Номер провадження: 11-кп/813/1849/25
Справа № 522/6903/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції під час трансляції з ДУ «Одеський слідчий ізолятор», матеріали кримінального провадження №12019161500000182 від 25.01.2019 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 13.05.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Плисків, Погребищенського району, Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання в м.Одеса, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м.Одеси перебуває кримінальне провадження №12019161500000182 від 25.01.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
Оскарженою ухвалою місцевого суду обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений строк тримання під вартою 09.07.2025 року включно, з раніше визначеним розміром застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту. Обвинувачений також просить звернути увагу місцевого суду на дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження. Обвинувачений зазначає, що утримується під вартою більше 6 років і за цей час стан його здоров'я суттєво погіршився. Звертає вагу, що впродовж 6 років прокурор звертаючись з клопотаннями про продовження строку тримання під вартою посилається на одні і ті ж самі ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу, однак будь-яких доказів, які б підтверджували існування заявлених ризиків, стороною обвинувачення не надається.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу; думку прокурора, яка заперечувала проти її задоволення; дослідивши виділені матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, за який, у разі доведеності вини, йому може загрожувати реальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Існування вказаного ризику підтверджується і тим, що у обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки, він не одружений, до затримання не був працевлаштований, не має утриманців.
За таких обставин апеляційний суд переконаний, що ризик передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК на теперішній час не зменшився та продовжує існувати.
Також, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні існує ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що перебуваючи на свободі ОСОБА_8 може вчиняти нові злочини проти власності, оскільки на теперішній час він не має законних джерел для доходу для забезпечення своїх потреб.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігатиме існуючим ризикам.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
Доводи ОСОБА_8 про можливість застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту апеляційний суд визнає непереконливими.
Та обставина, що ОСОБА_8 в даному кримінальному проваджені утримується під вартою понад 6 років, не є безумовною підставною для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки існує великий ризик можливого переховування обвинуваченого від суду.
У судовому засіданні прокурор пояснив, що після відставки судді Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_9 , судовий розгляд кримінального провадження, саме за клопотанням сторони захисту, був розпочатий з початку. На даний час місцевий суд завершив дослідження всіх доказів і перед судовими дебатами, суду залишилось лише допитати обвинуваченого.
Таким чином слід констатувати, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження знаходиться на завершальній стадії.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, в розмірі, який відповідає вимогам п.3 ч.5 ст.182 КПК, та є достатнім для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Пунктом 3 ч.5 ст.182 КПК передбачено, що розмір застави для особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину може бути визначений в сумі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Суд дотримався вимог КПК України та в якості альтернативного запобіжного заходу, визначив ОСОБА_8 мінімальний розмір застави в межах, встановлених п.3 ч.5 ст.182 КПК України.
На переконання апеляційного визначений розмір застави є достатнім та необхідним для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1 та 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Водночас, враховуючи те, що обвинувачений на теперішній час перебуває під вартою понад 6 років, а судовий розгляд, кримінального провадження по суті ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п.70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 406, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від13.05.2025 року, якою в кримінальному провадженні №12019161500000182 від 25.01.2019 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 09.07.2025 року, з визначенням застави - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4