Номер провадження 2/754/2242/25
Справа №754/240/25
Іменем України
10 червня 2025 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - Галась І.А.
при секретарі - Кирилова А.А.
за відсутності сторін
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів,
09. січня 2025 року до Деснянського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (місце реєстрації внутрішньо переміщеної особи - АДРЕСА_1 ) з позовом до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (м. Київ, пр.. Червоної Калини, 21Г) про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.
Позовні вимоги обгрунтовані наступним.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були відносини у вигляді громадського шлюбу, без реєстрації в органах РАЦСУ. Від спільного подружнього життя у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Іллічівським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області зроблено відповідний актовий запис №659 та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Кальміуським районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Донецькій області зроблено відповідний актовий запис №108 та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_2 .
Спільне життя з відповідачем не склалося на підставі того, що за дітьми не здійснювався належний догляд під час його відсутності вдома про причині роботи, а також те, що мати його дітей мала залежність від алкогольних напоїв, що унеможливлювало сумісне життя, після чого ним було прийнято рішення забрати дітей та переїхати в інше житло, що матір і не дуже хвилювало.
В лютому 2020 року він вирішив переїхати з міста Маріуполь до міста Київ, так як неможливо було знаходитись в одному місті з відповідачем з її аморальним способом життя та проросійськими поглядами.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф він був змушений залишатись за межами окупованих територій зі своїми малолітніми дітьми у більш захищеному регіоні України для безпеки своїх дітей, про що мати знала та ніяк не реагувала, бо має інші погляди стосовно виховання дітей та загалом на територіальні межі нашої держави. З того часу відповідач не бачила дітей, не чинила спроб у спілкуванні, хоча контактні номери телефону він не змінював.
Знаючи те, що діти мають медичні зауваження у вигляді інклюзії, відповідач ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє зацікавленості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не опікується їх навчанням.
Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дітей. Всі питання щодо виховання вирішуються ним самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Діти знаходяться на повному утриманні позивача.
У зв'язку з цим він звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянського району міста Києва де вони разом проживають з дітьми і де діти пішли навчатись в загально -освітню школу, з проханням позбавити відповідача батьківських прав, на що йому було рекомендовано звернутися до суду та після проведення перевірки буде надано висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.
Також зазначає, що молодшій донці сім років з яких вона не бачила свою матір, відповідача, п'ять років, взагалі про неї не питає та не пам'ятає як її звати.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини одним із батьків, свідомого нехтування останнім своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.
З огляду на викладене, Позивач просить суд:
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає в місті Маріуполь, батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі шість тисяч гривень, щомісячно починаючи стягнення з моменту вступу рішення суду до повноліття дитини, аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі три тисячі гривень щомісячно починаючи з моменту вступу рішення суду до повноліття дитини.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 січня 2025 року було відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.
Представник Служби у справах дітейта сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації надав суду Висновок від 24.04.2025 року №102-1861 щодо доцільності позбавлення батьківських прав матір, ОСОБА_2 , стосовно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до якого вважають за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позивач в судове засідання не з'явився. Подано заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити. Щодо розгляду справи в порядку заочного провадження не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Будь яких заяв, клопотань до суду не надходило.
3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації до підготовчого розгляду справи не з'явились.
Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі учасників справи, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд, дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Як вбачається з матеріалів справи відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 виданого повторно 18 вересня 2019 року Іллічівським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , актовий запис №659, відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 виданого повторно 18 вересня 2019 року Кальміуським районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Донецькій області батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , актовий запис №108.
01 листопада 2019 року відповідно до Висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини №ІРЦ -85282/2019/45667 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та відповідно до висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 29 грудня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за номером ІРЦ-85282/2020/189448, вбачається, що діти виховуються в не повній сім'ї, умови виховання задовільні. Дітей виховує батько - ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки від 28.04.2022 №3003-7500704207 ОСОБА_1 , до довідки від 30.09.2022 №3003-5002193061 ОСОБА_3 , до довідки від 30.09.2022 №3003-5002193021 ОСОБА_4 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи.
Відповідно до характеристики сусідів за місцем проживання, ОСОБА_1 є відповідальною людиною.
Як установлено судом, відповідач належним чином не виконує свої батьківські обов'язки щодо виховання та належного утримання дітей, не проявляє щодо доньок батьківської турботи, не цікавиться життям та здоров'ям, не утримує дітей матеріально.
Діти, проживають разом з батьком ОСОБА_1 , який займається вихованням доньок, належно утримує, проявляє турботу, підтримує необхідний рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дітей.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до приписів ст. 150 Сімейного кодексу України які перекликаються з положеннями абз.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладено обов'язок виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї, своєї Батьківщини, також покладено обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, батьки зобов'язані поважати дитину, забезпечити здобуття дитиною загальної освіти, готувати дитину до самостійного життя.
Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно із статей 3, 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
Також, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Суду не надано доказів, які б свідчили про те, що мати дітей виконує свої обов'язки щодо доньок, або які б свідчили про поважність причин невиконання нею своїх обов'язків щодо виховання та утримання дітей.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, відповідно до вимог ч.4 ст.155 СК України.
Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998року №16, складання письмових висновків органів опіки і піклування та їхню участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
Відповідно до Висновку від 24.04.2025 року №101-1861 Служба у справах дітейта сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації вважають за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
За таких обставин, суд прийшов до висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її доньки, оскільки вона ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 153 СК мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.
Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до приписів ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Право дитини на належне батьківське виховання, відповідно до ст.152 СК України, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Позивачем доведено ті обставини, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не сприяє позивачу у забезпеченні дітей необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням, не спілкується з дітьми, не дає їм доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу тощо.
Зазначені фактори, як кожен окремо, такі в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей, з урахуванням винної поведінки матері, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
Отже, встановлені обставини вказують на злісне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню й матеріальному утриманню дітей, не забезпечує законних прав дітей на нормальні умови життя, також жодним чином не приймає участі в утриманні спільних дітей, не цікавиться життям дитини, та не приймає участь у їх вихованні.
Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі малолітньої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
Щодо стягнення аліментів.
У відповідності до ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Статтею 191 СК України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20.11.1959р. дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить переконання, що обставини, на які покликається позивач у своєму позові, є достовірними та такими, що не викликають у суду сумніву, а отже, відповідачем порушено право її дітей на рівень життя, достатній для їх фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, яке гарантоване ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" і яке підлягає захисту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України шляхом позбавлення її, як мати, батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, оскільки вона ухиляється від виконання своїх обов'язків по їх вихованню, що в свою чергу не буде суперечити інтересам дітей.
Одночасно суд роз'яснює відповідачу його право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, за наявності підстав передбачених частинами 3 - 5 ст. 169 СК України.
Вирішуючи позов в частині стягнення аліментів, суд бере до уваги необхідність створення для дітей такого рівня життя, який був би достатнім для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а також зважаючи на приписи статті 13 ЦПК України, та ч. 2 ст.182 СК згідно якої мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач за станом здоров'я чи з інших обставин, позбавлений можливості утримувати своїх дітей, а відтак суд доходить переконання, що позов слід задовольнити та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 6000 гривень щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 3000 гривень, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі ст.ст. 80, 84, 180,181,182,184, 191, СК України, керуючись ст.ст.10,13,77-81,89,141,247,258,263-265,273, 280-289,352,354ЦПК України,суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ) щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації внутрішньо переміщеної особи - АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 6000 гривень щомісячно, починаючи з 30 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації внутрішньо переміщеної особи - АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 3000 гривень щомісячно, починаючи з 30 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя: І.А. Галась