61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
12.06.2025 Справа №905/69/25
Суддя Господарського суду Донецької області Хабарова М.В., розглянувши матеріали справи
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Технобуд Інвест»
доПриватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод»
простягнення 101 074,22 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобуд Інвест» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» заборгованості у розмірі 54155,52 грн, інфляційних втрат у розмірі 20883,79 грн, 3% річних у розмірі 4437,69 грн та пені у розмірі 21597,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» договору купівлі-продажу №301/20К від 24.04.2020 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.02.2025 позовну заяву залишено без руху; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобуд Інвест» надати суду: належним чином засвідчену копію ТТН ВН УТ-5; пояснення стосовно наданого рахунку на оплату №УТ-12 від 16.01.2025; нотаріально засвідчений переклад на українську мову договору №301/20К від 24.04.2020, додаткових угод №1-4 до договору №301/20К від 24.04.2020, специфікацій №24-28 до договору №301/20К від 24.04.2020.
12.02.2025 від позивача через систему «Електронний суд» (вх. № 01-41/1359/25 від 12.02.2025) надійшла заява про усунення недоліків, до якої позивач додав видаткові накладні УТ-4, УТ-5, УТ-70, УТ-71, УТ-281. Позивач зазначив, що товар за видатковою накладною №УТ-4 та видатковою накладною № УТ-5 (обидві від 13.01.2022) був відправлений відповідачу «Новою поштою» однією посилкою тією ж датою. Також просять суд не долучати до матеріалів справи, рахунок на оплату №УТ-12 від 16.01.2025 як помилково поданий.
14.02.2025 від позивача через систему «Електронний суд» (вх. №01-41/1420/25 від 14.02.2025) надійшла заява, в якій позивач просить долучити до матеріалів справи копію довіреності на особу, що підписала договір та видаткові накладні.
14.02.2025 до суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшла заява (вх. №876/25 від 14.02.2025), до якої останнім додано нотаріально засвідчений переклад на українську мову договору №301/20К від 24.04.2020, додаткових угод №1-4 до договору, специфікацій №24-28 до договору.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/69/25, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін.
03.03.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки у відповідача відсутні документи, які підтверджуються поставку товару. Так як місцезнаходженням товариства було м. Авдіївка, яка з 24.02.2022 була віднесена до територій активних бойових дій, та всі документи, пов'язані із спірним договором зберігалися у м. Авдіївка та були знищені внаслідок ракетних ударів, відповідач не має можливості перевірити обставини щодо взаємовідносин з контрагентом та підтвердити заборгованість. Також зазначає, що частина потужностей товариства переведена в режим консервації та діяльність майже повністю припинена. Відповідач також посилається на те, що був не в змозі виконувати зобов'язання внаслідок форс-мажорних обставин, які підтверджені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022. Крім того, просить суд, у випадку задоволення позову зменшити розмір пені та 3% річних на 99%, оскільки відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі та розмір заявлених до стягнення пені та 3% річних не є співмірним із збитками.
10.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти посилання відповідача на невиконання зобов'язань внаслідок форс-мажорних обставин, оскільки зазначає, що лист Торгово-промислової палати не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, та до матеріалів справи не надано доказів звернення до ТПП України щодо засвідчення форм-мажорних обставин та не зазначено про причини неможливості такого звернення. Крім того, позивач зазначає що відповідач здійснював закупівлі шляхом проведення тендерів, про які публічно заявляв, наявність грошових коштів в банках України, які не знаходилися в зоні бойових дій, відповідно до розміщеною відповідачем «Проміжної інформації емітента цінних паперів за 4 квартал 2022 року», де зазначені банки, які обслуговують емітента. Крім того, відповідач розрахувався з кредитором з метою уникнення процедури банкрутства. Таким чином, позивач заперечує проти зменшення розмір пені та 3% річних та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
17.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що відповідно до законодавства обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування та посилається на факт початку 24.02.2022 збройної агресії, воєнного стану, постійних обстрілів м. Авдіївка. Також посилається на те що, виробничі потужності було законсервовано, зупинено основні виробничі цикли, призупинено трудові договори з працівниками, діяльність підприємства майже припинена, працівники, що не виїхали з міста забезпечують безпеку та консервацію обладнання. Відповідач вважає доведеним факт настання форс-мажорних обставин, що у відповідності до умов договору збільшує строк виконання всіх зобов'язань за договором співмірно з часом, протягом якого будуть діяти такі обставини.
18.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли пояснення, у яких зазначає, що посилання на лист ТТП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконання зобов'язань за договором та не є підставою для звільнення від відповідальності, форс-мажорні обставини потребують доказування.
27.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання рішення у справі на один рік. В обґрунтування заяви відповідач посилається на те, що фактичним місцезнаходженням підприємства було м. Авдіївка, та пізніше перереєстровано у м. Покровськ, які є територіями активних бойових дій та зазнають постійних обстрілів. Відповідач зазначає, що загальновідомим є факт переведення потужностей підприємства в режим консервації, внаслідок чого відбулося призупинення основних виробничих циклів, припинено трудові договори з працівниками. Наведені обставини унеможливлюють виконання рішення у справі у встановлений законом термін.
31.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про відстрочення виконання рішення у справі. Позивач зазначає, що відповідачем не спростоване посилання позивача на наявність грошових коштів на рахунках у банках України, які не знаходяться в зоні бойових дій, здійснення закупівель шляхом проведення тендерів та розрахунок з кредитом з метою уникнення процедури банкрутства. Вказані обставини підтверджують можливість виконання зобов'язань перед позивачем до моменту звернення до суду. Позовні вимоги не містять вимоги про сплату неустойки та відшкодування збитків, та нарахування здійснені відповідно до ст. 625 ЦК України та за своєю природою не є мірою відповідальності.
За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області
24.02.2020 між Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури «Технобуд Інвест» (постачальник, позивач) підписано договір №301/20К про придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів) (Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити ресурси на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору кількість, номенклатура ресурсів вказуються в Специфікаціях до цього Договору, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до розділу 3 поставка ресурсів здійснюється видами транспорту, зазначеними у Специфікаціях. Постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, зазначених у Специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року (п. 3.1). Терміни поставки ресурсів вказуються у Специфікаціях. У разі поставки ресурсів відповідно до графіка - графік оформляється як додаток до цього контракту, що є його невід'ємною частиною. (п.3.2). Постачальник має право здійснити поставку ресурсів і інші терміни виключно на підставі попередньої згоди покупця в письмовій формі (п.3.3) Право власності на ресурси та ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів (п.3.4)
Поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, вказані в Специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою ресурсів (п.4.1 Договору).
Відповідно до п. 5.1-5.3 Договору оплата покупцем Ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у цьому Договорі. Оплата за поставлені ресурси буде здійснюватися на підставі виставленого рахунку за фактично поставлені ресурси і податкових накладних і протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з моменту виставлення рахунку за фактично поставлені Ресурси. Датою оплати ресурсів вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.
Згідно з п. 6.1 Договору приймання ресурсів за кількістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965 р. №П-6, зі змінами та доповненнями, а також відповідно до вимог ТУ та ГОСТ для даного виду ресурсів.
Пунктом 6.4 Договору передбачено, що постачальник зобов'язаний надати покупцеві до початку приймання ресурсів оригінали таких документів:
-рахунок на оплату ресурсів;
-транспортні або супровідні документи;
-пакувальні документи (за наявності);
-сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником);
-сертифікат санітарно-гігєнічного висновку та сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках);
-акт приймання-передачі ресурсів, оформлений зі сторони постачальника, у випадках поставки на умовах DAP, DAT, DDP відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року.
Сторони передбачили, що звільняються від відповідальності за невиконання тих своїх зобов'язань, виконання яких стало неможливим внаслідок дії форс-мажорних обставин ( за винятком зобов'язань, строк виконання яких настав до дати виникнення таких обставин) пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин, при цьому, термін виконання всіх зобов'язань за цим договором збільшується пропорційно до часу , протягом якого будуть діяти такі обставини.
Відповідно до п. 8.2 Договору сторона, для якої настали форс-мажорні обставини, зобов'язана без необґрунтованих затримок повідомити в письмовій формі іншу сторону про їх настання або припинення. Факти, викладені в повідомленні про настання форс-мажорних обставин, підлягають підтвердженню Торгово-промисловою палатою України, сертифікат якої, після його отримання, але не пізніше 20 календарного дня з дати повідомлення про настання форс-мажорних обставин, також надсилається стороною, для якої настали форс-мажорні обставини, іншій стороні.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2021. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних0 за цим Договором (п.10.5 Договору).
05.03.2021 сторони підписали Додаткову угоду №1 до Договору, якою внесли зміни до розділу 11 «Юридичні та фактичні адреси і реквізити сторін» у зв'язку із зміною реквізитів постачальника.
Додатковою угодою №2 від 09.12.2021 сторони погодили продовження строку дії договору до 30.11.2023.
25.11.2022 між сторонами була укладена Додаткова угода №3 до Договору якою внесли зміни до п.5.2 та виклали його в такій редакції « 5.2. Оплата за ресурси буде здійснюватися протягом терміну, зазначеного в Специфікації».
Додатковою угодою №4 від 30.11.2022 у зв'язку із зміною реквізитів постачальника сторони внесли зміни до розділу 11 «Юридичні та фактичні адреси і реквізити сторін».
Відповідно до Специфікації №24 від 16.12.2021 постачальник передає, а покупець приймає та оплачує такі ресурси, як ключ накидний 10х12 у кількості 10 шт., ключ накидний 19х22 у кількості 10 шт., ключ накидний гайковий 11х13 у кількості 5 шт. на загальну суму 976,80 (з ПДВ). Термін поставки: 15.02.2022-25.02.2022.
Специфікацією №25 від 16.12.2021 погоджено поставку ключа гайкового 13х14 у кількості 4 шт та ключа гайкового 19х22 у кількості 4 шт. на загальну суму 318,72 грн (з ПДВ). Термін поставки: 15.01-2022-25.01.2022.
Специфікацією №26 від 01.02.2022 погоджено поставку набору свердл метал HSS-R 10 шт. BOSCH у кількості 2 шт. на загальну суму 896,40 грн. Термін поставки: 15.03.2022 -25.03.2022.
Специфікацією №27 від 01.02.2022 погоджено поставку свердла центрувального Р6М5 d6.3 - 2 шт., набір екстракторі сальникових 1 шт., монтування 500мм 9 шт., набір свердл метал HSS-R 10 шт. BOSCH -6 шт., гідравлічний прес ручний ПГР-10 - 1 шт. Загальна сума за Специфікацією 61357,08 грн (з ПДВ). Термін поставки: 15.02.2022-25.02.2022.
У специфікаціях зазначений термін поставки: відстрочення платежу 45к.д, виставлення рахунку за фактично поставлені ресурси.
Специфікацією №28 від 13.12.2022 погоджено поставку зарядного пристрою НУ 410 у кількості 8 штук на суму 17952,00 грн (з ПДВ). Термін оплати: 100% передоплата.
Відповідно до Специфікацій ресурси поставляються на умовах поставки СРТ м.Авдіївка, склад ПрАТ «АКХЗ» відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.
Суд зазначає, що Договір, додаткові угоди та специфікації підписані та скріплені печатками сторін.
У позовній заяві позивач посилається на те, що 13.01.2022, 13.02.2022, 21.02.2022, 02.12.2022 ним на виконання умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 81501,00 грн.
В якості доказів поставки товару згідно долучених додатків до позовної заяви позивачем додано видаткові накладні:
-№УТ-4 від 13.01.2022 на суму 976.80 грн,
-УТ-5 від 13.01.2022 на суму 318,72 грн,
-УТ-70 від 21.02.2022 на суму 61357,08 грн,
-УТ-71 від 21.02.2022 на суму 896,40 грн,
-УТ-281 від 02.12.2022 на суму 17952,00 грн.
30.06.2022 частина товару була повернута, на підтвердження чого надані накладні №УТ-1 від 30.06.2022 на суму 8497,08 грн та УТ-2 від 30.06.2022 на суму 896,40 грн.
Позивач також зазначає, що відповідачем була здійснена попередня оплата за товар згідно видатковою накладною №УТ-281 від 02.12.2022 на суму 17952,00 (з ПДВ).
Таким чином, відповідач не здійснив оплату за поставлений товар на суму 54155,52грн.
Позивач звертався до відповідача з вимогою про оплату 54155,52 грн згідно Договору №301/20К від 24.02.2020 за поставлений товар.
Однак, за твердженням позивача, відповідачем товар оплачено не було, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.
До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують передачу товару покупцю (відповідачу), тому належним і допустимим доказом поставки товару є видаткові та/або товарно-транспортні накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити (зокрема, підписи представників відповідача).
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 81501,00 грн грн відповідно до наявних в матеріалах справи підписаних між сторонами видаткових накладних №УТ-4 від 13.01.2022 на суму 976,80 грн, УТ-5 від 13.01.2022 на суму 318,72 грн, УТ-70 від 21.02.2022 на суму 61357,08 грн, УТ-71 від 21.02.2022 на суму 896,40 грн, УТ-281 від 02.12.2022 на суму 17952,00 грн.
Суд зазначає, що вказані накладні підписані з боку відповідача без зауважень. В графі «отримав» зазначено «директор Є.Миндра», стоїть підпис та печатка відповідача.
Крім того, на підтвердження здійснення поставки та отримання товару відповідачем позивачем долучено до матеріалів справи податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію .
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання товару другій стороні (покупцю), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Оцінюючи податкові накладні в сукупності з іншими доказами у справі, суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що зобов'язання позивача щодо поставки товару за договором були виконані, що підтверджено належними та допустимими доказами у вигляді первинних документів.
Позивач зазначив про повну попередню оплату, здійснену відповідачем за накладною №УТ-281 від 02.12.2022 на суму 17952,00 (з ПДВ) та часткове повернення товару на загальну суму 9843,48 грн.
Отже, залишок заборгованості (з урахуванням сплаченого та повернутого товару) за переліченими видатковими накладними становить 54155,52 грн.
У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Умовами договору передбачено, що оплата за поставлені ресурси буде здійснюватися на підставі виставленого рахунку за фактично поставлені ресурси і податкових накладних і протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з моменту виставлення рахунку за фактично поставлені Ресурси.
В специфікаціях №24 від 16.12.2021, № 25 від 16.12.2021 ,№26 від 01.02.2022 №27 від 01.02.2022 передбачено, що строк оплати поставлених ресурсів здійснюється з відстрочкою платежу 45 календарних днів з моменту виставлення рахунку за фактично поставлені ресурси.
До матеріалів справи долучені рахунки №УТ-9 від 13.01.2022 на суму 976,80 грн, №УТ-10 від 13.01.2022 на суму 318,72 грн, №УТ-109 від 21.02.2022 на суму 896,40 (не підлягає сплаті, оскільки відбулося повернення товару), №УТ-108 від 21.02.2022 на суму 61357,08 грн (часткове повернення від клієнта товару на суму 8947,08 грн).
Відповідно до умов договору та Специфікацій, строк оплати поставленого товару є таким, що настав.
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач посилається на форс-мажорні обставини та введення воєнного стану як на причину невиконання зобов'язань за договором.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України передбачено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до ч. 3 ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2 ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
При цьому, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).
Таким чином, форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, а між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання, а лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 30.11.2021 у справі №913/785/17).
Однак, згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 25.01.2022 у справі №905/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих що собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для нього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17).
На підтвердження існування обставин, що унеможливили виконання зобов'язань за договором, відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні».
Обставинами, які спричинили неможливість виконання відповідачем умов договору, на його переконання, є факт початку збройної агресії та введення воєнного стану, який у подальшому неодноразово було продовжено.
Суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов'язань, а обставини, які виникли у зв'язку з введенням воєнного стану мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов'язок. Отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання за договором та військовими діями, чого позивачем в ході розгляду справи не доведено.
Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з оплати отриманого товару внаслідок настання форс-мажорних обставин, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Крім того, умовами договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання тих своїх зобов'язань, виконання яких стало неможливим внаслідок дії форс-мажорних обставин ( за винятком зобов'язань, строк виконання яких настав до дати виникнення таких обставин) пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин, при цьому, термін виконання всіх зобов'язань за цим договором збільшується пропорційно до часу , протягом якого будуть діяти такі обставини.
Однак, сторона, для якої настали форс-мажорні обставини, зобов'язана без необґрунтованих затримок повідомити в письмовій формі іншу сторону про їх настання або припинення. Факти, викладені в повідомленні про настання форс-мажорних обставин, підлягають підтвердженню Торгово-промисловою палатою України, сертифікат якої, після його отримання, але не пізніше 20 календарного дня з дати повідомлення про настання форс-мажорних обставин, також надсилається стороною, для якої настали форс-мажорні обставини, іншій стороні.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин в строк, встановлений договором.
Таким чином, посилання відповідача на форс-мажорні обставини та загальний лист ТПП України не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором, тому вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 54155,52 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.
Водночас, у договорі як універсальному регуляторі договірних зобов'язань сторони вправі на власний розсуд встановлювати інший строк (більший/менший ніж 6-ти місячний строк) для нарахування штрафних санкцій (штрафу/пені/неустойки), однак при цьому слід враховувати, що незмінним залишається перебіг початку відліку прострочення з наступного дня за днем, встановленого для виконання договірного зобов'язання.
Тож в положеннях договору сторони не лише мають передбачити інший строк для нарахування штрафних санкцій, а й чітко окреслити часовий проміжок з моменту початку перебігу строку, що незмінно обчислюється з дня, який є наступним за днем, встановленим для виконання зобов'язання та до моменту закінчення його перебігу, наприклад може визначатися днем оплати або вказівкою на певну подію, яка обов'язково настане.
Саме за таких умов можливе застосування сторонами іншого строку/періоду для нарахування штрафних санкцій, ніж 6-ти місячний строк, однак за відсутності визначення в положеннях договору конкретного строку/періоду фактичного припинення нарахування штрафних санкцій, у тому числі вказівки на подію, що підтверджує закінчення строку нарахування штрафних санкцій), застосовується загальне правило для її визначення, передбачене ч. 6 ст. 232 ГК України.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 911/952/22 від 16.10.2024.
Оскільки умови договору не встановлюють періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у пункті 7.2 договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), відтак пеня має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Позивач здійснює нарахування пені відразу на всю суму заборгованості в період з 06.04.2022 по 29.01.2025, та строк прострочення відраховує з дати виставлення останнього рахунку за яким виникла заборгованість.
Суд визнає вказаний розрахунок невірним, оскільки рахунки УТ 9 та УТ 10 були виставлені 13.01.2022 та відповідно крайнім днем оплати за ними є 27.02.2022. Здійснивши перерахунок пені на суму заборгованості 1295,52 в період з 28.02.2022 до 28.08.2022 (кінцева дата нарахування враховуючи вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України), суд зазначає, що її розмір становить 94,31 грн. За рахунком на оплату УТ 108, який виставлений 21.02.2022 першим днем прострочення є 08.04.2022 та розмір пені за період з 08.04.2022 по 08.10.2022 становить 3890,50 грн.
Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням строку настання платежу за кожним рахунком окремо та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, становить 3984,81 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 08.04.2022 по 31 грудня 2024 на суму заборгованості 54155,52 грн, суд встановив, що їх розмір становить 20858,97 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 08.04.2022 по 29.01.2025, суд встановив, що їх розмір становить 4571,32 грн.
Однак, вказана сума є більшою, ніж заявлена в позовних вимогах, тому, з урахуванням положень ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України відповідно до яких, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд розглядає вимоги лише в межах заявлених, а саме щодо стягнення 3% річних у розмірі 4437,69 грн.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені та 3% річних на 99% суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та неспівмірність заявлених пені та 3% річних із збитками, завданими позивачу, які останнім не доведені.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ст. 233 Господарського суду України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд зазначає, що розмір заявлених у цій справі до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом - 3% річних.
Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, при реалізації якого повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість такого випадку. При цьому, саме на відповідача покладається обов'язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.
Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Суд оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.
Суд також враховує строки виникнення та тривалість невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що здійснивши перерахунок пені, встановив, що позивач нарахував її за межами строку, встановленого законом, та відповідно розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача не є надмірно великим в порівнянні із сумою заборгованості.
Зважаючи на обґрунтування, наведені сторонами, та докази, надані в їх підтвердження, беручи до уваги строк невиконання боржником своїх зобов'язань, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку що у даному випадку відсутні підстави для зменшення пені та 3% річних.
Розглянувши клопотання про відстрочення виконання рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно із до ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, тому суд повинен досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення стягувача. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, пункт 74).
Суд зазначає, що покладені в основу заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду твердження фактично зводяться до його скрутного фінансового становища.
У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Судом враховано й те, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого також негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією .
Доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі, за умови надання судом відстрочення його виконання, відповідачем суду також не надано.
Отже, відповідачем не подано суду жодних належних доказів, у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження викладених у його заяві обставин.
Враховуючи вищевикладене, з дотриманням балансу інтересів сторін, враховуючи наявність вини відповідача у виникненні спору та ступінь виконання грошових зобов'язань перед позивачем, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду в даній справі.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 129,236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (85300, Донецька обл., Покровский район, м. Покровськ, вул. Торгівельна, буд.106А, каб. 107, ідентифікаційний код 00191075) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобуд Інвест» (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, 147, ідентифікаційний код 36162550) заборгованість у розмірі 54155 (п'ятдесят чотири тисячі сто п'ятдесят п'ять) грн 52коп., інфляційні втрати у розмірі 20858 (двадцять тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) грн 97 коп., 3% річних у розмірі 4437 (чотири тисячі чотириста тридцять сім) грн 69 коп., пеню у розмірі 3985 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн 85 коп. та судовий збір у розмірі 2499 (дві тисячі чотириста дев'яносто дев'ять) грн 62 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.В. Хабарова