Справа № 755/9854/25
Провадження №: 3/755/3916/25
"12" червня 2025 р. Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Сазонова М.Г., розглянувши справу про адміністративне правопорушення про притягнення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП,
встановив:
Суддею визнано встановленим, що 21.05.2025 року близько 17.00 години, ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , ухилилась від виконання своїх батьківських обов'язків, передбачених ст. 150 СК України, щодо виховання своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягало у висловлюванні нецензурною лайкою, а також, тягнула дитину за волосся, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення не визнала. Зазначила, що з дитиною розмовляла на підвищених тонах через її неналежну поведінку. Підтвердила, що тягнула доньку за волосся, щоб та на собі відчула біль, оскільки вона це робила з іншими дітьми. Вважала, що працівники школи не належно виконують покладені на них обов'язки з виховання дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до принципу ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХII (789-12) від 27.02.1991 року та набула чинності 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункт 1 статті 18 цієї Конвенції.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитини, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства». За змістом статей 15, 18 вказаного Закону кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків, або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Крім того, статтею 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Згідно статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
З аналізу вище зазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Так, у ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т.ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі.
Частина перша статті 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Як наголошується в ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Установлено, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 являється її матір'ю.
З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_3 . 21.05.2025 року близько 17.00 години у них з донькою відбувся конфлікт, під час якого вона висловлювалась нецензурною лайкою, тягнула дитину додому за волосся. Дані обставини були підтверджені і в судовому засіданні особисто ОСОБА_1 .
В поясненнях ОСОБА_2 зазначила про те, що у нею з матір'ю виник конфлікт з приводу її поведінки. Жодних тілесних ушкоджень їй не було завдано.
З пояснень свідка ОСОБА_4 встановлено, що 21.05.2025 року близько 17 години вона перебувала по АДРЕСА_2 , де стала свідком ситуації, як жінка голосно, нецензурною лайкою ображає дівчинку (7-8 клас), потім жінка схватила дівчину за волосся і почала її тягнути в сторону зупинки. Жінка на її (свідка) прохання зупинитись і відпустити дитину, не відреагувала та пришвидшила ходу, у зв'язку з чим був здійснений виклик правоохоронних органів на спецлінію 102.
Згідно рапорту оперативного чергового Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 21.05.2025 року, зі служби 102 21.05.2025 року о 17.14 годині надійшло повідомлення від ОСОБА_4 про те, що 21.05.2025 року о 17.13 годині за адресою: АДРЕСА_2 , жінка дуже била підлітка на вулиці, а потім вони сіли в 33 трамвай та поїхали.
З рапорту інспектора СЮП Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Лісовської О. встановлено, що в ході відпрацювання матеріалу було опитано ОСОБА_1 , яка повідомила про те, що між нею та донькою виник конфлікт через навчання, в результаті якого вона взяла доньку за волосся та висловлювалась стосовно неї нецензурною лексикою в громадському місці. В подальшому конфлікт було вирішено.
На відеозаписі, який було знято на мобільний телефон ОСОБА_4 , зафіксовано дії ОСОБА_1 , яка тримала дитину за волосся.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суддя дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Стаття 33 КУпАП передбачає, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Таким чином, враховуючи викладене, суддя вважає доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Враховуючи обставини правопорушення, докази наявні у матеріалах справи, суддя дійшов до висновку про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в межах санкцій ч. 1 ст. 184 КУпАП.
У відповідності до ст. 40-1 КУпАП з особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, підлягає стягненню судовий збір в дохід держави в розмірі ставки, визначеної п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - 605 грн. 60 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. 23, 24, 30, 184, 283, 284 КУпАП, суддя, -
постановив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п'ять) грн. 60 (шістдесят) коп.
Роз'яснити, що в разі несплати штрафу в строк, встановлений ч. 1 ст. 307 КУпАП сума штрафу буде стягнена в порядку примусового виконання постанови в подвійному розмірі.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя М. Сазонова