Справа № 473/1348/25
іменем України
"12" червня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лузан Л.В., за участю: секретаря судового засідання Гоженко В.О., позивачки ОСОБА_1 , представниці позивачки адвоката Кудіної Т.М., відповідача ОСОБА_2 , представниці третьої особи без самостійних вимог Дробинської Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів,
у березні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначала, що вона є сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їх батьки - відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 11 вересня 1999 року по 26 лютого 2020 року перебували в зареєстрованому шлюбі, проте фактично шлюбні відносини між ними буди припинені значно раніше. Весь час ОСОБА_3 проживав разом з матір'ю та перебував на її утриманні, а після її смерті (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про дитину піклується позивачка. Водночас, відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина, зокрема не приймає участі в його вихованні, а також участі у матеріальному утриманні сина, не цікавиться його потребами, в зв'язку з чим у позивачки виникають перешкоди у здійсненні в інтересах дитини різних соціально значимих дій.
Враховуючи вказані обставини, з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дитини, позивачка просила позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , призначити її піклувальником останнього, а також вирішити питання щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , її представниця адвокат Кудіна Т.М. позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 визнав, при цьому підтвердив, що дійсно не займається вихованням та матеріальним утриманням сина.
Представниця третьої особи без самостійних вимог Дробинська Н.В. у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Заслухавши показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , думку неповнолітнього ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Відповідно до вимог ст. ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про здоров'я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею освіти, що є найважливішими обов'язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Зазначене узгоджується з положеннями Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 якого передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Так, ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М.С. проти України", установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Також ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року в справі "М.С. проти України", та у рішенні від 16 липня 2015 року в справі "Мамчур проти України" зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед повинні виходити з інтересів самої дитини.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
За положеннями п. 2-5 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами
При цьому, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» за № 3 від 30.03.2007 року).
Вказані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
При цьому суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11,12).
Також з пояснень сторін, неповнолітнього ОСОБА_3 , досліджених матеріалів справи (а.с. 14,18, 21,31,39) встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо дитини, зокрема: не підтримує з сином належного зв'язку (окрім епізодичних розмов), належним чином не піклується про стан здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться навчанням, успіхами, його потребами, не приймає участі у матеріальному утриманні сина.
Водночас, відповідач не надав жодних доказів, що б вказували на поважність причин невиконання ним батьківських обов'язків в минулому, а також доказів, що свідчать про його свідоме бажання виконувати ці обов'язки в майбутньому.
При цьому, суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 171 СК України при вирішенні спору з'ясував думку неповнолітнього ОСОБА_3 , який не заперечував проти позбавлення відповідача батьківських прав, пояснивши, що з відповідачем має лише нетривалі контакти (не частіше одного разу на два тижні), іншим чином відповідач не приймає участі у його житті, матеріально не утримує.
Таким чином, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини (визнане відповідачем та доведене належними доказами ухилення останнього від виконання батьківських обов'язків), приймаючи до уваги думку дитини, суд вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 167 СК України в разі ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини, мають за їхньою заявою баба, дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
За встановленого, враховуючи досліджені судом докази відносно особи позивачки, на вихованні та утриманні якої тривалий час знаходиться ОСОБА_3 , думку дитини, подання Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 11 квітня 2015 року (а.с. 19,21-24,29,63), суд вважає необхідним призначити ОСОБА_1 піклувальником неповнолітнього ОСОБА_3 .
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Як убачається з матеріалів справи, згідно судового наказу, виданого 09 січня 2020 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від його заробітку (доходу) до повноліття дитини. Вказаний судовий наказ набрав законної сили.
Разом з тим, вибуття стягувача за виконавчим документом не є підставою для повторного вирішення зазначеного питання, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.141,258,259,263-265 ЦПК України, суд
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області про позбавлення батьківських прав задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця селища Чаплинка Чаплинського району Херсонської області, батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вознесенська Миколаївської області.
Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженку міста Вознесенська Миколаївської області, піклувальником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.В.Лузан