ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.06.2025Справа № 910/3781/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом"
про стягнення 92 756,16 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення з відповідача 92 756,16 грн. штрафу, нарахованого на підставі пункту 8.3.1 Договору про закупівлю від 12.06.2024 року № 09/116-06/2024 (далі - Договір).
Позовні вимоги мотивовані порушенням Товариством взятих на себе за Договором зобов'язань в частині своєчасного подання позивачу реєстраційного посвідчення на продукцію "Нітизинон Діфарма" (Нітизинон 2 мг).
Ухвалою від 28.03.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/3781/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
09.04.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 04.04.2025 № 307, в якій останнє просило суд здійснювати розгляд справи № 910/3781/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Цього ж дня до суду надійшов відзив відповідача від 04.04.2025 року № 310 на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення пред'явленого до нього позову з огляду на те, що порушення Товариством зобов'язань за Договором було спричинене отриманням виробником реєстраційного посвідчення на цей лікарський засіб лише 30.11.2024 року.
Крім того, Товариство зазначило, що основним видом його господарської діяльності є оптова торгівля лікарськими засобами та виробами медичного призначення. Також, відповідач, якого з 2022 року визначено критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у 2024 році здійснив поставку лікарських засобів за кошти державного бюджету для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я в медичні заклади України на суму 223 394 609,00 грн.
У той же час, у відзиві на позов Товариство просило суд зменшити заявлений Підприємством до стягнення розмір штрафних санкцій до 2 000,00 грн.
Ухвалою від 14.04.2025 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви Товариства від 04.04.2025 року № 307 про здійснення розгляду справи № 910/3781/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
14.04.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Підприємства від 14.04.2025 року на позовну заяву, в якій останнє вказало, що підписанням Договору відповідач погодився з умовою щодо надання реєстраційного посвідчення на продукцію, а також передбаченою відповідальністю за невиконання договірних умов. Крім того, Підприємство зазначило про те, що продукція, яка не супроводжується реєстраційним посвідченням, не може вважатись такою, що відповідає умовам Договору, чинному законодавству та не може бути прийнята позивачем.
Інших заяв, зокрема по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Підприємство оголосило процедуру відкритих торгів з особливостями за предметом закупівлі: ДК 021:2015 - 33600000-6 Фармацевтична продукція (Нітизинон 2 мг).
17.05.2024 року Товариство листом від 17.05.2024 року № Т-17-05/02-05 звернулося до позивача, в якому, зокрема, підтвердило повну та беззаперечну згоду з усіма умовами, що вказані у проекті договору про закупівлю.
12.06.2024 року між Підприємством (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений Договір, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується в Специфікації (Додаток № 1 до Договору), а позивач зобов'язався прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених Договором.
Вказаний правочин, а також Додаток № 1 до нього (Специфікація) підписані уповноваженими представниками сторін за допомогою електронних цифрових підписів, а також скріплені електронною печаткою Товариства.
Згідно з пунктом 2.1 Договору поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020.
В силу пункту 3.1 Договору його загальна ціна складає 463 780,80 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 30 340,80 грн.
Згідно з пунктом 3.4 Договору, якщо інше не передбачено цим Договором, за загальним правилом, оплата продукції здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати.
Пунктом 4 Додатку № 1 до Договору (Специфікації) передбачений обов'язок постачальника відповідно до пункту 4.1 Договору здійснити поставку продукції у строк до 30.09.2024 року включно.
Відповідно до пункту 5.1 Договору постачальник не менше ніж за 14 робочих днів до дати запланованої відправки продукції в пункт призначення зобов'язаний надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановані копії документів, зокрема реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього (за наявності), яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді, або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн.
У пункті 7.1.1 Договору його сторони погодили, що у разі, якщо на дату укладення цього Договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення, свідоцтва про державну реєстрацію (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
Пунктом 8.1 Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
У пункті 8.3.1 Договору сторони погодили, що у разі недотримання постачальником вимог підпунктів 7.1.1, 7.1.2 пункту 7.1 цього Договору з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2 цього Договору, стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.
Пунктом 6 Додатку № 1 до Договору (Специфікації) унормовано, що відповідно до пункту 10.1 Договору останній діє до 30.10.2024 року включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, зокрема в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
28.10.2024 року замовник та постачальник уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до змісту якої, зокрема, внесли зміни до пункту 6 Додатку № 1 до Договору (Специфікації), замінивши цифри та слова "30 жовтня 2024 року" цифрами та словами "26 грудня 2024 року").
12.11.2024 року сторони уклали Додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з пунктом 1.1 якої дійшли згоди зменшити ціну закупівлі продукції та внести зміни до пунктів 2, 3 Додатку № 1 до Договору (Специфікації).
Зі змісту Додаткової угоди від 12.11.2024 року № 2 до Договору вбачається, що сторони вказали кількість продукції, що поставляється за Договором, - 1 260 шт., загальна вартість - 463 106,00 грн., у тому числі ПДВ - 30 296,70 грн.
Вказані додаткові угоди також підписані електронними цифровими підписами уповноважених представників Підприємства та Товариства.
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії платіжної інструкції від 25.06.2024 року № 6943 позивач на виконання умов Договору здійснив попередню оплату погодженого сторонами товару на суму 463 780,80 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до видаткової накладної № 1612 Товариство 13.11.2024 року здійснило поставку позивачу продукції "Нітизинон Діфарма", кількість - 1 260 шт., загальною вартістю 463 106,70 грн., свідоцтво про реєстрацію - UA/206485/01/01 з 29.10.2024 року до введення в дію Закону України від 28 липня 2022 року № 2469-ІХ "Про лікарські засоби".
Зважаючи на порушення Товариством встановленого пунктом 7.1.1 Договору 90-денного строку для подання сканованої копії реєстраційного посвідчення продукції, яке видається Міністерством охорони здоров'я України, Підприємство на підставі пункту 8.2 Договору нарахувало відповідачу штраф у сумі 92 756,16 грн.
З метою досудового врегулювання спору Підприємство звернулося до відповідача з претензією від 30.01.2025 року № 05/388-01/2025, в якій просило сплатити, зокрема 92 756,16 грн. неустойки за Договором. Проте, така претензія задоволена Товариством не була, у зв'язку з чим, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Під час розгляду справи судом було встановлено неналежне виконання Товариством взятих на себе за Договором зобов'язань. Так, в силу пункту 7.1.1 вказаного правочину у відповідача виник обов'язок належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
Як було зазначено вище, відповідно до пункту 5.1 Договору постачальник не менше ніж за 14 робочих днів до дати запланованої відправки продукції в пункт призначення зобов'язаний надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим договором, скановані копії документів, зокрема реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього (за наявності), яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, а у випадку, коли незареєстрована продукції може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн.
Оскільки матеріали справи не містять доказів надання відповідачем Підприємству у строк, встановлений пунктом 5.1 Договору, сканованих копій документів, зокрема реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього, суд дійшов висновку про доцільність розрахувати 90-денний календарний строк саме з дати укладення Договору.
Відтак, з огляду на положення пункту 7.1.1 Договору, Товариству необхідно було надати позивачу скановану копію реєстраційного посвідчення на продукцію у строк до 10.09.2024 року.
Проте, згідно з інформацією, що міститься у накладній від 13.11.2024 року № 1611, Товариство лише 13.11.2024 року здійснило поставку погодженої за договором продукції зі свідоцтвом про реєстрацію - UA/206485/01/01 з 29.10.2024 року до введення в дію Закону України від 28 липня 2022 року № 2469-ІХ "Про лікарські засоби".
Доказів на спростування означених обставин відповідачем суду не надано, а пропуск строку на подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на продукцію у відзиві на позовну заяву Товариством фактично не заперечувався.
При цьому, суд критично оцінює наведені у відзиві посилання Товариства на те, що затримка продукції за Договором була спричинена внаслідок того, що отримання виробником реєстраційного посвідчення на цей лікарський засіб відбулося 30.11.2024 року, у зв'язку з чим відповідач змушений був прострочити строк поставки товару, оскільки, беручи участь у процедурі закупівлі, Товариство було належним чином проінформоване щодо змісту тендерної документації, до складу якої входив проект Договору. Крім того, листом від 17.05.2024 року № Т-17-05/02-05 відповідач надав згоду з умовами проекту Договору про закупівлю у великих торгах.
За таких обставин, відповідач, підписуючи Договір, був обізнаний щодо усіх його положень та умов, зокрема щодо необхідності звернення до Міністерства охорони здоров'я України для отримання реєстраційного посвідчення на продукцію та відповідальності за порушення договірних умов.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства штраф може бути застосований для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки останній відноситься до штрафних санкцій.
Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати штрафними санкціями виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, що становить 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції (з урахуванням її вартості на момент прострочення - 11.09.2024 року), суд вважає його арифметично правильним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства і умовам Договору.
У той же час, відповідач не долучив до матеріалів справи належних доказів на підтвердження своєчасності подання позивачу реєстраційного посвідчення на продукцію у строк до 10.09.2024 року, що прямо передбачено сторонами у пункті 7.1.1 Договору.
За таких обставин, суд визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача 92 756,16 грн. штрафу, нарахованого на підставі пункту 8.3.1 Договору, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Товариство на підставі статті 233 Господарського кодексу України просило суд зменшити штрафні санкції до 2 000,00 грн.
Означене клопотання відповідач мотивував відсутністю підстав для застосування неустойки та відсутністю збитків у позивача, зумовлених неподанням реєстраційного посвідчення на продукцію у встановлений Договором строк.
З огляду на викладене, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачену статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Суд зауважує, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).
Суд зауважує, що при укладенні Договору відповідач був обізнаний щодо необхідності подання у 90-денний строк реєстраційного посвідчення на продукцію, а також повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин у разі неналежного виконання вказаної умови Договору.
Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Втім, суд зауважує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Разом із тим, відповідач не навів переконливих аргументів, як і не надав належних доказів на підтвердження неможливості Товариства вчасно виконати свої зобов'язання за Договором, як того вимагає пункт 7.1.1 цього правочину.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, невиконання відповідачем обов'язку щодо подання реєстраційного посвідчення на лікарський засіб "Нітизинон", беручи до уваги, що обґрунтований розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача за перерахунком суду, не є значним, не перевищує розумні межі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру цієї штрафної санкції.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Оскільки, як зазначалось вище, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, зважаючи на задоволення позовних вимог Підприємства, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" (04215, місто Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20-В; код ЄДРПОУ 38737616) на користь Державного підприємства "Медичні Закупівлі України" (01601, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 7; код ЄДРПОУ 42574629) 92 756 (дев'яносто дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 16 коп. штрафу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 12.06.2025 року.
Суддя В.С. Ломака