу справи на розгляд іншого адміністративного суду відмовлено.
Іншою ухвалою суду від 22 травня 2025 року клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду залишено без задоволення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
19 червня 2017 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову № 813, якою відповідно до Законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" постановлено видати публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Волинської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз".
Вважаючи прийняту Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
За приписами частини першої статті 2 Закону № 1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики: діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу.
Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України (частина перша статті 3 Закону № 1540-VIII).
Частиною другою статті 3 Закону № 1540-VIII визначено, що Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 1540-VIII основними завданнями Регулятора є, зокрема забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; інші завдання, передбачені законом.
Основними принципами діяльності Регулятора за статтею 4 Закону № 1540-VIII є: 1) законність; 2) самостійність і незалежність у межах, визначених законом; 3) компетентність; 4) ефективність; 5) справедливість; 6) прогнозованість та своєчасність прийняття рішень; 7) адресність регулювання; 8) неупередженість та об'єктивність під час прийняття рішень; 9) відкритість і прозорість, гласність процесу державного регулювання; 10) недопущення дискримінації; 11) відповідальність за прийняті рішення.
Порядок організації роботи Регулятора та прийняття рішень визначений статтею 14 Закону № 1540-VIII.
Засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті (частина перша статті 14 Закону № 1540-VIII).
Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію (частина друга статті 14 Закону № 1540-VIII).
Відповідно до частини четвертої статті 14 Закону №1540-VIII Регулятор на своїх засіданнях, у тому числі: розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції; розглядає справи щодо видачі ліцензій та дотримання суб'єктами господарювання ліцензійних умов, а також щодо застосування санкцій за порушення ліцензійних умов та законодавства з питань державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суміжних ринків.
Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями (частина п'ята статті 14 Закону № 1540-VIII).
Із системного аналізу наведених вище приписів слідує, що до компетенції Регулятора належить зокрема прийняття рішень про видачу ліцензії з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу.
Саме на виконання згадуваних вище законодавчих приписів 19 червня 2017 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 813, якою вирішено видати публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Волинської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз".
Водночас позивач вважає згадувану вище постанову Регулятора протиправною, оскільки ані відповідач, ані публічне акціонерне товариство "Волиньгаз" не надали відомостей про те, що газові мережі на території Волинської області перебувають у власності чи у користуванні ліцензіата, тобто публічного акціонерного товариства "Волиньгаз" на законних підставах.
Іншими словами, підставою для скасування оскаржуваної у цій справі постанови, ну думку позивача, є те, що газові мережі на території Волинської області не перебувають у власності чи у користуванні публічного акціонерного товариства "Волиньгаз" на законних підставах.
В контексті наведених обставин суд звертає увагу на те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.
Разом із тим саме по собі порушення вимог закону рішенням суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.
У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зауважив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, обов'язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а, від 06 листопада 2019 року у справі № 826/15078/17, від 30 червня 2020 року у справі № 640/1609/19, від 15 квітня 2024 року у справі № 640/495/22 та ряду інших.
В даному випадку суд зауважує, прийнята відповідачем постанова, якою публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, не створила юридично значимих наслідків для позивача, тобто не спричинило зміну стану його суб'єктивних прав та обов'язків.
Суд зауважує, що наявність чи відсутність правових наслідків зазначеного рішення для позивача слід оцінювати в площині тих правовідносин, які виникли саме з приводу видачі відповідачем ліцензії публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", оскільки правовідносини виникли саме між цими сторонами, а не між позивачем та такими сторонами.
Водночас оцінка рішення суб'єкта владних повноважень на предмет його правомірності залежить від юридичних наслідків, породжених цим рішенням як індивідуально-правовим актом. Самі лише мотиви, з яких прийняте таке рішення, без врахування встановлених ним юридичних наслідків для особи, чиїх прав та/чи законних інтересів воно стосується, не є тим чинником, від якого залежить оцінка рішення на предмет його правомірності.
У зв'язку із цим суд відхиляє доводи позивача, що ненадання йому інформації щодо законності підстав перебування газових мереж на території Волинської області у власності або в користуванні публічного акціонерного товариства "Волиньгаз" є підставою для скасування оскаржуваної у цій справі постанови Регулятора.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних із розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідач: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Смоленська, буд. 19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39369133)
Повний текст рішення суду складено 11.06.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович