ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.06.2025Справа № 910/4335/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДС+" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, провулок Біологічний, будинок 2А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІС КУЛЬТ" (02121, місто Київ, вул. Світла, будинок 3Д) про стягнення 565 007,15 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
07.04.2025 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДС+" надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІС КУЛЬТ" про стягнення 565 007,15 грн. та була передана 04.04.2025 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДС+» ( далі -Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІОНІС КУЛЬТ» (далі Покупець) був укладений Договір поставки № К 3370 ( далі Договір) та протокол розбіжностей до Договору поставки.
Представник позивача зазначає, що на виконання умов Договору по видатковим накладним, у період з 01.12.2023 року по 27.12.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю ДДС+» було здійснено поставку Товару на загальну суму 3 942 696,46 грн., загальна сума повернутого товару 36 705,01 грн, що підтверджується видатковими накладеними.
Поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю « ДДС+» товар був оплачений ТОВ «ДІОНІС КУЛЬТ» у розмірі 3 372 936,10 грн., сума за несплачений товар становить 533 055,35 грн.
Разом з позовом представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДС+" подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 09.04.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариству з обмеженою відповідальністю "ДДС+" про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказаною ухвалою суду відповідача було попереджено, що у разі ненадання ними відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, а також зазначено про обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІС КУЛЬТ" зареєструвати свій електронний кабінет.
Так, ухвала суду від 14.04.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана на адреси учасників справи в їх електронні кабінети та доставлена зокрема відповідачу 14.04.2025 о 20:14 год., що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
21.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДДС+" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІОНІС КУЛЬТ» (Покупець) укладено договір поставки №К3370 (надалі Договір).
За умовами п.1.1. Договору на умовах цього Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві Товар на підставі Замовлення останнього та у відповідності до Специфікації, а Покупець зобов'язується прийняти поставлений Постачальником Товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених Сторонами у цьому Договорі.
Пунктом 3.16 Договору передбачено, що покупець має право повернути Товар після спливу та наближення до спливу терміну реалізації або строку придатності Товару, а Постачальник зобов'язаний прийняти такий Товар з відповідним відшкодуванням повної вартості або зменшенням суми належних до сплати Постачальнику грошових коштів (зворотній викуп) в обсязі: 100 (сто) % такого Товару від загальної суми Товару, поставленого Постачальником протягом місяця.
Згідно з п.6.4 Договору в редакції, узгодженій сторонами у Протоколі узгодження розбіжностей до Договору, оплата за Товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту приймання-передачі Товару та підписання накладної про прийняття Товару.
Пунктом 7.6-7.7 Договору сторони визначили, що у випадку порушення Покупцем строків оплати Покупець оплачує Постачальнику неустойку у розмірі 0,05 % від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Сплата неустойки, штрафу, пені і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань, не звільняють Сторони від виконання зобов'язань за цим Договором в натурі, крім випадків, передбачених законодавством України.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору по видатковим накладним, долученими позивачем до позовної заяви у період з 01.12.2023 року по 27.12.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДС+» було здійснено поставку Товару на загальну суму 3 942 696,46 грн., загальна сума повернутого товару 36 705,01 грн, що підтверджується видатковими накладеними.
У той же час поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю « ДДС+» товар був оплачений ТОВ «ДІОНІС КУЛЬТ» у розмірі 3 372 936,10 грн.
Позивачем долучено претензію, яка адресована Відповідачу про оплату вартості поставленого Товару у розмірі 698 084,28 грн (докази надіслання останньої долучено не було).
Листом б/н та дати відповідач повідомив позивача про наступне: «Станом на дату направлення цього листа, а саме станом 03.02.2025, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діоніс Культ» підтверджує наявність заборгованості за поставлений товар по вказаному договору поставки у cyмі 405 719 грн. 69 коп. (чотириста п'ять тисяч грн. 69 коп.). Вищезазначену заборгованість Товариство з обмеженою відповідальністю «Діоніс Культ» зобов'язується сплатити за таким графікам погашення заборгованості: 03.02.2025- 09.02.2025 100 000 грн 00 коп; 10.02.2025- 16.02.2025 100 000 грн 00 коп; 17.02.2025-23.02.2025 100 000 грн 00 коп; 24.02.2025-02.03.2025 105 719 грн 69 коп».
Листом б/н та дати відповідач повідомив позивача про наступне: «Станом на дату направлення цього листа, а саме станом на 04.03.2025 рік, Товариство з обмеженою відповідальністю Діоніс Культ підтверджуй наявність заборгованості за поставлений товар по вказаному договору поставки у сумі 668 384 грн. 28 коп. (шістсот шістдесят вісім тисяч триста вісімдесят чотири грн. 28 копійок). Вищезазначену заборгованість Товариство з обмеженою відповідальністю Діоніс Культ зобов'язується сплатити за таким графікам погашення заборгованості: 10 неділя 50000 грн 00 коп; 11 неділя 50000 грн 00 коп; 12 неділя 80000 грн 00 коп; 13 неділя 80000 грн 00 коп; 14 неділя 90000 грн 00 коп; 15 неділя 90000 грн 00 коп; 16 неділя 90000 грн 00 коп; 17 неділя 88384 грн 28 коп.»
Однак, як вказує позивач, поставлений товар відповідачем повністю оплачений не був, а тому станом на день звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем за неоплачений товар складає 533 055,35 грн.
Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п.6.4 Договору в редакції, узгодженій сторонами у Протоколі узгодження розбіжностей до Договору, оплата за Товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту приймання-передачі Товару та підписання накладної про прийняття Товару.
Обгрунтовуючи позовні вимоги представник зазначає, що на виконання умов Договору по видатковим накладним, що перелічені у Додатку № 1 у період з 01.12.2023 року по 27.12.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю ДДС+» було здійснено поставку Товару на загальну суму 3 942 696,46 грн., загальна сума повернутого товару 36 705,01 грн. Поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю « ДДС+» товар був оплачений ТОВ «ДІОНІС КУЛЬТ» у розмірі 3 372 936,10 грн., сума за несплачений товар на сьогоднішній день становить 533 055, 35 грн. за наступними видатковими накладними:
PH № 43-0063682 від 29.11.2024 року - 152 921,55 грн.
PH №43-0063887 від 30.11.2024 року - 11 852,21 грн.
PH №43-0067157 від 27.12.2024 року - 368 281,59 грн.
Поміж тим з долучених вище накладних вбачається, що за видатковою накладною № PH № 43-0063682 від 29.11.2024 року поставлено товар на суму 156 230,65 грн та за видатковою накладною №PH №43-0067157 від 27.12.2024 року на суму 382 371,59 грн, а відтак загальна сума за накладними №: PH № 43-0063682 від 29.11.2024 року, PH №43-0063887 від 30.11.2024 року, PH №43-0067157 від 27.12.2024 року складає 550 454,45 грн.
Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог спір в частині розміру основної заборгованості розглядається в межах прохальної частини позовної заяви, а саме у сумі 533 055, 35 грн.
Судом встановлено, що відповідачем було отримано товар за видатковою накладною:
- № PH № 43-0063682 від 29.11.2024 року на суму 156 230,65 грн., що також підтверджується ТТН від 29.11.2024 про відвантаження товару на загальну суму 156 230,65 грн. та відомостями про вантаж;
- PH №43-0063887 від 30.11.2024 року на суму 11 852,21 грн., що також підтверджується ТТН від 30.11.2024 про відвантаження товару на загальну суму 11 852,21 грн. та відомостями про вантаж;
- PH №43-0067157 від 27.12.2024 року на суму 382 371,59 грн., що також підтверджується ТТН від 27.12.2024 про відвантаження товару на загальну суму 382 371,59 грн. та відомостями про вантаж.
Вищезазначені накладні підписані з боку сторін без зауважень.
Відтак відповідач повинен був здійснити оплату за видатковою накладною PH № 43-0063682 від 29.11.2024 року до 28.01.2025 включно (з урахуванням п.6.4 Договору); за видатковою накладною PH №43-0063887 від 30.11.2024 року до 29.01.2025 включно (з урахуванням п.6.4 Договору); за видатковою накладною PH №43-0067157 від 27.12.2024 року до 25.02.2025 включно (з урахуванням п.6.4 Договору).
Позивачем долучено претензію, яка адресована Відповідачу про оплату вартості поставленого Товару у розмірі 698 084,28 грн (докази надіслання останньої долучено не було).
Листом б/н та дати відповідач повідомив позивача про наступне: «Станом на дату направлення цього листа, а саме станом 03.02.2025, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діоніс Культ» підтверджує наявність заборгованості за поставлений товар по вказаному договору поставки у cyмі 405 719 грн. 69 коп. (чотириста п'ять тисяч грн. 69 коп.). Вищезазначену заборгованість Товариство з обмеженою відповідальністю «Діоніс Культ» зобов'язується сплатити за таким графікам погашення заборгованості: 03.02.2025- 09.02.2025 100 000 грн 00 коп; 10.02.2025- 16.02.2025 100 000 грн 00 коп; 17.02.2025-23.02.2025 100 000 грн 00 коп; 24.02.2025-02.03.2025 105 719 грн 69 коп».
Листом б/н та дати відповідач повідомив позивача про наступне: «Станом на дату направлення цього листа, а саме станом на 04.03.2025 рік, Товариство з обмеженою відповідальністю Діоніс Культ підтверджуй наявність заборгованості за поставлений товар по вказаному договору поставки у сумі 668 384 грн. 28 коп. (шістсот шістдесят вісім тисяч триста вісімдесят чотири грн. 28 копійок). Вищезазначену заборгованість Товариство з обмеженою відповідальністю Діоніс Культ зобов'язується сплатити за таким графікам погашення заборгованості: 10 неділя 50000 грн 00 коп; 11 неділя 50000 грн 00 коп; 12 неділя 80000 грн 00 коп; 13 неділя 80000 грн 00 коп; 14 неділя 90000 грн 00 коп; 15 неділя 90000 грн 00 коп; 16 неділя 90000 грн 00 коп; 17 неділя 88384 грн 28 коп.».
Однак, як вказує позивач, поставлений товар відповідачу повністю оплачений не був, а тому станом на день звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем за неоплачений товар складає 533 055,35 грн.
Доказів повернення товару, а також доказів здійснення часткових оплат відповідачем, представником позивача надано не було.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок за договором купівлі-продажу щодо передачі відповідачу товару виконав, що підтверджується видатковими накладними.
Відповідачем у свою чергу оплату за поставлений товар не здійснив в повному обсязі, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 533 055,35 грн підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 26 953,02 грн., 3% річних у розмірі 2710,68 грн., інфляційні втрати у розмірі 2288,10 грн.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 7.6 Договору, сторони визначили, що у випадку порушення Покупцем строків оплати Покупець оплачує Постачальнику неустойку у розмірі 0,05 % від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
З розрахунку пені долученого представником позивача вбачається, що позивачем застосовано подвійну облікову ставку НБУ. Оскільки договором передбачено неустойку у розмірі 0,05 % від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, суд вважає за можливе застосувати подвійну облікову ставку НБУ.
Суд перевіривши розрахунок пені наданий представником позивача дійшов висновку про його невідповідність фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Обгрунтовуючи позовні вимоги представник зазначає, що на виконання умов Договору по видатковим накладним, що перелічені у Додатку № 1 у період з 01.12.2023 року по 27.12.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю ДДС+» було здійснено поставку Товару на загальну суму 3 942 696,46 грн., загальна сума повернутого товару 36 705,01 грн. Поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю « ДДС+» товар був оплачений ТОВ «ДІОНІС КУЛЬТ» у розмірі 3 372 936,10 грн., сума за несплачений товар на сьогоднішній день становить 533 055, 35 грн. за наступними видатковими накладними:
PH № 43-0063682 від 29.11.2024 року - 152 921,55 грн.
PH №43-0063887 від 30.11.2024 року - 11 852,21 грн.
PH №43-0067157 від 27.12.2024 року - 368 281,59 грн.
У той же час з долученого представником позивача розрахунку пені вбачається, що останнім наведені суми на які нараховується неустойка, проте встановити їх походження неможливо та останні не підтверджені жодними доказами. Оскільки в матеріалах справи позивачем долучено 3 видаткові накладні, суд здійснює розрахунок за заявленими в позовній заяві накладними.
За розрахунком суду з урахуванням того, що судом встановлено прострочення оплати за поставлений відповідачем товар до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІС КУЛЬТ" підлягає пеня у розмірі 19 238,98 грн. В іншій частині слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Суд перевіривши розрахунок 3% річних наданий представником позивача дійшов висновку про його невідповідність фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Обгрунтовуючи позовні вимоги представник зазначає, що на виконання умов Договору по видатковим накладним, що перелічені у Додатку № 1 у період з 01.12.2023 року по 27.12.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю ДДС+» було здійснено поставку Товару на загальну суму 3 942 696,46 грн., загальна сума повернутого товару 36 705,01 грн. Поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю « ДДС+» товар був оплачений ТОВ «ДІОНІС КУЛЬТ» у розмірі 3 372 936,10 грн., сума за несплачений товар на сьогоднішній день становить 533 055, 35 грн. за наступними видатковими накладними:
PH № 43-0063682 від 29.11.2024 року - 152 921,55 грн.
PH №43-0063887 від 30.11.2024 року - 11 852,21 грн.
PH №43-0067157 від 27.12.2024 року - 368 281,59 грн.
У той же час з долученого представником позивача розрахунку останнім наведені суми на які нараховується 3% річних, проте встановити їх походження неможливо та останні не підтверджені жодними доказами. Оскільки в матеріалах справи позивачем долучено 3 видаткові накладні, суд здійснює розрахунок за заявленими в позовній заяві накладними.
За розрахунком суду з урахуванням того, що судом встановлено прострочення оплати за поставлений відповідачем товар до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІС КУЛЬТ" підлягає 3% річних у розмірі 1911,68 грн. В іншій частині слід відмовити.
Стосовно нарахованих інфляційних витрат у розмірі 2288,10 грн на суму 286 012,69 грн, суд зазначає наступне.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
З долучено розрахунку інфляційних витрат вбачається, що представником позивача остання розрахована на суму боргу у розмірі 286012,69 грн та нараховано за лютий 2025 року.
Разом з тим походження суми боргу у розмірі 286012,69 грн позивачем не обґрунтовано та походження останньої з матеріалів справи встановити неможливо.
Окрім того з розрахунку пені та 3% річних вбачається, що позивачем здійснювався розрахунок зокрема на суму 286012,69 грн за період з 23.02.2025 - 25.02.2025 та вказано, що кількість днів прострочення складає 2 дні.
Таким чином з урахуванням Методики розрахунку інфляційних втрат та враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні інфляційних втрат нарахованих на суму 286012,69 грн за лютий 2025 року.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОНІС КУЛЬТ» (вул. Світла, буд. 3Д м. Київ, 02121, код ЄДРПОУ 45361493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДС+" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, провулок Біологічний, будинок 2А, код ЄДРПОУ 40334224) основну заборгованість у розмірі 533 055 (п'ятсот тридцять три тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 35 коп., пеню у розмірі 19238 (дев'ятнадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 98 коп. 3% річних у розмірі 1911 (одна тисяча дев'ятсот одинадцять) грн. 68 коп. та судовий збір у розмірі 8313 (вісім тисяч триста тринадцять) грн. 09 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 12.06.2025
Суддя Владислав ДЕМИДОВ