Справа № 545/2906/24
Провадження № 2/545/152/25
12.06.2025 Полтавський районний суд Полтавської області в складі :
головуючого судді Стрюк Л.І.,
за участю секретаря Гаврися В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 23.08.2023 у ході моніторингу стану використання земель державного лісового фонду було виявлено, що частина земельної ділянки лісового фонду в межах кварталу 68 Чалівського лісництва поза волею власника - держави, оскільки Полтавською районною державною адміністрацією не приймалося рішення про вилучення зазначеної земельної ділянки з постійного користування ДП «Полтавський лісгосп» (правонаступник ДП «Ліси України»), без згоди постійного лісокористувача, вибула у чуже незаконне володіння та зареєстрована з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 за ОСОБА_1 .
Посилаючись на вищенаведене просили:
-скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.
-витребувати на користь ДП «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239, що знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України», площею 0,13 га, та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
-судові витрати покласти на відповідача.
У відзиві представники відповідача зазначали, що ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на вказану земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер НМС 830111 від 16.03.2021, зареєстрованого в реєстрі за №728, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Пусан Т.В., не знала і не могла знати про те, що придбана нею земельна ділянка є спірною. Отже, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та відповідно до вищезазначених положень законодавства і судової практики не може нести відповідальність через порушення третіх осіб у разі наявності таких. Також зазначена ділянка розташована у межах с. Клюшники і не належить до земель лісового фонду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі та зазначала, що спірна земельна ділянка перебуває фактично в межах земель лісового фонду, а відтак відповідач був зобов'язаний перевірити та врахувати даний факт при укладенні договору купівлі продажу.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що при виділенні земельної ділянки в особисту приватну власність остання не перебувала у власності ОСОБА_1 , а також тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового
фонду.
Заслухавши учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо об'єкта нерухомого майна, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239, встановлено, що вказана земельна ділянка, загальною площею 0,13 га на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер №728, виданий 16.03.2021 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Пусан Т.В. перейшла у приватну власність ОСОБА_1 . 25.02.2024 (т.1 а.с. 16 (зворот) - 20).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2021 продавець ОСОБА_2 та покупець ОСОБА_1 уклали вказаний договір про таке: продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) земельну ділянку площею 0,1300 га, кадастровий номер 5324083907:07:001:0239 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, село Клюшники, сплативши за неї грошову суму в розмірі 22100 грн (т. 1 а.с. 95-98).
Згідно з випискою з рішення Виконавчого комітету Микільської сільської ради народних депутатів про приватизацію земельних ділянок від 20 вересня 1997 № 98 ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,38 га та розташовану у селі Клюшники для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства (т. 1 а.с. 119).
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2020 задоволено позов ОСОБА_2 до Терешківської сільської ради Полтавського району по визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок «літ. А-1» загальною площею 59,7 кв.м., що розташований на земельній ділянці комунальної власності площею 0,38 га, а саме:0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,13 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 120-123).
Відповідно до рішення другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 02.12.2020 надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 0.12 га для ведення особистого селянського господарства в с. Клюшники на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (т.1 а.с. 124). Рішенням п'ятої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25.02.2021 затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у безоплатно у власність вказану земельну ділянку ОСОБА_2 (т.1 а.с. 139).
Як вбачається з викопіювання з схеми зонування території з планувальними обмеженнями, витягу з графічної частини містобудівної документації «Генеральний план та план зонування території с. Клюшники Полтавського району Полтавської області», що розповсюджується на земельну ділянку до витягу з містобудівної документації наданому відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 16.04.2024, земельна ділянка 5324083907:07:001:0239 знаходиться в межах садибної забудови санітарно-захисної зони та зони земель сільськогосподарського призначення в межах санітарно-захисної зони (т.1 а.с. 146, 177-178).
Представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на лист ДП «Xapкiвcька державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» №465 від 13.11.2023, яким підтверджено часткову приналежність земельної ділянки 5324083907:07:001:0239 до земель державного лісового фонду, зазначивши, що згідно з матеріалами лісовпорядкування 2017 року, земельна ділянка з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239, знаходиться в межах кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 з межами кварталу 68 Чалівського лісництва філії «Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України» становить 0,13 га з загальної площі ділянки 0,13 га. Відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект» як єдиним на території України суб'єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об'єднання володіє інформацією про лісовпорядкування, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які були викладені у постановах від 13.11.2019р. у справі №361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі №372/1688/17.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Отже, положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
Що стосується позовної вимоги щодо витребування земельної ділянки суд зазначає таке.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19)).
Як вбачається з положень норм статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:
а) до об'єктів критичної інфраструктури;
б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
в) до об'єктів та земель оборони;
г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння;
ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння;
д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Як вбачається з матеріалів справи, фактично спірна земельна ділянка вибула з володіння законного власника за рішенням Микільської сільської ради народних депутатів 20 вересня 1997 року та перейшла у приватну власність до ОСОБА_3 , що підтверджується випискою з рішення виконавчого комітету Микільської сільської ради народних депутатів про приватизацію земельних ділянок від 20.09.1997 №98 (т.1 а.с. 119)
Згодом, відповідно до вищезазначених правових підстав, 17.10.2020 (з моменту набрання законної сили рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2020) право власності перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , потім до ОСОБА_2 в порядку спадкування (т.1 а.с. 120-123). У свою чергу, позивач набула право власності на спірне майно на підставі укладеного договору купівлі продажу від 16.03.2021 між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 (т.1 а.с. 95-98).
Так, з матеріалів справи та долучених до неї доказів, поданих сторонами, вбачається, що спірна земельна ділянка не належить до переліченого в абз. 3 ч. 3 ст. 388 ЦК України майна. Натомість, за інформацією з витягів з графічної частини містобудівної документації «Генеральний план та план зонування території с. Клюшники Полтавського району Полтавської області» (т. 1 а.с. 146-147), проекту «Организации и развития лесного хазяйства Полтавского лесхоззага Полтавской области Министерства лесного хазяйства Украинской ССР» (т.1 а.с. 23-29) закріплено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 знаходиться в межах садибної забудови санітарно-захисної зони та зони земель сільськогосподарського призначення в межах санітарно-захисної зони, що відповідно до Земельного Кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Закону України «Про використання земель оборони», Порядку
віднесення об'єктів до критичної інфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2020 р. № 1109, Порядку віднесення об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 83, Закону України "Про охорону культурної спадщини" не належить до жодного з перелічених об'єктів на яких не розповсюджується заборона витребування від добросовісного набувача майна після спливу 10 років з моменту передачі у приватну власність першому власнику.
Водночас, за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах «Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року «Kryvenkyy v. Ukraine», заява № 43768/07).
Разом з тим, суд вважає, що суть цієї справи підпадає під дію норми щодо пропорційності зазначеного втручання, зокрема, чи мали заявники можливість отримати компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення їхнього майна. У згаданому рішенні у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Drozdyk and Mikula v. Ukraine), яка стосувалася позбавлення майна за подібних обставин, суд встановив, що Уряд не навів жодних переконливих аргументів на підтвердження існування чіткого національного законодавства, яке б гарантувало грошову або будь-яку іншу форму відшкодування будь-якої шкоди (там само, пункт 49). У цьому зв'язку суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин (там само, пункт 48 з подальшими посиланнями).
Щодо положень національного законодавства, то відповідно до змін внесених до ЦК України від 12.03.2025, які набули чинності 09.04.2025 та доповнили ст. 390 частиною п'ятою такого змісту: суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Відтак, зважаючи на вище зазначені норми закону, суд навіть за умови наявності підстав для задоволення позовних вимог, позбавлений можливості витребувати на користь державного підприємства земельну ділянку у добросовісного набувача із чужого незаконного володіння, оскільки позивачем не виконано вимоги ст. 390 ЦК України.
Що стосується вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5324083907:07:001:0239 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки суд зазначає таке.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Вбачається, що основною позовною вимогою є витребування земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та повернення її до законного володільця, а скасування державної реєстрації земельної ділянки, в свою чергу є похідною.
Так, за загальним правилом, якщо суд відмовляє у задоволенні основної позовної вимоги, то й похідні вимоги, які залежать від неї, також будуть відхилені. Похідною вимогою вважається та, задоволення якої прямо залежить від задоволення іншої (основної) вимоги.
Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 258-260 ЦПК України,
У задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: Л. І. Стрюк