Справа № 201/822/20-ц
Провадження № 2/758/1619/25
Категорія 43
12 травня 2025 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Оболонській Ю.С.,
за участю: представника позивача - адвоката Каращенко Ю.В.,
представника відповідача - адвоката Макієнко С.О.,
представників третьої особи-2 - Какоркіної З.М. та Отроди Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Подільського районного суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України», треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство внутрішніх справ України, про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності та відшкодування моральної шкоди, -
1.Описова частина
У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», третя особа: Голова комісії з реорганізації Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», в якому просить стягнути з Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» призначену висновком Міністерства внутрішніх справ України від 26.02.2019 р. одноразову грошову допомогу у розмірі 206 700,0 грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000,0 грн.
1.1. Стислий виклад позиції
Позов мотивований тим, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 року № 905, наказу Міністра внутрішніх справ України №69 о/с від 27.01.2009 року та наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області №5 о/с від 27.01.2009 року Позивача було відряджено у розпорядження Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" із залишенням у кадрах МВС України. Наказом Міністерства внутрішніх справ України за №2388 о/с від 06.11.2015 року Позивача було звільнено із органів внутрішніх справ на підставі п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №114 від 29.07.1991 року (скорочення штату). Порядок та умови проходження служби на посадах спеціаліста, керівника /структурного підрозділу спеціального психіатричного закладу, призначеного для виконання загальнодержавних функцій із застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які за своїм психічним станом та характером вчинених суспільно небезпечних діянь становлять особливу небезпеку для суспільства (ст.ст. 92-95 КК раїни) здійснювалися відповідно до п.п. 75-84 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. № 114 (зі змінами). На підставі свідоцтва про хворобу № 45, виданого за даними медичної документації час звільнення з ОВС 06.11.2015 року, постановою військово-лікарської комісії ДУ МО МВС України по Дніпропетровській області» Позивач був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час на підставі ст.ст. б, 396 графи 111 Розкладу хвороб і фізичних вад наказу МВС України від 06.02.2001р. № 85. За результатами огляду МСЕК складено акт від 20.04.2016р. № 52, яким становлено інвалідність третьої групи в наслідок захворювання у період проходження служби в органах внутрішніх справ. Оскільки законодавством передбачено право Позивача на отримання одноразової грошової допомоги, 09.06.2016 року він звернувся із заявою до ліквідаційної комісії ГУМВС України в Дніпропетровській області про проведення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Заява ліквідаційною комісією була заправлена до МВС України для прийняття рішення щодо наявності підстав для проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності. Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 12.07.2016 року за № 15/2-2605 повідомив Позивачу про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги. В зв'язку з цими обставинами позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ, Департаменту фінансово-облікової політики МВС України, третя особа: ліквідаційна комісія ГУМВС України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії. Постановою Жовтневого районного суду по справі № 201/16611/16а від 31.05.2017 року позовні вимоги задоволені частково, визнано протиправною та скасована відмова Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.2016 р. № 15/2-2605 про виплату одноразової грошової допомоги, зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву Позивача від 09.06.2016р. про призначення грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. В задоволенні іншої частини позовних вимог судом відмовлено. Під час розгляду вказаної справи судом було встановлено, що позивач на підставі діючого законодавства має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаною з виконанням службових обов'язків у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Судом також було встановлено, що МВС України наділений дискреційними повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги або прийняття рішення про відмову у їх видачі. Оскільки МВС України не розглядало заяву Позивача, тому суд не мав законних підстав підміняти своїм рішенням рішення органу владних повноважень, в наслідок чого зобов'язав відповідача розглянути заяву та прийняти відповідне рішення. Постанова Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 року по справі №201/16611/16а набрала законної сили 07.09.2017 року. На виконання постанови Жовтневого районного суду від 31.05.2017 року Департаментом фінансово-облікової політики МВС України (структурний підрозділ який не є юридичною особою) була розглянута заява Позивача від 09.06.2016 року. Рішенням Міністерства внутрішніх справ від 09 жовтня 2017 року Позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги. Вказане рішення було оформлено як висновок. Не погоджуючись з відмовою у виплаті грошової допомоги, Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування індивідуального акту суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року по справі № 804/3005/18 позов Позивача задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт - рішення Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України призначити Позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 12 квітня 2016 року. Рішення набрало законної сили 09.01.2019 року. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду Міністерство внутрішніх справи прийняло рішення у вигляді висновку від 26.02.2019 року про призначення Позивачу одноразової грошової допомоги на підставі п.3.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі ( смерті, інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 року за № 850 в розмірі 206 700 гривень. Оскільки, відповідно до п.10,12 постанови КМУ 21.10.2015 року №850 виплату одноразової грошової допомоги повинен здійснити Державний заклад "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України, в квітні 2019 року Позивач звернувся до голови комісії з реорганізації ОСОБА_2 з відповідною вимогою. В травні 2019 року отримав листа від голови з реорганізації ОСОБА_2 від 22.05.2029 за № 1.0/К-15 про те, що зобов'язання нарахування, а також виплати одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції МВС України, а не до Міністерства охорони здоров'я України. В зв'язку з отриманням відмови такого змісту від голови комісії з реорганізації Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" ОСОБА_2. щодо виплати позивачу призначеної одноразової грошової допомоги, він звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення суду до виплати йому одноразової грошової допомоги. Постановою про закінчення провадження НОМЕР_2 від 10.10.2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №804/3005/18 від 27.05.2019 було закінчено в зв'язку з тим, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року виконано МВС України шляхом затвердження висновку від 26.02.2019 року про призначення йому одноразової грошової допомоги. В грудні 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою виконати норми законодавства і виплатити йому одноразову грошову допомогу, однак відповіді на своє звернення до теперішнього часу не отримав. Вважає, що відповідачем порушуються права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у в зв'язку з установленням інвалідності на час звільнення з органів внутрішніх справ. Стверджує, що відмова відповідача у виплаті позивачу грошової допомоги з посиланням на те, що така допомога повинна бути виплачена іншою особою, є незаконною. Посилається, що згідно п. 1 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. № 850 (далі Порядок) ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи. МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови ( п.9 Порядку). Відповідно до п.п.2,3,10,12 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. за № 850 грошова допомога призначається та виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. У разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності особі начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненій із служби в органах внутрішніх справ, яка на день установлення інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності або на день її звільнення із служби в органах внутрішніх справ обіймала посаду в державному органі, установі, організації із залишенням у кадрах МВС, виплата грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів тих державних органів, установ, організацій, до яких вона була відряджена. Отже, оскільки Позивач був відряджений у розпорядження до Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" із залишенням у кадрах МВС України на підставі наказу МВС України від 27.01.2009р. № 69 о/с у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 року № 905 «Про відрядження осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для роботи у психіатричній лікарні з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я», то на нього розповсюджується право на соціальний захист, право на отримання одноразової грошової допомоги, що визначена у висновку МВС України від 26.02.2019 року в розмірі 206 700 гривень за рахунок Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України".
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 16.03.2020 р. справу передано за підсудністю до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2020 р. вищевказаний позов був залишений без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків, які були усунуті позивачем у встановлений законом строк.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.2020 р. прийнято до провадження.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.05.2020 р. Державну установу «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України» залучено до участі у цивільній справі № 201/822/20, як правонаступника відповідача - Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України».
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21.05.2020 р. справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2020 р. провадження у справі відкрито ухвалою з призначенням розгляду за правилами позовного провадження з викликом сторін.
В підготовчому засіданні 09.12.2020 р. задоволено клопотання представника позивача, залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог Державну казначейську службу України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.04.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2023 р. залучено до участі у справі № 201/822/20-ц правонаступника відповідача Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України» (код ЄДРПОУ 34476174) - Державну установу «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» (код ЄДРПОУ 04803492).
В лютому 2024 р. на той час третьою особою - Головою комісії з реорганізації Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Мотивуючи тим, що на думку позивача, зазначену виплату одноразової грошової допомоги з огляду на пункт 12 Постанови № 850 повинен здійснити правонаступник державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» (далі - Заклад) - Інститут, оскільки на момент звільнення з органів внутрішньої служби 06.11.2015 року згідно наказу МВС України № 2388 о/с по особовому складу, ОСОБА_1 був відряджений у розпорядження даного Закладу. Зазначає, що питання стосовно того, чи повинна здійснюватися зазначена одноразова виплата ОСОБА_1 за рахунок Відповідача, вже досліджувалося судами та було предметом розгляду в інших судових справах. Так, в постанові Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 по справі № 201/ 16611/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України та Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової допомоги інваліду третьої групи, зобов'язання прийняти рішення про призначення і виплату одноразової допомоги, судом відхилені доводи відповідачів по справі стосовно того, що одноразова грошова допомога у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності повинна виплачуватися ОСОБА_1 за рахунок коштів ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України», зважаючи на те, що він був звільнений з органів внутрішніх справ з посади, яку обіймав у Закладі як такі, що є «необґрунтованими оскільки вони не відповідають вимогам закону». Також по іншій судовій справі № 804/3005/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішенні від 09.07.2018 дійшов висновку, що саме МВС України наділений повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Крім того, в зазначеному рішенні Дніпропетровський окружний адміністративний суд не погодився із доводами відповідача з приводу того, що оскільки перед звільненням ОСОБА_1 безпосередньо працював в Державному закладі «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом» Міністерства охорони здоров'я України, то виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності йому повинно здійснити Міністерство охорони здоров'я України. В обґрунтування вказаних висновків по справі, суди у своїх рішеннях посилаються на пункт 10 Постанови № 850, згідно якого грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України та на пункт 11 Постанови № 850, яким чітко визначено, що виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу орта внутрішніх справ. Крім того, зазначеними судами було встановлено, що порядок виплати, видання наказів чи інших процесуальних документів щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції МВС України. МВС України наділене повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Вказані рішення судів по справам № 201/16611/16 та № 804/3005/18 набрали законної сили. Вважає, що вимога позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності. Сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками. Наявними матеріалами даної справи не підтверджується спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 , завданої внаслідок дій відповідача. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Інституту про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності та моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки обов'язок нарахування, а також виплати зазначеної одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції органів Міністерства внутрішніх справ України, а не Міністерства охорони здоров'я України, до якого належить Інститут, що вже раніше було досліджено та встановлено судами по іншим судовим справам.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2024 р. передано за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва у зв'язку з тим, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача - Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» (код ЄДРПОУ 04803492) є: м. Київ, вул. Кирилівська, 103, що територіально відноситься до Подільського району міста Києва.
Ухвалою суду від 12.03.2024 року цивільну справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
В судовому засіданні 02.05.2024 р. протокольною ухвалою виключено з числа учасників третю особу - Голову комісії з реорганізації Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» ОСОБА_2 та залучено в якості третьої особи-2 на стороні відповідача - Міністерство внутрішніх справ.
В червні 2024 р. відповідачем - ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову. Мотивуючи тим, що як вбачається зі змісту позовної заяви, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року по справі № 804/3005/18 Міністерством внутрішніх справ України прийнято рішення у вигляді висновку від 26.02.2019 року про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності на підставі підпункту 2 пункту 3 «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 (далі - Постанова № 850) в розмірі 206 700 грн. На думку Позивача, зазначену виплату одноразової грошової допомоги з огляду на пункт 12 Постанови № 850 повинен здійснити правонаступник державного закладу «Українська психіатрична лікарня з "суворим наглядом МОЗ України» (далі - Заклад) - Інститут, оскільки на момент звільнення з органів внутрішньої служби 06.11.2015 року згідно наказу МВС України № 2388 о/с по особовому складу, ОСОБА_1 був відряджений у розпорядження даного Закладу. Звертає увагу, що вимога ОСОБА_1 здійснити зазначену одноразову виплату за рахунок Закладу, правонаступником якого є Інститут, вже досліджувалася судами та була предметом розгляду в адміністративних справах № 201/16611/16 та 804/3005/18, по яким суди дійшли висновку про її безпідставність, оскільки саме «МВС України наділений повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги». Так, в постанові Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 по справі № 201/16611/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України та Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової допомоги інваліду третьої групи, зобов'язання прийняти рішення про призначення і виплату одноразової допомоги, судом відхилені доводи відповідачів по справі стосовно того, що одноразова грошова допомога у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності повинна виплачуватися ОСОБА_1 за рахунок коштів ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України», зважаючи нате, що вони є «необґрунтованими оскільки вони не відповідають вимогам закону». Досліджувалася обставина, на яку посилається ОСОБА_1 як на обґрунтування позовних вимог у справі, що розглядається, а саме: що він перед звільненням займав посаду завідувача центром консультативно-діагностичної та організаційно-методичної роботи Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом» Міністерства охорони здоров'я України, куди був відряджений із залишенням у кадрах МВС України, а також наказ про відрядження ГУМВС України в Дніпропетровській області від 27.01.2009 № 5 о/с та наказ про звільнення ОСОБА_1 від 06.11.2015 № 2388 о/с «По особовому складу», на які посилається позивач. Також по іншій судовій справі № 804/3005/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішенні від 09.07.2018, досліджуючи ті самі обставини, що і в попередній справі, суд дійшов висновку, що саме МВС України наділений повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги. В обґрунтування вказаних висновків по справі, згадані вище суди у своїх рішеннях посилалися на пункт 10 Постанови № 850, згідно якого грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України та на пункт 11 Постанови№ 850, яким чітко визначено, що виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ. Крім того, зазначеними судами було встановлено, що порядок виплати, видання наказів чи інших процесуальних документів щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції МВС України. МВС України наділене повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Вказані рішення судів по справам № 201/16611/16 та № 804/3005/18 набрали законної сили. Нормами ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Інституту про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності не підлягають задоволенню, ' оскільки обов'язок нарахування, а також виплати зазначеної одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції органів Міністерства внутрішніх справ України, а не Міністерства охорони здоров'я України, до якого належить Інститут, що вже раніше було досліджено та встановлено судами по іншим судовим справам. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити, що постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що при визначенні підстав для відшкодування моральної шкоди, суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вимога позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності. Крім того, сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками. Наявними матеріалами даної справи не підтверджується ні факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 завданої внаслідок дій відповідача, ні обґрунтування її розміру.
У вересня 2024 р. третьою особою 2 - Міністерством внутрішніх справ України подано письмові заперечення, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Мотивуючи тим, що позивач останні роки перед звільненням займав посаду завідувача Центром консультативно-діагностичної та організаційно-методичної роботи Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України», куди його було відряджено наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 27.01.2009 № 5 о/с (підстава - наказ МВС України від 27.01.2009р. № 69 о/с) із залишенням у кадрах МВС України. Такі прикомандирування (відрядження у розпорядження) здійснювалися у відповідності до п. 76 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення). Пунктом 82 Положення встановлено, що особи начальницького складу прикомандировані до інших міністерств і відомств або підвідомчих їм підприємств, установ і організацій (включаючи осіб, прирівнюваних до них) звільняються зі служби за підставами і в порядку, передбаченому пунктами 62 - 74 цього Положення. Саме на підставі вказаних норм права позивача наказом МВСУ від 06.11.2015р. № 2388 о/с було звільнено з органів внутрішніх справ з посади, яку він обіймав у ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України». Крім того, згідно з п. 78 Положення відрядженим особам усі види належного забезпечення видаються за рахунок коштів міністерств і відомств, в яких вони працюють. Отже, позивач під час роботи на посаді завідувача Центром консультативно-діагностичної та організаційно-методичної роботи ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України», перебуваючи у кадрах МВС України (розпорядженні системи органів внутрішніх справ), мав спеціальне звання та отримував грошове забезпечення за рахунок коштів ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України». Після звільнення з органів внутрішніх справ 20.04.2016р. за результатами огляду МСЕК йому встановлено III групу інвалідності з 12.04.2016р. внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. 09.06.2016 р. позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Дніпропетровській області із заявою про проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності. Ці матеріали ліквідаційна комісія направила до МВС України для прийняття рішення щодо наявності підстав для проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності. Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 12.07.2016р. № 15/2-2605 повідомив ліквідаційну комісію ГУМВС України в Дніпропетровській області про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги. Відповідно до п. 9 Порядку № 850 МВС України в місячний строк після надходження документів приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Пунктом 10 постанови № 850 передбачено, що грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України. Згідно із п. 11 виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ. З аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що МВС виключно приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, та не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги. А розрахунок суми такої виплати здійснюється органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції. Зазначає, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2017 по справі № 201/16611/16а задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язано МВС розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2016р. про призначення грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Вищезазначеною постановою встановлено, що відповідач взагалі не розглядав матеріали про призначення одноразової грошової допомоги позивачу, тоді як відповідно до п.9 Порядку №850 МВС України в місячний строк після надходження матеріалів мало прийняти рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надіслати його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. На виконання рішення суду МВС прийнято рішення від 09.10.2017р., яке викладене у вигляді висновку, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зазначає, що рішенням суду по справі 201/16611/16а встановлено, що МВС приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, та не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги. Рішенням суду по справі № 804/3005/18 встановлено, що відповідач дійсно приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, та не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від ЗО січня 2018 року по справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року по справі № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року по справі № 806/845/16. Зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 у справі № 804/3005/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд зобов'язав МВС призначити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 12.04.2016. На виконання зазначено судового рішення МВС прийнято рішення у виці висновку від 26.02.2019 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Отже, МВС виконано рішення суду у справі № 804/3005/18 в повному обсязі, що підтверджується також постановою про закінчення ВП 56325408 від 10.10.2019, копія якої міститься в матеріалах справи № 201/822/20-ц. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок та є вина зазначеної особи у заподіянні шкоди. При відсутності хоча б однієї з вказаних умов на відповідача не може бути покладено зобов'язання по відшкодуванню шкоди. На це вказано у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Вимога ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності. В матеріалах справи відсутні докази щодо спричинення моральної шкоди позивачу.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав, наведених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог позивача, просив відмовити з відстав, наведених у відзиві.
Представник третьої особи -1 в судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог позивача, просив відмовити з відстав, наведених у відзиві.
Представник третьої особи -2 будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, заяв по суті справи та з процесуальних питань не подавав.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
2.Мотивувальна частина
2.1.Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що наказом Міністра внутрішніх справ України №69 о/с від 27.01.2009 року та наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області №5 о/с від 27.01.2009 року ОСОБА_1 було відряджено у розпорядження Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" із залишенням у кадрах МВС України.
Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України за №2388 о/с від 06.11.2015 року ОСОБА_1 було звільнено із органів внутрішніх справ на підставі п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №114 від 29.07.1991 року (скорочення штату).
Порядок та умови проходження служби на посадах спеціаліста, керівника /структурного підрозділу спеціального психіатричного закладу, призначеного для виконання загальнодержавних функцій із застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які за своїм психічним станом та характером вчинених суспільно небезпечних діянь становлять особливу небезпеку для суспільства (ст.ст. 92-95 КК раїни) здійснювалися відповідно до п.п. 75-84 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. № 114 (зі змінами).
Як вбачається із свідоцтва про хворобу № 45, виданого за даними медичної документації час звільнення з ОВС 06.11.2015 року, постановою військово-лікарської комісії ДУ МО МВС України по Дніпропетровській області» ОСОБА_1 був визнаний непридатним військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час на підставі ст.ст. б, 396 графи 111 Розкладу хвороб і фізичних вад наказу МВС України від 06.02.2001р. № 85.
За результатами огляду МСЕК складено акт від 20.04.2016 р. № 52, яким становлено інвалідність третьої групи в наслідок захворювання у період проходження служби в органах внутрішніх справ.
09.06.2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ліквідаційної комісії ГУМВС України в Дніпропетровській області про проведення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Заява ліквідаційною комісією була заправлена до МВС України для прийняття рішення щодо наявності підстав для проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності. Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 12.07.2016 року за № 15/2-2605 повідомив Позивачу про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
Постановою Жовтневого районного суду по справі № 201/16611/16а від 31.05.2017 року позовні вимоги задоволені частково, визнано протиправною та скасована відмова Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.2016 р. № 15/2-2605 про виплату одноразової грошової допомоги, зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2016 р. про призначення грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. В задоволенні іншої частини позовних вимог судом відмовлено. Постанова Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 року по справі №201/16611/16а набрала законної сили 07.09.2017 року.
На виконання постанови Жовтневого районного суду від 31.05.2017 року Департаментом фінансово-облікової політики МВС України (структурний підрозділ який не є юридичною особою) була розглянута заява ОСОБА_1 від 09.06.2016 року.
Рішенням Міністерства внутрішніх справ від 09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги. Вказане рішення було оформлено як висновок.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року по справі № 804/3005/18 позов ОСОБА_1 задоволений частково, визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт - рішення Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності станом на 12 квітня 2016 року. Рішення набрало законної сили 09.01.2019 року.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду Міністерство внутрішніх справи прийняло рішення у вигляді висновку від 26.02.2019 року про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на підставі п.3.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі ( смерті, інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 року за № 850 в розмірі 206 700 гривень.
Відповідно до п.10,12 постанови КМУ 21.10.2015 року №850 виплату одноразової грошової допомоги повинен здійснити Державний заклад "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України.
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови комісії з реорганізації ОСОБА_2 з вимогою про виплату одноразової грошової допомоги.
Згідно відповіді від 02.05.2019 № 1.0/К-15 від голови з реорганізації ОСОБА_2 повідомлено про те, що зобов'язання нарахування, а також виплати одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції МВС України, а не до Міністерства охорони здоров'я України.
Постановою про закінчення провадження НОМЕР_2 від 10.10.2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №804/3005/18 від 27.05.2019 р було закінчено в зв'язку з тим, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року виконано МВС України шляхом затвердження висновку від 26.02.2019 року про призначення йому одноразової грошової допомоги.
Як вбачається з листа від 14.11.2019 р. ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з вимогою виконати норми законодавства і виплатити йому одноразову грошову допомогу, однак відповіді на своє звернення до теперішнього часу не отримав.
2.2. Щодо вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги у розмірі 206 700,0 грн.
Згідно п. 1 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. № 850 (далі Порядок) ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи. МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови ( п.9 Порядку).
Відповідно до п.п.2,3,10,12 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. за № 850 грошова допомога призначається та виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. У разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності особі начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненій із служби в органах внутрішніх справ, яка на день установлення інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності або на день її звільнення із служби в органах внутрішніх справ обіймала посаду в державному органі, установі, організації із залишенням у кадрах МВС, виплата грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів тих державних органів, установ, організацій, до яких вона була відряджена.
Таким чином, оскільки позивач був відряджений у розпорядження до Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" із залишенням у кадрах МВС України на підставі наказу МВС України від 27.01.2009р. № 69 о/с у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 року № 905 «Про відрядження осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для роботи у психіатричній лікарні з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я», то на нього розповсюджується право на соціальний захист, право на отримання одноразової грошової допомоги, що визначена у висновку МВС України від 26.02.2019 року в розмірі 206 700,0 грн. за рахунок Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України".
Згідно адміністративних справ № 201/16611/16 та 804/3005/18, по яким суди дійшли висновку, то здійснення одноразових виплат за рахунок Закладу, правонаступником якого є ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України», є безпідставним, оскільки саме «МВС України наділений повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги».
Відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 по справі № 201/16611/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України та Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової допомоги інваліду третьої групи, зобов'язання прийняти рішення про призначення і виплату одноразової допомоги, судом відхилені доводи відповідачів по справі стосовно того, що одноразова грошова допомога у зв'язку з установленням третьої групи інвалідності повинна виплачуватися ОСОБА_1 за рахунок коштів ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом Міністерства охорони здоров'я України», зважаючи на те, що вони є «необґрунтованими оскільки вони не відповідають вимогам закону».
Як вбачається із судового рішення по справі № 804/3005/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішенні від 09.07.2018, досліджуючи ті самі обставини, що і в попередній справі, суд дійшов висновку, що саме МВС України наділений повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 850, згідно якого грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України та на пункт 11 Постанови № 850, яким чітко визначено, що виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.
Крім того, зазначеними судами було встановлено, що порядок виплати, видання наказів чи інших процесуальних документів щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції МВС України. МВС України наділене повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Вказані рішення судів по справам № 201/16611/16 та № 804/3005/18 набрали законної сили.
Нормами ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Інституту про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності не підлягають задоволенню, оскільки обов'язок нарахування, а також виплати зазначеної одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції органів Міністерства внутрішніх справ України, а не Міністерства охорони здоров'я України, до якого належить Інститут, що вже раніше було досліджено та встановлено судами по іншим судовим справам.
Як вбачається з матеріалів справи, Державна установа «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» є неналежним відповідачем у даній справі.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що в частині вимог про стягнення одноразової грошової допомоги слід відмовити.
2.3. Мотиви, з яких виходить суд при ухвалені рішення та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст.56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» ( діяла на час мого звільнення) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» №580-УІІІ від 2 липня 2015 року (далі - Закон №580-УІП).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII, одноразова грошова допомога призначається та виплачується, у разі визначення поліцейському інвалідності, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання службових обов'язків під час участі в антитерористичній операції, захисту незалежні суверенітету та територіальної цілісності України
Відповідно до частини 2 статті 97 Закону №580-УІІІ, порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейським встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Нормою ст.97 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Згідно Прикінцевих та перехідних положень цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" від 23.12.2016 року право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Отже, стаття 23 Закону України «Про міліцію» передбачено, що право на одноразову грошову допомогу у працівника міліції виникає і у тому разі, коли інвалідність настала навіть після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходженні, що зазначено в довідці МСЕК.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується, в першу чергу, нерівності в конкретному поводженні, а не порівняння різних заходів, які може обирати держава, обмежуючи здійснення якогось основного права.
Сталою практикою Європейського Суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. The United Kingdom), за заявою № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів».
Відповідно правовій позиції, яка зазначена в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04), принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Суд Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Опегуildiz v. Тuгкеу", "Меgadat.com S.r.l. v. Moldova")/
У пункті 145 рішення у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
2.4. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000,0 грн.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови Пленуму ВСУ).
Загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами передбачені ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У ч.1 ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення ст.ст.1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
За правилами ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
За таких обставин, суд вважає, що доводи позивача про завдання йому моральної шкоди, завданої внаслідок дій відповідача, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та є безпідставними, а тому підстави для задоволення вимог в цій частині відсутні.
Крім того, вимога позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди є похідною від вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності, про відмову в задоволенні якої суд дійшов висновку.
А відтак, в задоволенні вимог в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
3. Висновки суду
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, тому слід відмовити в повному обсязі.
4. Розподіл судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягає стягненню сплачений позивачем при подачі позову судовий збір.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ст. ст 15, 16, 1167, 1173, 1174 ЦК України, Закону України «Про поліцію», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», керуючись ст. ст. 12, 76, 77, 80, 81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України», треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство внутрішніх справ України, про стягнення одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності та моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач - Державна установа «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 103, код ЄДРПОУ 04803492);
третя особа 1 - Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 01601, Україна, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок, 6, код ЄДРПОУ 37567646);
третя особа 2 - Міністерство внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 00032684).
Суддя Н. М. Ларіонова