Номер провадження 2-ар/754/1/25
Справа № 754/21113/14-а
Іменем України
12 червня 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко
Центральну управління Міністерства юстиції (м. Київ) - заявник
ОСОБА_1 - позивач
Бочковський Т.О. - представник заявника
Заявником системою «Електронний суд» подано заяву з проханням роз'яснити рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі № 754/21113/14-а (суддя Таран Н.Г.).
У зв'язку із звільненням судді таран Н.Г. справу розподілено новому головуючому.
Згідно ст. 254 КАС України, 1. За заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. 2. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. 3. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може розглянути питання роз'яснення судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи та державного виконавця. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. 4. Подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. 5. Ухвалу про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржено.
Суд розглядає питання роз'яснення судового рішення без повідомлення учасників справи та державного виконавця.
Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі № 754/21113/14-а (суддя Таран Н.Г.) у якому ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі № 754/21113/14-а (суддя Таран Н.Г.) задоволено позов, визнано неправомірними дії державного виконавця, зобов'язано державного виконавця у рамках ВП № НОМЕР_1 від 08.05.2015 винести постанову про відновлення провадження, судові витрати покладено на користь держави.
Заявник просить роз'яснити судове рішення суду першої інстанції та зазначити яких саме заходів примусового виконання не було застосовано до боржника та які ще заходи необхідно застосувати до боржника для виконання рішення у справі № 754/21113/14-а.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VII, 1. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, 5. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 19.01.2022 у справі № 179/110/21: «Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.».
Керуючись ст. 254 КАС України,
Питання роз'яснення судового рішення розглядати без повідомлення учасників справи та державного виконавця.
Задовольнити заяву про роз'яснення судового рішення.
Роз'яснити, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі № 754/21113/14-а (суддя Таран Н.Г.) у якому ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі № 754/21113/14-а (суддя Таран Н.Г.) позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірними дій державного виконавця задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 08.05.2015 року щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.11.2023 року. Зобов'язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 08.05.2015року винести постанову про відновлення провадження. Судові витрати покладено на користь держави.
Роз'яснити, що примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VII органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VII, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів.
Згідно ст. 256 КАС України, 1. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 2. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).