Номер провадження: 11-сс/813/674/25
Справа № 947/26655/24 1-кс/947/690/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 13.03.2025, якою в межах к/п № 12024160000001025 від 20.08.2024 відносно:
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Санкт-Петербург, рф, громадянина України, непрацевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст.189 КК України обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання ст. слідчого СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_10 та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України відносно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що органом досудового розслідування було доведено обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчинені інкримінованого злочину, існування в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1-4 ч.1 ст. 177 КПК України, при цьому, ОСОБА_9 13.09.2024 оголошений в міжнародний розшук, його місцезнаходження невідоме.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою з таких підстав:
- слідчий суддя не надав належної оцінки тій обставині, що в межах вказаного кримінального провадження відсутні відомості щодо набуття ОСОБА_9 процесуального статусу підозрюваної особи. Слідчий суддя зазначив, що стороною обвинувачення було направлено повідомлення про підозру на мобільний номер телефону ОСОБА_9 та було вручено письмове повідомлення про підозру бухгалтеру ОСББ «Сонячна 7». Водночас, із з відповіді ОСББ «Сонячна-7» на адвокатський запит вбачається, що ОСОБА_11 не являється уповноваженою особою ОСББ «Сонячна-7»; (2) Об'єднання не являється житлово-експлуатаційною організацією в розумінні Закону; (3) отримані ОСОБА_11 процесуальні документи не передавалися ОСОБА_9 або будь-якій іншій особі; (4) представниками ОСББ не вживалися будь-які заходи для вручення отриманих документів ОСОБА_9 або будь-якій іншій особі, в той час як до ОСББ ніхто за отриманням таких документів не звертався; (5) попередньо отримані процесуальні документи були повернуті прокурору. Водночас, мати ОСОБА_9 проживає в м. Білгород-Дністровську, однак їй повідомлення про підозру ОСОБА_9 не вручалося. Направлення повідомлення про підозру за місцем реєстрації ОСОБА_9 не свідчить про його вручення. Матеріали судового провадження також не містять відомостей з приводу того, що ОСОБА_9 будь яким чином відреагував на повідомлення, які йому направлялися на мобільний телефон. Матеріали справи містять відомості про те, що сторона обвинувачення обізнана як про місце перебування так і безпосереднє місцезнаходження ОСОБА_9 за кордоном, однак будь-які дії щодо використання дипломатичного (консульського) представництва;
- в рамках даного кримінального провадження відсутні відомості щодо оголошення ОСОБА_9 в міжнародний розшук, а також щодо його переховування від органів досудового розслідування. Направлені повістки про виклик на ім?я ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , були повернуті відправнику без їх вручення; матеріали судового провадження не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що повістки про виклик направлялися засобами мобільного зв?язку для ОСОБА_9 ; у випадку, якби такі повістки про виклик і скеровувалися ОСОБА_9 засобами мобільного зв?язку й були б відомості, згідно яких останній їх отримав, це могло б вважатися винятково додатковим способом інформування до основного;
- якщо слідчий суддя прийшов до переконання, що належним процесуальним документом на підтвердження оголошення ОСОБА_9 в міжнародний розшук є відповідна постанова слідчого та/або прокурора, слідчий суддя, вочевидь, не надав оцінку законності такого процесуальному рішенню сторони обвинувачення;
- в межах вказаного кримінального провадження відсутня обґрунтована підозра за фактом можливого вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину, а також відповідні ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України. Зокрема, кримінально-правовою кваліфікацією інкримінованих ОСОБА_9 дій є: організація вимагання передачі права на майно з погрозою застосування насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану. За фактичними обставинами даного кримінального провадження, така організація вимагання передачі права на майно з погрозою застосування насильства над потерпілим мала місце не в інтересах ОСОБА_9 , або ж будь-яких інших осіб, які за версією сторони обвинувачення діяли з ним за попередньою змовою, а в інтересах особи, яка виступила агентом правоохоронних органів - ОСОБА_12 ОСОБА_9 не мав наміру заволодівати майном (правом на майно) ОСОБА_13 , а мав намір реалізувати частину належного йому майна, що можливо було зробити маючи згоду власника іншої частини майна, тобто ОСОБА_13 . В той же час, за такі дії (відчуження частини належного їй права на майно) ОСОБА_13 повинна була отримати відповідну суму грошових коштів від особи, яка в свою чергу повинна була набути право власності на відповідне майно - громадянина ОСОБА_12 . Так, згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_12 неодноразово підтверджував як обставини власних переговорів з ОСОБА_13 , так і обставин того, що остання згодна укласти відповідну угоду щодо належної їй частини майна;
- розгляд клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9 відбувався в межах зупиненого досудового розслідування у кримінальному провадженні;
- слідчий суддя не звернув увагу на допущені стороною обвинувачення процесуальні порушення приписів абз. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України.
За таких обставин захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 13.03.2025 та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання.
Окрім того, на зазначену ухвалу також була подана апеляційна скарга захисником ОСОБА_8 , в які вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою оскільки слідчим суддею не взято до уваги докази, на які посилалася сторона захисту, та які могли істотно вплинути на його висновки з таких підстав:
- слідчий суддя не взяв до уваги той факт, що клопотання про обрання запобіжного заходу було направлено до суду після зупинення досудового розслідування. Ініціювання стороною обвинувачення питання про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою шляхом складання відповідного клопотання та спрямування його до суду не є слідчою (розшуковою дією). Такі процесуальні дії належать до заходів забезпечення кримінального провадження, порядок та мета реалізації яких регламентовано положеннями Розділу ІІ КПК України, та безпосередньо нормами Глави 18 Кодексу. Із диспозиції ст. 194 КПК України слідує, що вона є відсилочною до ст. 177 КПК України. Натомість ст. 177 КПК України не визначає встановлення місцезнаходження підозрюваного як мету або підставу для обрання запобіжного заходу, відтак, подання слідчим клопотання про обрання запобіжного заходу відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України є процесуальною дією, яка не спрямована на встановлення місцезнаходження підозрюваного, тому вчинення такої дії вимагає відновлення досудового розслідування;
- в межах зазначеного кримінального провадження відсутні відомості щодо належного набуття ОСОБА_9 статуту підозрюваної особи. Як вбачається із відповіді ОСББ «Сонячна-7» на адвокатський запит підозра ОСОБА_9 вручена не була та була повернута прокурору. Відтак, висновок слідчого судді з приводу того, що органом досудового розслідування були вжиті всі заходи для вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру є помилковим.
За таких обставин, захисник ОСОБА_14 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 13.03.2025 та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання.
У судовому засіданні апеляційного суду захисники підтримали доводи своїх апеляційних скарг та просили їх задовольнити, натомість прокурор заперечував проти їх задоволення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників апеляційного провадження, ретельно перевіривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів доходить висновків про наступне.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не у повному обсязі з огляду на таке.
Стаття 2 КПК України визначає коло завдань кримінального провадження, до яких відносяться: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Частина 6 ст. 193 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За приписами ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
В свою чергу, ч. 2 ст. 177 КПК України передбачає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Системний аналіз вищевикладених положень кримінального процесуального закону дає підстави дійти висновку про те, що застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження як запобіжних заходів, в тому числі, тримання під вартою, можливо лише щодо особи, яка має статус підозрюваного.
Так, апеляційний суд критично оцінює твердження сторони захисту з приводу того, що повідомлення про підозру належним чином не було вручено ОСОБА_9 внаслідок чого він до теперішнього часу не набув статусу підозрюваного у зазначеному кримінальному провадженні, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 42 КПК України встановлено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Повідомлення у кримінальному провадженні, згідно із приписами ч. 3 ст. 111 КПК України, здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
При цьому, глава 11 КПК України містить нормативне регулювання здійснення в кримінальному провадженні викликів слідчим, прокурором, а також регулює судовий виклик та привід.
За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що 07.08.2024 ст. слідчим СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_15 складено та прокурором погоджено повідомлення про підозру ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України.
Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді з приводу того, що орган досудового розслідування дотримався передбачених КПК України вимог щодо виклику особи для повідомлення про підозру.
Так, 07.08.2024, копії повідомлення про підозру у форматі PDF були відправлені на номер мобільного телефону ОСОБА_9 , а саме: НОМЕР_1 у месенджерах «WhatsApp» та «Viber». Тоді ж, було здійснено виїзд за місцем реєстрації ОСОБА_9 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Зі пояснень представника ОСББ «СОНЯЧНА-7» вбачається, що ОСОБА_9 перебуває за кордоном, як і його рідні. Повідомлення про підозру із застосуванням відеозапису вручено бухгалтеру ОСББ СОНЯЧНА-7» за місцем реєстрації ОСОБА_9 .
Згодом, 14.08.2024 за місцем реєстрації підозрюваного ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 за допомогою поштового зв'язку направлено повістки про виклик останнього до слідчого для участі в слідчих діях на 19.08.2024 і 20.08.2024 та повідомлення про підозру.
Також копія повідомлення про підозру слідчим була направлена на ще одну відому адресу місця реєстрації ОСОБА_9 , а саме АДРЕСА_2 , однак вона також повернулася відправнику.
Колегія суддів враховує аргументи сторони захисту з приводу того, що ОСББ не являється житлово-експлуатаційною організацією та з приводу того, що ОСОБА_9 не отримав повідомлення про підозру через ОСББ, однак зауважує на наявні в матеріалах справи відомості про те, що у зв'язку із відсутністю на робочому місці керівника ОСББ ОСОБА_16 , повідомлення про підозру було вручено єдиному працівнику ОСББ, який перебував на робочому місці ОСОБА_11 , яка погодилася отримати повідомлення про підозру, повідомивши що вона є представником ОСББ «Сонячна 7» та знає ОСОБА_9 ( т.3, а.п. 157).
Відтак, з огляду на вищезазначені заходи вчинені слідчим з метою повідомлення ОСОБА_9 про підозру, апеляційний суд погоджується із висновками слідчого судді про те, що органом досудового розслідування з належною відповідальністю здійснено необхідні дії щодо доведення повідомлення про підозру до відома ОСОБА_9 та вжито достатніх заходів щодо встановлення місця його перебування.
Що стосується тверджень захисників з приводу необхідності застосування механізму визначеного ч. 7 ст. 135 КПК України, апеляційний суд зауважує, що для застосування зазначеного способу повідомлення особи необхідним є достеменно відоме постійне місце проживання особи за кордоном повістка про виклик якої підлягає врученню. Водночас, як вбачається із наданих апеляційному суду матеріалів судового провадження та пояснень прокурора, органу досудового розслідування на даний час невідоме точне місце проживання ОСОБА_9 за кордоном.
Разом з тим, чинне законодавство розрізняє поняття «місце проживання» і «місце перебування» особи. Зокрема, місцем перебування особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. При цьому, діюче законодавство України не виділяє окреме поняття «місце реєстрації», так як факт реєстрації будь-якої особи за певною адресою пов'язується виключно з місцем її проживання і саме за цією зареєстрованою адресою здійснюється офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
При цьому, закон не передбачає юридичної можливості одночасного проживання особи за різними адресами, тобто згідно встановленої процедури реєстрації нового місця проживання має відбуватися із зняттям з реєстрації за попереднім місцем проживання (ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Системний аналіз положень Законів України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання, Податкового кодексу України, Порядку видачі довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, у випадку зміни проживання у зв'язку з виїздом за кордон особа має виконати певні обов'язки та здійснити певні дії необхідні для зміни свого місця проживання, а саме: зняття з реєстрації місця проживання; внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон в частині, що стосується оформлення виїзду на постійне проживання за кордон; подання довідки про реєстрацію місця проживання; подання декларації про майновий стан і доходи до органу державної фіскальної служби; зняття з військового обліку.
Без проходження вказаних процедур не може відбуватися автоматична зміна статусу відповідної особи і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні, оскільки зміна місця проживання не відбувається автоматично, з огляду на строк фактичного проживання особи за встановленою адресою. Визначення місця проживання особи для направлення повідомлень жодним чином не обумовлюється терміном її можливої відсутності за визначеною згідно законодавства адресою місця проживання (у тому числі від терміну відсутності відповідної особи на території України на протязі окремого періоду або певних років).
Процедура зміни місця проживання потребує від особи здійснення активних дій, а у разі зайняття пасивної позиції, особа свідомо наражає себе на можливі негативні наслідки, які можуть настати з причин не проведення відповідних процедур, пов'язаних зі зміною місця проживання.
Матеріали судового провадження містять відомості про те, що ОСОБА_9 зареєстрований та має місце проживання в Україні, відомостей про його зняття з військового обліку та про оформлення ним виїзду на постійне проживання за кордон відсутні та не надані стороною захисту.
Враховуючи викладене вище та всупереч твердженням сторони захисту, колегія суддів доходить висновку про те, що ОСОБА_9 набув статусу підозрюваної особи в кримінальному провадженні № 12024160000001025.
Окрім того, колегія суддів переконана про те, що факт обізнаності ОСОБА_9 про підозру у вчиненні інкримінованого йому злочину та набуття ним статусу підозрюваного додатково підтверджується поведінкою останнього та тим, що він з дня повідомлення йому про підозру користується наданими йому ст. 42 КПК України права, зокрема, залучив для здійснення захисту своїх інтересів захисників, через яких реалізовує своє право на оскарження ухвали слідчого судді щодо обрання стосовно нього запобіжного заходу та оскаржує повідомлення про підозру.
Оцінюючи доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч.4 ст. 189 КК України, колегія суддів зауважує на їх безпідставності з огляду на наступне.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч.4 ст. 189 КК України за наступних обставин.
Так, відповідно до повідомленої підозри ОСОБА_9 , діючи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, термін дії якого неодноразово продовжувався, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та отримання матеріальних благ за рахунок вчинення корисливого злочину, володіючи добрими організаторськими здібностями, 18.07.2024 організував вимагання, поєднане з погрозою застосування насильства, стосовно співзасновниці ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_13 , з метою примушування останньої до передачі належної їй частки в розмірі 50% в статутному капіталі зазначеного підприємства особам, на яких вкажуть ОСОБА_9 та ОСОБА_17 .
З цією метою ОСОБА_9 , у невстановлені досудовим розслідуванням дату, час та місці, за невстановлених на даний час обставин, вступив у протиправну змову з ОСОБА_17 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, які були обізнані про протиправність дій останніх, для вчинення під керівництвом ОСОБА_9 та ОСОБА_17 фізичного та морального впливу на потерпілу ОСОБА_13 , з метою заволодіння правом на її майно.
Окрім того, в ході досудового розслідування встановлено, що 02.07.2020 у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, ОСОБА_17 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, під приводом здійснення спільної господарської діяльності, шляхом обману вмовили ОСОБА_13 передати належну їй базу відпочинку загальною площею 2215,62 кв. м, що розташована на земельній ділянці площею 1200 кв.м в селищі Сергіївка Білгород-Дністровського району, у статутний капітал підконтрольного їм ТОВ «ГОДЖИ» з визначенням розміру частки - 50%. Іншу частину в розмірі 50% статутного капіталу зазначені особи оформили на підконтрольного їм ОСОБА_18 .
Після передачі майна - бази відпочинку, належної ОСОБА_13 в статутний капітал ТОВ «ГОДЖИ», відповідно до рішення вказаного Товариства від 02.07.2020 за № 02/2020 остання отримала 50 % у статутному капіталі товариства та відповідно 50 % отримав ОСОБА_18 .
Починаючи із вказаного періоду, ОСОБА_13 була лише формальним співзасновником ТОВ «ГОДЖИ» в рівних долях із ОСОБА_18 , проте будь-якої участі у діяльності Товариства не брала, доходів не отримувала та доступу до бази відпочинку не мала.
Разом з тим, від імені ОСОБА_18 управління та розпорядження базою відпочинку здійснював ОСОБА_17 разом із ОСОБА_9 та іншими невстановленими особами, підконтрольними їм.
Надалі, після смерті 31.07.2020 співзасновника ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_18 , у невстановлені досудовим розслідуванням час та при невстановлених обставинах, однак не раніше 09.07.2024 право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» у порядку спадкування за законом набув син померлого - ОСОБА_19 .
Після отримання спадщини, ОСОБА_19 при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах, надав засвідчену нотаріусом ОСОБА_20 довіреність ОСОБА_21 , згідно якої доручив останній діяти від його імені та в його інтересах.
Окрім цього, в ході досудового розслідування встановлено, що починаючи із 14.03.2024 ОСОБА_17 та ОСОБА_9 , з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на протиправне збагачення, розпочали підшукування покупців приміщення бази відпочинку, яка входила до статутного капіталу ТОВ «ГОДЖИ».
З цією метою, без погодження та фактичного відома власників ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_13 та ОСОБА_19 , у невстановлені дату, час та місці, ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою із ОСОБА_17 запропонував ОСОБА_12 придбати вищевказану базу відпочинку, яка перебувала у статутному капіталі ТОВ «ГОДЖИ», за грошову винагороду в сумі 120 000 доларів США.
В подальшому, 15.07.2024, у невстановлені досудовим розслідуванням час, місці та за невстановлених обставин, без відома ОСОБА_13 та ОСОБА_19 , невстановленими особами внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни власників ТОВ «ГОДЖИ», згідно яких власницею частки у розмірі 50%, якою раніше володів ОСОБА_19 , стала ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, 18.07.2024, ОСОБА_17 та ОСОБА_9 , реалізуючи свій умисел, направлений на незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з іншими невстановленими особами, організували напад на співзасновницю ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_13 , поєднаний з погрозою застосування насильства над нею, з метою вимагання в останньої передачі належної їй частки підприємства ТОВ «ГОДЖИ» підконтрольним їм особам.
Цього ж дня, 18.07.2024 о 15 год. 08 хв. до ОСОБА_13 , яка знаходилась за адресою: м. Одеса, вул. Торгова, буд. № 2 підійшли четверо невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які діючи за попередньою змовою із ОСОБА_17 та ОСОБА_9 , реалізуючи єдиний протиправний умисел, направлений на вимагання в останньої передачі належної їй частки у статутному капіталі підприємства ТОВ «ГОДЖИ», шляхом погроз застосування насилля над потерпілою, вчинили психологічний тиск на ОСОБА_13 , при цьому явно демонструючи свою зухвалість безпринципний характер та байдужість до людського болю, спроможність чинити протиправні дії відносно осіб будь-якої статі та віку, під час якого висунули вимогу передачі належної їй частки у статному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» на користь підконтрольних ОСОБА_17 та ОСОБА_9 осіб.
З метою залякування потерпілої та справлення в неї враження дійсності виконання злочинних намірів, під час вказаної зустрічі невстановлені особи плеснули в обличчя ОСОБА_13 воду, попередивши, що у разі відмови виконати вимогу ОСОБА_17 та ОСОБА_9 щодо передачі належної їй частки у статному капіталі ТОВ «ГОДЖИ», наступного разу замість води буде кислота.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованому йому злочині підтверджується: протоколами допиту потерпілої ОСОБА_13 від 14.01.2024, від 20.05.2024, від 17.07.2024, від 18.07.2024, протоколом огляду мобільного телефону ОСОБА_13 від 18.07.2024, протоколами допиту свідка ОСОБА_12 від 21.05.2024, від 19.07.2024, протоколами допиту свідка ОСОБА_19 від 19.07.2024, від 06.08.2024, протоколами проведення негласних слідчих (розшукових) дій №65/5/Д/1-2518 від 04.07.2024, №65/5/Д/2714 від 22.07.2024, №65/5/Д/2715 від 22.07.2024, №65/5/Д/2759 від 24.07.2024, протоколом обшуку від 19.07.2024 у будівлі Білгород-Дністровської міськради, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56.
Колегія суддів зауважує, що на стадії досудового розслідування перевірка обґрунтованості підозри здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав можливої причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, а також того чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше досудове розслідування.
Відтак, апеляційний суд, ретельно дослідивши надані матеріали долучені до клопотання слідчого приходить до висновку про те, що слідчий суддя, належним чином здійснивши судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб констатував, що органом досудового розслідування дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_9 із вчиненням злочину, передбаченого ч.3 ст. 27, ч.4 ст.189 КК Українита виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадження з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження.
Апеляційний суд критично оцінює твердження сторони захисту стосовно недоведеності в зазначеному кримінальному провадженні заявлених органом досудового розслідування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Так, слідчий суддя за результатами розгляду клопотання слідчого констатував існування ризиків, передбачених п.п. 1-4 ч.1 ст. 177 КПК України.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
При цьому, ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» висловив позицію, згідно якого наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитись відповідними доказами.
Ризик переховування ОСОБА_9 від органів досудового розслідування та суду обумовлений тим, що останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі із конфіскацією майна, при цьому, наразі його точне місцезнаходження не встановлено.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_9 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування підозрюваного від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик незаконного впливу підозрюваного ОСОБА_9 на свідків, потерпілу та інших співучасників у провадженні обґрунтований обставинами інкримінованого йому злочину.
Колегія судів враховує, що здійснюється досудове розслідування, як стверджує орган досудового розслідування не всі речові докази, які мають відношення до обставин кримінального провадження встановлені, відтак, зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про існування ризиків, передбачених п.п. 2,4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід обирається з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Перевіряючи доводи захисту з приводу того, що в рамках даного кримінального провадження відсутні відомості щодо оголошення ОСОБА_9 в міжнародний розшук, колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного.
До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов'язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
Частиною 2 ст. 281 КПК України передбачено, що про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що постановою ст. слідчого СВ СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_15 від 13.09.2024 ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України було оголошено в міжнародний розшук.
Підставою для винесення зазначеної постанови послугувало те, що, згідно інформацією, отриманою від УСБУ в Одеській обл. у відповідь на доручення про проведення слідчих (розшукових) дій, встановлено, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з використанням паспорту гр. України для виїзду за кордон серія та номер НОМЕР_2 , 11.09.2023 через пункт пропуску Старокозаче (Українсько-молдавський кордон, код ПП перетину - 512400) здійснив виїзд на автотранспортному засобі «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_3 та до теперішнього часу на територію України не повертався.
Достатність вжитих органом досудового розслідування заходів для виклику підозрюваного ОСОБА_9 , та для вручення йому повідомлення про підозру була оцінена апеляційним судом вище.
В цьому контексті колегія суддів наголошує на тому, що постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є підтвердженням існування юридичного факту оголошення такої особи саме в міжнародний розшук в розумінні вимог ст. 281 та ч. 6 ст. 193 КПК України, а момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, співпадає із часом винесення самої такої постанови про оголошення міжнародного розшуку особи.
Водночас, відповідно до законодавчих норм, та Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої Наказом МВС України, Офісу Генерального прокурора, НАБУ, СБУ, ДБР, МФУ, МЮУ №613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 ,рішення про оголошення особи у міжнародний розшук на підставі запиту НЦБ Інтерполу в Україні приймає Генеральний секретаріат Інтерполу або Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни.
Поряд з цим, звертаючись з клопотанням про обрання відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав його оголошення в міжнародний розшук, слідчий не надав слідчому судді жодних підтверджень щодо фактичного оголошення підозрюваного в розшук, про звернення до компетентного органу з приводу здійснення міжнародного розшуку підозрюваного ОСОБА_9 .
У матеріалах клопотання, крім постанови старшого слідчого ОСОБА_10 від 13.09.2024 про оголошення міжнародного розшуку ОСОБА_9 , відсутні будь-які дані щодо виконання такої постанови. Зокрема направлення цієї постанови до відповідного департаменту (відділу) міжнародного співробітництва Національної поліції України, здійснення відповідного запиту до Генерального секретаріату чи Національного центрального бюро Інтерполу тощо.
Колегія суддів звертає увагу, що одне лише формальне прийняття слідчим постанови про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного, без реального виконання такої постанови, не означає, що такий розшук фактично розпочато та не може бути підставою для прийняття слідчим суддею рішення про тримання особи під вартою, оскільки оголошення міжнародного розшуку передбачає, насамперед, вжиття комплексу розшукових, інформаційно-довідкових та інших заходів, спрямованих на отримання інформації про особу або встановлення її місцезнаходження, в тому числі з метою її арешту та екстрадиції, а не тільки винесення постанови про оголошення міжнародного розшуку.
Прийняття слідчим такого процесуального рішення в межах кримінального провадження є лише першим етапом для оголошення особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, в розшук, в подальшому, на підставі такого рішення та шляхом збору інших, передбачених законом документів, серед яких також і ухвала слідчого судді (суду) про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, готується запит публікації Червоного оповіщення до Генерального секретаріату Інтерполу, що фактично і є моментом оголошення особи в міжнародний розшук, оскільки саме за допомогою використання інформаційної системи Інтерполу забезпечується можливість встановлення місцезнаходження осіб на території країн-учасниць Інтерполу.
За таких обставин, постанова про оголошення особи в міжнародний розшук та ухвала суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є тими умовами, за яких правоохоронні органи України можуть ефективно використовувати інформаційну систему Інтерполу задля виконання завдань кримінального провадження, зокрема, встановлення місцезнаходження осіб, які переховуються від правосуддя у разі, коли всі можливості внутрішньодержавного розшуку були вичерпані.
Апеляційний суд звертає увагу на той факт, що в матеріалах судового провадження містяться копії двох постанов слідчої ОСОБА_10 про зупинення досудового розслідування та оголошення підозрюваного ОСОБА_9 у розшук від 21.08.2024 та від 09.01.2025, які фактично ідентичні за змістом, але при цьому залишаються незрозумілими підстави оголошення двічі підозрюваного у розшук вказаними постановами, що більш того, свідчить про не виконання постанови того ж слідчого від 13.09.2024 про оголошення підозрюваного ОСОБА_9 в міжнародний розшук.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ініціювання органом досудового розслідування клопотання про обрання запобіжного заходу в порядку ч.6 ст.193 КПК, за умови відсутності реальної реалізації постанови про оголошення особи в міжнародний розшук, є передчасним, оскільки не повній мірі відповідає приписам процесуального закону.
Окрім того, поза увагою слідчого судді залишились істотні порушення кримінального процесуального закону в частині подання слідчим клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваному по зупиненому провадженню.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За приписами ч. 6 ст. 193 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Як вбачається із матеріалів справи, постановами ст. слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 від 09.01.2025 досудове розслідування у к/п №12024160000001025 від 20.08.2024 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України в один день було відновлено та знову зупинене.
Водночас, слідчий суддя розглядав клопотання слідчої ОСОБА_10 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 в період з 09.01 по 13.03.2025, при цьому досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024160000001025 від 20.08.2024 в цей період часу відновлено не було.
Апеляційний суд звертає окрему увагу на той факт, що раніше 04.11.2024 слідчий суддя ОСОБА_1 , який ухвалював оскаржувану ухвалу, вже відмовляв у задоволенні аналогічного клопотання слідчого ОСОБА_10 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 , з підстав звернення до слідчого суді в зупиненому кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 280 КПК України досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо підозрюваного оголошено в розшук.
Згідно із ч. 2 ст. 280 КПК України до зупинення досудового розслідування слідчий, дізнавач зобов'язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для здійснення розшуку підозрюваного, якщо зупинити досудове розслідування необхідно у зв'язку з обставинами, передбаченими пунктом 2 частини першої цієї статті.
Пряма заборона проведення слідчих (розшукових) дій після зупинення досудового розслідування, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного, закріплена у ч. 5 ст. 280 КПК України.
Разом з цим, положення ч. 1 ст. 282 КПК України передбачають винесення слідчим або прокурором постанови про відновлення зупиненого досудового розслідування, якщо підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва, припинено чи скасовано воєнний стан, обмін підозрюваного як військовополоненого проведено або такий обмін не відбувся), або наявна можливість подальшого проведення досудового розслідування за таких умов, а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій. Копія постанови про відновлення досудового розслідування невідкладно надається, а у випадку неможливості надання надсилається у триденний строк стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Зі змісту ст. 282 КПК України слідує, що законодавець встановив співвідношення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, як категорії окремих дій.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що ст. 282 КПК України є спеціальною правовою нормою щодо ст. 280 КПК України, яка встановлює порядок проведення процесуальних дій, за винятком слідчих (розшукових) дій, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.
До слідчих (розшукових) дій, метою здійснення яких є визначення місцезнаходження підозрюваного, належать ті, в яких така мета прямо визначена нормою Кримінального процесуального кодексу України: обшук з метою встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч. 1 ст. 234 КПК України); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою виявлення осіб, які розшукуються (п. 4 ч. 1 ст. 267 КПК України); а також інші слідчі (розшукові) дії, завдяки яким можливо встановити місцезнаходження розшукуваної особи (ст.ст. 261, 262, 263, 268, 269, 270 КПК України), за умови, що така дія ініціюється саме з метою отримання інформації про можливе місце перебування підозрюваного, який розшукується органом досудового розслідування.
У свою чергу, процесуальні дії - це дії, спрямовані на виконання завдань кримінального провадження на різних стадіях кримінального процесу, проведення яких забезпечується силами, засобами кримінального провадження на підставах і в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Ініціювання стороною обвинувачення питання про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою шляхом складання відповідного клопотання та спрямування його до слідчого судді не є слідчою (розшуковою дією) в розумінні КПК. Такі процесуальні дії належать до заходів забезпечення кримінального провадження, порядок та мета реалізації яких регламентовано положеннями Розділу ІІ Кримінального процесуального кодексу України, та безпосередньо нормами Глави 18 Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
З диспозиції ч. 6 ст. 193 КПК України слідує, що остання є бланкетною нормою до ст. 177 КПК України.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Отже, у ст. 177 КПК України не закріплено встановлення місцезнаходження підозрюваного як мету або підставу для обрання запобіжного заходу. У зв'язку з викладеним, подання слідчим, прокурором клопотання про обрання запобіжного заходу відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України є процесуальною дією, яка не спрямована на встановлення місцезнаходження підозрюваного, а тому вчинення такої дії вимагає відновлення досудового розслідування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує, що для звернення до слідчого судді із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в даному випадку, органу досудового розслідування слід було відновити зупинене досудове розслідування у к/п № 12023160000000099.
Відповідно до п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що слідчим суддею були допущені істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчої ОСОБА_10 про обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_9 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, тому апеляційні скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_9 .
Керуючись ст.ст. 24, 131, 177, 182, 183, 193, 280, 282, 370, 403, 405, 407, 409, 412, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , в інтересах ОСОБА_9 -задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 13.03.2025, якою в межах к/п № 12024160000001025 від 20.08.2024 відносно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст.189 КК України обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання ст. слідчого СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_10 про обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4