номер провадження справи 3/44/25
12.06.2025 Справа № 908/941/25
м. Запоріжжя, Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу:
за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 20077720)
до відповідача: Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» (вул. Запорізька, буд. 32, с. Біленьке, Запорізький р-н, Запорізька обл., 70441; ідентифікаційний код юридичної особи 08680106)
про стягнення коштів у розмірі 282 984,98 грн
без повідомлення (виклику) представників сторін
РУХ СПРАВИ.
10.04.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (скорочене найменування - НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ») до відповідача Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» (скорочене найменування - ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)», про стягнення заборгованості в розмірі 282 984,98 грн, з яких: 55 515,45 грн - 3% річних; 227 469,53 грн - інфляційні втрати. Судові витрати у справі просить покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025 справу №908/941/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою суду від 15.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/941/25 та присвоєний справі номер провадження 3/44/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
11.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, в якій позивач просив врахувати допущену описку по тексту позовної заяви, просить вважати, що рішення у справі №908/1380/23 від 30.06.2023 відповідачем не виконано.
Згідно із наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 15.04.2025 про відкриття провадження у справі №908/941/25) в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача - Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)», доставлено 15.04.2025.
Також про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного вебпорталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr.court.gov.ua/. Названий вебпортал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Запорізької області у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).
Отже, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання, як відзиву на позову заяву, так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого природного газу за договорами від 29.09.2020 №2236-ТЕ-13 та від 29.09.2020 №2237-БО-13.
Розмір заборгованості відповідача за Договором постачання природного газу від 29.09.2020 №2236-ТЕ-13 встановлено постановою Центрального апеляційного суду від 20.11.2023 у справі №908/1378/23, яка набрала законної сили.
Розмір заборгованості відповідача за Договором постачання природного газу від 29.09.2020 №2237-БО-13 встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1380/23, яке набрало законної сили.
У зв'язку з не виконанням відповідачем рішень суду у справах №908/1378/23 та №908/1380/23 позивач вимагає стягнути з відповідача нараховані за період з 01.03.2023 по 31.01.2025 інфляційні втрати у розмірі 227 469,53 грн та 3% річних у розмірі 55 515,45 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзив на позов не надав.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних в розмірі 55 515,45 грн та втрат від інфляції в розмірі 227 469,53 грн.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити наявність/відсутність повної/часткової оплати заборгованості, яка стягнута з відповідача за рішеннями суду, правомірності нарахування процентів річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 29.09.2020 №2236-ТЕ-13, Господарський суд Запорізької області рішенням від 29.08.2023 у справі №908/1378/23 позов НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» задовольнив частково, стягнув з ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)» на користь НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» 890 046,71 грн заборгованості (за основним зобов'язанням); 51 768,95 грн - 3 % річних; 325 340,12 грн - інфляційних втрат; 19 007,34 грн - витрат на сплату судового збору.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 20.11.2023 у справі №908/1378/23 рішення Господарського суду Запорізької області від 29.08.2023 змінив у частині розміру 3% річних, виклав резолютивну частину рішення у такій редакції: позовні вимоги НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» у справі №908/1378/23 задовольнити у повному обсязі, стягнути з ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)» на користь НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» кошти у загальній сумі 1 290 246,06 грн, з яких: - 890 046,71 грн - заборгованість (за основним зобов'язанням); 51 825,06 грн - 3% річних; 325 340,12 грн - інфляційні втрати; 23 034,17 грн - витрати на сплату судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 20.11.2023 у справі №908/1378/23 встановив, що вони розраховані по 28.02.2023 (дата виготовлення розрахунку).
Отже, рішення у справі №908/1378/23 набрало законної сили 20.11.2023 та ним встановлено розмір грошового зобов'язання відповідача перед позивачем.
Відповідач (боржник) зазначене судове рішення виконав частково, сплатив кошти у сумі 19 726,51 грн, які спрямовано на погашення витрат зі сплати судового збору.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 29.09.2020 №2237-БО-13, Господарський суд Запорізької області рішенням від 30.06.2023 у справі №908/1380/23 стягнув з ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)» на користь НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» кошти у загальній сумі 104 868,88 грн, з яких: - 72 115,89 грн - заборгованість за основним зобов'язанням; 4145,04 грн - 3% річних; 25 923,95 грн - інфляційні втрати; 2684,00 грн - витрати на сплату судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, Господарський суд Запорізької області у рішенні від 30.06.2023 у справі №908/1380/23 встановив, що вони розраховані по 28.02.2023 (дата виготовлення розрахунку).
Рішення у справі №908/1380/23 не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 14.08.2023, та ним встановлено розмір грошового зобов'язання відповідача перед позивачем.
Відповідач (боржник) зазначене судове рішення не виконав, грошові кошти стягнуті за рішенням суду не сплатив.
Як вказує позивач, відповідач ухилявся від виконання рішення суду у справі №908/1378/23 та у справі №908/1380/23.
Тому, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано - 55 515,45 грн - 3% річних та 227 469,53 грн - інфляційних втрат за період, який не охоплений рішеннями судів у справах №908/1378/23 та №908/1380/23, а саме: з 01.03.2023 по 31.01.2025.
Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 99)» (далі також - ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 99)», споживач, боржник) згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - ЄДР) з 27.06.2024 перебуває у стані припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (запис в ЄДР про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи № 1000851100028000703).
У серпні 2024 року НАК «Нафтогаз України», в межах визначеного засновником строку для пред'явленням кредиторами своїх вимог до боржника, надіслала на адресу ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)» вимогу про сплату боргу від 23.09.2024 №39/2-684-24 у сумі 1 810 859,76 грн, яка включає в себе окрім інших вимог - вимогу про виконання рішень судів у справах №908/1378/23 та №908/1380/23.
ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 99)» отримало зазначену вимогу про сплату боргу 30.09.2024, однак відповіді кредитору не надало, борг у добровільному порядку не сплатило, у зв'язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18)).
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування «інфляційних втрат» за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі №921/475/22, від 15.11.2023 у справі №921/489/22 та від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Як вже зазначено, Центральний апеляційний господарський суд постановою від 20.11.2023 у справі №908/1378/23 рішення Господарського суду Запорізької області від 29.08.2023 змінив у частині розміру 3% річних, виклав резолютивну частину рішення у такій редакції: позовні вимоги НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» у справі №908/1378/23 задовольнити у повному обсязі, стягнути з ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)» на користь НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» кошти у загальній сумі 1 290 246,06 грн, з яких: - 890 046,71 грн - заборгованість (за основним зобов'язанням); 51 825,06 грн - 3% річних; 325 340,12 грн - інфляційні втрати; 23 034,17 грн - витрати на сплату судового збору.
Також, Господарський суд Запорізької області рішенням від 30.06.2023 у справі №908/1380/23 стягнув з ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)» на користь НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» кошти у загальній сумі 104 868,88 грн, з яких: - 72 115,89 грн - заборгованість за основним зобов'язанням; 4145,04 грн - 3 % річних; 25 923,95 грн - інфляційні втрати; 2684,00 грн - витрати на сплату судового збору.
У вказаних рішеннях суди встановили наявність правових підстав для захисту прав позивача - НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», шляхом стягнення заборгованості у заявленому розмірі, а також застосування до відповідача ДП «ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№99)» спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У справах №908/1378/23 та №908/1380/23 розрахунок стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних був здійснений по 28.02.2023.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами ст. 604 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Відповідач доказів погашення боргу, який стягнутий за рішеннями судів у справах №908/1378/23 та №908/1380/23, у заявлений позивачем період (з 01.03.2023 по 31.01.2025) не надав.
З огляду на наведене, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання позивач правомірно нараховує 3% річних та інфляційні втрати.
Позивачем заявлена вимога про стягнення трьох процентів річних в розмірі 55 515,45 грн та втрат від інфляції в розмірі 227 469,53 грн, які розраховані за період з 01.03.2023 по 31.01.2025 (період, який не охоплений рішеннями судів у справах №908/1378/23 та №908/1380/23).
Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, суд доходить висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням інфляції, стягнутої у межах справ №908/1378/23 та №908/1380/23, є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду, висновки якого є обов'язковими до врахування судом першої інстанції.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі «Ліга:Закон», зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що розрахунок виконано у відповідності до положень діючого законодавства, є обґрунтованими та арифметично правильним, а тому вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних в розмірі 55 515,45 грн та втрат від інфляції в розмірі 227 469,53 грн підлягають задоволенню.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором № 20/21-2236-ТК-13 постачання природного газу від 29.09.2020 (а.с. 12-23), розрахунком штрафних санкцій (а.с. 32-34), договором № 20/21-22367БО-13 постачання природного газу від 29.09.2020 (а.с. 35-46), розрахунком штрафних санкцій (а.с. 51-53), вимогою про сплату боргу (а.с. 54-62).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.
Відповідач не спростував доводи позивача, доводи позивача підтверджуються матеріалами справи.
Враховуючи вище встановлені обставини, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на Відповідач відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись положеннями Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» (вул. Запорізька, буд. 32, с. Біленьке, Запорізький р-н, Запорізька обл., 70441; ідентифікаційний код юридичної особи 08680106) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) суму 55 515,45 грн (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятнадцять гривень 45 коп.) трьох процентів річних, 227 469,53 грн (двісті двадцять сім тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень 53 коп.) інфляційних втрат. Видати наказ.
Стягнути з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» (вул. Запорізька, буд. 32, с. Біленьке, Запорізький р-н, Запорізька обл., 70441; ідентифікаційний код юридичної особи 08680106) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) суму 3 395,82 грн (три тисячі триста дев'яносто п'ять гривень 82 коп.) витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний 12.06.2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.І. Педорич