65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у відкритті провадження
"12" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2235/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Павленко Н.А., розглянувши матеріали позовної заяви від 02.06.2025 (вх. № 2290/25 від 09.06.2025)
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_1 )
до: Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН» (73000, м. Херсон, шосе В'ячеслава Чорновола, б.12, код ЄДРПОУ 43375436)
про розірвання договорів та стягнення збитків.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН» в якій просить суд:
- Розірвати договір про сплату пайових внесків N1/01-10 від 01 жовтня 2021 р. та стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН»» на користь позивача збитки (упущену вигоду) у сумі, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 79 872,00 доларам США на день постановлення судового рішення;
- Розірвати договір про сплату пайових внесків N1/04-10 від 04 жовтня 2021 р. та стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН»» на користь позивача збитки (упущену вигоду) у сумі, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 79 872,00 доларам США на день постановлення судового рішення;
- Розірвати договір про сплату пайових внесків N1/05-10 від 05 жовтня 2021 р. та стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН»» на користь позивача збитки (упущену вигоду) у сумі, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 79 872,00 доларам США на день постановлення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договорами N1/01-10 від 01 жовтня 2021 р.; N1/04-10 від 04 жовтня 2021 р.; N1/05-10 від 05 жовтня 2021 р. про пайову участь в обслуговуючому кооперативі щодо організації будівництва об'єкта нерухомості та здачі його в експлуатацію у строк до 30 грудня 2021 р., а також на те, що після введення секцій об'єкта будівництва у експлуатацію - передачі об'єкта нерухомості за актом приймання-передачі відповідачем не виконано.
Розглянувши матеріали позовної заяви та вирішуючи питання про наявність правових підстав для відкриття провадження у даній справі суд виходить з наступного:
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII(зі змінами) «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейська Комісія з прав людини в справі «Лео Занд проти Австрії» (Leo ZAND v. Austria), заява №7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978р., зазначила, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (п.68). З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, рішення від 20.07.2006р., заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський Суд з прав людини підкреслив, що поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24). Суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27-28).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції. Тобто поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Так, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/ або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Предметну юрисдикцію господарського суду визначено в ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
Так, ознаками господарського спору є те, що: 1) спір виник із правовідносин, що врегульовані нормами цивільного та господарського права; 2) вимога ініціатора звернення до суду зумовлена прагненням відновити своє порушене приватне (цивільне чи господарське) суб'єктивне право та/або захистити приватний (цивільно- чи господарсько-правовий) інтерес; 3) процесуальне законодавство містить пряму норму, згідно з якою відповідний спір належить до юрисдикції саме господарських судів; 4) у процесуальному законі відсутня пряма норма, яка визначає юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що вона містить дві окремі матеріально-правові вимоги, кожна з яких є окремим способом захисту права, а саме: розірвання договорів як спосіб захисту цивільного права, передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України та стягнення збитків (упущеної вигоди) як спосіб захисту, передбачений пунктом 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Суд акцентує увагу на тому, що саме такі позовні вимоги вказані/сформульовані Саприкіним М.І. в прохальній частині позовної заяви.
З урахуванням наведених вище приписів господарсько процесуального законодавства кожна з наведених вимог охоплюється предметною юрисдикцією господарських судів.
Однак, участь у справі фізичних осіб, які не є підприємцями, (суб'єктний склад) обмежена певним колом правовідносин та предметів спору, зокрема, до юрисдикції господарських судів за суб'єктним складом відносяться спори за участю фізичних осіб, які не є підприємцями, визначені положеннями пунктів 3, 4, 5, 10, 14 статті 20 ГПК України; у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З тексту позовної заяви слідує, що позивач не є учасником господарських відносин, заявлені вимоги не мають підставою порушення його корпоративних прав.
На стадії вирішення питання про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі суд не здійснює аналіз підстав кожної із заявлених матеріально-правових вимог, їх обгрунтованості та з'ясування мети спрямування заявлених вимог до відповідачів, а лише виходить із формальної оцінки критеріїв, за якими встановлюється юрисдикція господарського суду.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що спір за позовом фізичної особи Саприкіна Миколи Івановича із наведеними вимогами не відноситься до юрисдикції господарських судів.
Так, за приписами ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
В порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією із сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Враховуючи заявлені предмети позову, суд прийшов до висновку, що правовідносини у даній справі мають приватноправний характер.
Зокрема, особливістю створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначаються Законом України «Про кооперацію».
З огляду на визначення, що містяться у статті 1 цього Закону, кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.
За змістом статті 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації, яка створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської іншої діяльності задля поліпшення свого економічного стану.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
За предметом правового регулювання зазначена норма права поділяє всі права і обов'язки членів кооперативної організації на:
- управлінські (участь в ухваленні рішень загальними зборами кооперативної організації, а також у роботі інших органів управління кооперативної організації; участь у виконанні рішень органів управління й органів контролю за діяльністю кооперативної організації тощо);
- майнові (участь у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу);
- господарські (участь у господарській діяльності кооперативної організації);
- трудові (виникають у тому разі, якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах);
- соціальні (користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).
Закон України «Про кооперацію» визначає два види членства в кооперативі: дійсне і асоційоване та не залежно від статусу такого членства передбачає сплату особою, яка вступає в члени кооперативу, вступного внеску та паю, не встановлює жодних винятків (обмежень) такого розподілу членства за типами кооперативу.
За положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами дійсного члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Законодавче визначення асоційованого членства в кооперативі міститься у статті 14 Закону України «Про кооперацію», за якого асоційований член кооперативу - це фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом лише дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з повними членами кооперативу право на одержання паю.
Асоційованим членом кооперативу може бути будь-яка юридична або фізична особа, яка є членом такого кооперативу та внесла пайовий внесок у порядку та розмірах, визначених статутом кооперативу, що дає переважне порівняно з дійсними членами кооперативу право на одержання паю при ліквідації кооперативу.
Асоційовані члени кооперативу виступають насамперед його інвесторами, оскільки вони не зв'язані з кооперативом трудовою функцією, а беруть лише майнову (інвестиційну) участь у діяльності кооперативу.
Майнова складова правового статусу асоційованого члена наближає його до права участі в господарських товариствах, тоді як повне членство характеризується, насамперед, особистою трудовою участю членів у спільній виробничій діяльності кооперативу.
Пайові внески у споживчих та обслуговуючих кооперативах мають інвестиційний, але водночас непідприємницький характер. Зокрема, через створення обслуговуючих кооперативів відбувається de facto інвестування у будівництво житла, отже, комплекс прав членів таких кооперативів також може бути представлений як корпоративним паєм нарівні з корпоративними паями (частками, акціями) учасників господарських товариств та виробничих кооперативів.
У таких випадках, як правило, правовідносини між сторонами вичерпуються після повного внесення коштів на будівництво житла та передачі об'єкта нерухомості у власність замовнику.
Асоційоване членство не передбачає рівного з іншими (повними членами) права участі в господарській діяльності кооперативу, що свідчить про фактичне відсторонення асоційованих членів від управління справами кооперативу.
Водночас асоційоване членство надає переважне порівняно з іншими членами кооперативу право на одержання паю в разі його ліквідації.
Також асоційовані члени кооперативу не можуть обирати органи управління та бути у них обраними.
Відтак між асоційованими членами кооперативу та кооперативом можуть виникати лише майнові (у випадку участі у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу); господарські (у випадку участі у господарській діяльності кооперативної організації); трудові (якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах) та соціальні відносини (у випадку користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).
15.08.2022 р. Верховною Радою України прийнято Закон України № 2518-ІХ «Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», який набрав чинності 10.10.2022 р. та в п. 4 ч. 7 ст. 21 якого вказано, що «з дня набрання чинності цим Законом асоційовані члени кооперативів, предметом діяльності яких є житлове, дачне або гаражне будівництво, вважаються повноправними членами таких кооперативів. Набуття такими особами прав повноправних членів відповідних кооперативів не потребує прийняття рішень загальними зборами членів кооперативів та/або його статутними органами».
Таким чином, за суб'єктним складом правовідносин цей спір можна було би віднести до юрисдикції господарського суду, проте інші два критерії розмежування судової юрисдикції (предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин) свідчать про існування між сторонами не корпоративного, а приватноправового спору, з огляду на наступне.
Розглядаючи справу, суд має насамперед визначити зміст правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.
Так, Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції, що спрямовуються на створення (придбання), реконструкцію, технічне переоснащення основних засобів, очікуваний строк корисної експлуатації яких перевищує один рік, здійснюються у формі капітальних вкладень.
Відповідно до ст. 2 цього Закону України інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність провадиться на основі, зокрема, інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності.
Таким чином, позовні вимоги у даній справі не стосуються корпоративних відносин, не пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, у зв'язку з чим зазначені вимоги підлягають розгляду не судом господарської юрисдикцій, а в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 по справі №916/2789/23.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Частиною шостою статті 175 Господарського процесуального кодексу України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що вказана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 175, 234, 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН» з вимогами про:
- Розірвання договору про сплату пайових внесків N1/01-10 від 01 жовтня 2021 р. та стягнення з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН»» на користь позивача збитки (упущену вигоду) у сумі, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 79 872,00 доларам США на день постановлення судового рішення;
- Розірвання договору про сплату пайових внесків N1/04-10 від 04 жовтня 2021 р. та стягнення з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН»» на користь позивача збитки (упущену вигоду) у сумі, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 79 872,00 доларам США на день постановлення судового рішення;
- Розірвання договору про сплату пайових внесків N1/05-10 від 05 жовтня 2021 р. та стягнення з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК КОМФОРТ ХЕРСОН»» на користь позивача збитки (упущену вигоду) у сумі, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 79 872,00 доларам США на день постановлення судового рішення.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набрала законної сили 12.06.25 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.
Додаток: позовна заява з додатками.
Суддя Н.А. Павленко