Дата документу 10.06.2025
Справа № 334/4596/25
Провадження № 2-о/334/200/25
10 червня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді Філіпової І.М.,
за участі секретаря судового засідання Мандик М.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті,
09.06.2025 заявник звернувся до суду із заявою, поданою в порядку окремого провадження, просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Уфа , республіка Башкорстан, російської федерації.
Згідно з заявою, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у м. Уфа, республіка Башкорстан, російської федерації.
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки смерть матері настала поза територією України, що унеможливлює здійснення державної реєстрації цього факту, відповідно, й отримання свідоцтва, для прийняття спадщини.
На підставі наведеного, з посиланням на ст.293, 315 ЦПК України, ст.49, 1223, 1268, 1270 ЦК України, ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом МЮУ №52/5 від 18.10.2000, заявник просить задовольнити заяву.
Ухвалою судді від 09.06.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі.
Заявник у судове засідання не з'явився. 10.06.2025 через «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Чоп'як В. М. надійшла заява в якій він просить розглядати справу без участі сторони заявника із посиланням на ст.4,19, 43, 223 ЦПК України. На задоволенні вимог заяви наполягає.
Представник заінтересованої особи - Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) в судове засідання не з'явились.
Заяв по суті справи після відкриття провадження від сторін не надходило. Враховуючи наведене, відсутність підстав для відкладення судового розгляду або оголошення перерви в ньому, суд вважає за можливе розглядати справу у призначений час за відсутності заявника, заінтересованих осіб та їх представників, що не протирічить ч.1 ст.223 ЦПК України.
Внаслідок неявки в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши заяву, дослідивши наявні письмові докази, суд дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню у зв'язку із таким.
Відповідно до ч.7 ст.19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Як врегульовано п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Ч.1, 2 ст.315 ЦПК України визначено перелік фактів, які можуть бути встановлені судом. Так, відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як передбачено ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Ст.1,3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих російською федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Судом встановлено, що за даними свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 виданого 07.02.1995, в графі «мати» міститься запис про ОСОБА_2 .
До справи надано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , видану НОМЕР_2 спеціалізованим відділом ЗАГС м Уфа, державного комітету республіки Башкорстан по справам юстиції.
Ч.4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17 викладено правову позицію, згідно із якою документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Проте, суд враховує, що в даному випадку не йдеться про встановлення факту смерті фізичної особи на тимчасово окупованій території України. Відповідно, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» застосуванню під час розгляду даної справи не підлягають.
Згідно до положень ч.2 ст.49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи, а згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до цього Закону, Цивільного та Сімейного кодексів України та інших актів законодавства органами державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ч.1 ст.18 вказаного закону про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво.
За положеннями ч.1,6 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01.07.2010, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5, державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва та консульські установи України. Підставою для проведення державної реєстрації смерті є:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);
б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Оцінюючи досліджені докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи положення ст.315, 317 ЦПК України встановлення факту, щодо якого подано заяву, в судовому порядку не є можливим. Крім того, заявником не доведено неможливість реєстрації актового запису про смерть особи у передбаченому законом порядку.
Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК.
Факт смерті особи у певний час за відмови органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті.
При зверненні до суду заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі №478/1072/21, провадження №61-1370св22.
За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено у частині 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.
У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.
Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.
Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Верховною Радою 01 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Наслідком цього є те, що із дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107 передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Отже, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав, приймаються на території України без спеціального посвідчення, якщо така практика існувала станом на 24 лютого 2022 року відповідно до міжнародних договорів України, зокрема, Мінської конвенції.
Як встановлено судом, факт смерті матері заявника ОСОБА_2 на території російської федерації зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави, 90200002 спеціалізованим відділом ЗАГС м. уфа, державного комітету республіки башкорстан по справам юстиції, серії V-АР 543980.
Зазначене свідоцтво про смерть видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявника, містить необхідні реквізити, та в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.
У зв'язку з цим необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.
Заявник не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть своєї матері, видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини чи субсидії тощо. Доказів наявності у нього перешкод у цьому, не прийняття такого документа державними органами чи посадовими особами України не надано.
Повторна реєстрація смерті особи законодавством України не передбачена.
За вимогами ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Аналіз ст. 317 ЦПК України надає можливість суду прийти до висновку, що заява в порядку окремого провадження може бути розглянута судом тільки у разі, коли смерть настала на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України. Враховуючи зазначені обставини, звернення заявника до суду із заявою про встановлення факту смерті у даному випадку не відповідає положенням законодавства України, а тому у задоволенні заяви необхідно відмовити, адже цивільним процесуальним законодавством не передбачено можливості встановлення факту смерті особи на території іноземної держави.
Оцінивши наведені заявником обставини, письмові докази в сукупності, враховуючи, що ОСОБА_2 померла не на тимчасово окупованій території України, а на території рф та факт її смерті встановлено та документовано свідоцтвом про смерть, виданим компетентним органом рф, тому суд вважає необхідним в задоволенні заяви відмовити.
Відповідно до ч.7 ст.294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Керуючись ст. 12-13, 19, 76-80, 95, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-273, 293, 315, 317-319 ЦПК України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 10.06.2025.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), код за ЄДРПОУ 04053950, адреса місцезнаходження: 69015, м.Запоріжжя, вул. Петра Ребра, буд. 9 «а».
Суддя: Філіпова І. М.