Рішення від 11.06.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

11.06.2025р. Справа №905/169/25 (235/3615/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

при секретарі судового засідання Кравець А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519

про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»,

розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Карауш Юлія Вікторівна (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013)

представники учасників справи не з?явились

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Донецької області, в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 74421,39 грн. та 32724,78 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку (з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог від 20.06.2024).

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він працював в ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» в період з 17.10.2018 по 28.05.2020, був звільнений за власним бажанням. Під час знаходження позивача у трудових відносинах з відповідачем з грудня 2019 року по травень 2020 року утворилася заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 143283,81 грн., у день звільнення не було проведено розрахунок з ним, у зв?язку з чим позивач звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18.12.2023 у справі № 235/2552/23 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2019 року по травень 2020 року в сумі 143283,81 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 по 29.11.2020 в сумі 125940,82 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1335 грн., понесений судовий збір в сумі 1259,42 грн. Зазначене судове рішення було виконано лише 01.02.2024 під час виконавчого провадження.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом та просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 74421,39 грн. та компенсацію за невчасно виплачену зарплату у розмірі середнього заробітку за період з дати прийняття рішення у справі № 235/2552/23 - 18.12.2023 по 01.02.2024 в сумі 32724,78 грн.

На підтвердження вимог до матеріалів справи надано: паспортні дані та картку платника податків позивача, трудову книжку, виписку банку по рахунку від 29.04.2024 № I6VQ6026QU5ESE7E, уточнений розрахунок позовних вимог.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву (документ сформований в системі “Електронний суд» 10.06.2024) заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість. Просив врахувати, що з відповідача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 по 29.11.2020 в сумі 125940,82 грн. у справі № 235/2552/23 від 18.12.2023, а звернувшись повторно до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітку, позивач зловживаючи своїм правом намагається додатково збагатитись за рахунок відповідача, при цьому чинним законодавством не передбачено стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату у розмірі середнього заробітку.

На підтвердження заперечень надано наступні документи: довідку № 360 від 20.05.2024 про суми заробітної плати нарахованої, але несвоєчасно виплаченої ОСОБА_1 , витяг з ЄДРПОУ щодо відповідача.

У судовому засіданні 11.06.2025 сторони участі не приймали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені в системі "Електронний суд".

З огляду на приписи статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) працював в ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» в період з 17.10.2018 по 28.05.2020, був звільнений за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 150к від 28.05.2020, що підтверджується записами трудової книжки ОСОБА_1

ОСОБА_1 звертався до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18.12.2023 у справі № 235/2552/23 (провадження № 2/235/454/23) позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, за період з грудня 2019 р. по травень 2020 р. в сумі 143283,81 грн. (у тому числі заробітна плата в сумі 80142,12 грн., компенсація за 24 к. днів невикористаної відпустки при звільненні в сумі 12824,81 грн., вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України у сумі 50316,88 грн.), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 р. по 29.11.2020 р. в сумі 125940,82 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1335 грн., понесений судовий збір в сумі 1259,42 грн. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь держави судовий збір в сумі 1432,83 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У цьому рішенні суд встановив, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Краснолиманське», де працював на посаді начальника зміни. Наказом № 150 к від 28.05.2020р. позивача звільнено з посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28.05.2020 року. Згідно даних контрольного табелю останній день праці - 28.05.2020р. Згідно довідки ТОВ «Краснолиманське» за № 477 від 05.12.2023р. заборгованість у ТОВ «Краснолиманське» перед позивачем ОСОБА_1 становить 143283,81 грн., у тому числі заробітна плата в сумі 80142,12 грн., компенсація за 24 к. днів невикористаної відпустки при звільненні в сумі 12824,81 грн., вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України у сумі 50316,88 грн. Суми заборгованості із заробітної плати, компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні та вихідної допомоги зазначені після утримань всіх обов'язкових податків та зборів. Згідно довідки ТОВ « Краснолиманське» за № 478 від 05.12.2023р, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 991,66 грн. Отже, з відповідача ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі, яка утворилась за період з грудня 2019р. по травень 2020р. в сумі 143283,81 грн. (у тому числі заробітна плата в сумі 80142,12 грн., компенсація за 24 к. днів невикористаної відпустки при звільненні в сумі 12824,81 грн., вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України у сумі 50316,88 грн.).

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд виходив з того, що підставою відповідальності власника відповідно до ст. 117 КЗпП, на яку посилається позивач, обґрунтовував свої вимоги, є склад правопорушення, який включає два юридичних факту: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника. Крім того, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, проте не більше 6 місяців такого правопорушення, що встановлено Законом від 01.07.2022 року. Як встановлено в судовому засіданні, позивач в день звільнення -28.05.2020 р. працював. Отже, середній заробіток стягується за період з 29.05.2020р. по 29.11.2020р. і становить: 991,66 х 127 =125940,82 грн. За таких обставин, визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податків та зборів.

При цьому суд відхилив доводи представника відповідача щодо зменшення суми середнього заробітку судом, виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про наявність між позивачем та відповідачем спору про розмір належних до виплати сум на час звільнення; сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначений розрахунком становить - 125940,82 грн., менше ніж сама заборгованість по заробітній платі (143283,81 грн), відповідачем не була виплачена заборгованість по заробітній платі протягом тривалого часу, з 28.05.2020р. по день розгляду справи (більше трьох років).

Вказане рішення сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили 18.01.2024, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-портала Судова влада України.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, встановлені Красноармійським міськрайонним судом Донецької області у рішенні від 18.12.2023 у справі № 235/2552/23 мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.

Як вказують сторони у своїх заявах по суті, зазначене судове рішення було виконано відповідачем 01.02.2024 під час примусового виконання у ВП № 74009311.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК України).

У даній справі господарський суд не має підстав ставити під сумнів обставини, що визнаються обома сторонами.

Предметом розгляду у справі, що розглядається, є вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати за період з грудня 2019 року по травень 2020 року у розмірі 74421,39 грн. та середній заробіток за період з дати прийняття рішення у справі № 235/2552/23 - 18.12.2023 по 01.02.2024 в сумі 32724,78 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої через підсистему “Електронний суд» 20.06.2024).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Приписами пункту 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення (ст. 6 цього Закону).

Приписами пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Враховуючи наявність встановленого у цій справі факту невиплати позивачу сум заборгованості по заробітній платі при звільненні, господарський суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Як відомо, заборгованість із заробітної плати у загальному розмірі 143283,81 грн. сплачена ОСОБА_1 01.02.2024, що не оспорюється відповідачем.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Згідно з розрахунком позивача, наведеному у заяві про зменшення позовних вимог (документ сформовано в системі “Електронний суд» 20.06.2024) інфляційне збільшення від боргу у сумі 143283,81 грн. за період з грудня 2019 року по травень 2020 року становить 74421,39 грн.

За повідомленням Державної служби статистики України на його офіційному сайті загальний індекс споживчих цін (індекс інфляції) в Україні у грудні 2019 року складав 99,8 %, з січня по травень 2020 року - 105,0 %.

За підрахунком суду (за допомогою програмного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН) у період 01.12.2019 - 31.05.2020 (183 дні) сукупний індекс інфляції = (99.80 : 100) x (100.20 : 100) x (99.70 : 100) x (100.80 : 100) x (100.80 : 100) x (100.30 : 100) = 1.01605079, інфляційне збільшення: 143283.81 x 1.01605079 - 143283.81 = 2299.82 грн.

З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, за висновком суду, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, у сумі 2299,82 грн.

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невчасно виплачену зарплату у розмірі середнього заробітку за період 18.12.2023-01.02.2024 в сумі 32724,78 грн., суд зазначає таке.

Як відомо, позивач був звільнений з ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» 28.05.2020, однак відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області із відповідним позовом та прийняття вказаним судом рішення від 18.12.2023 у справі № 235/2552/23, що набрало законної сили і має преюдиційний характер для справи № 905/169/25 (235/3615/24), що розглядається.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18.12.2023 у справі № 235/2552/23 між іншим задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку частково, за період 29.05.2020-29.11.2020, в сумі 125940,82 грн.

Як встановлено господарським судом, фактично відповідач розрахувався із позивачем лише 01.02.2024.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.09.2021 у справі № 903/847/20, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є наслідком триваючого правопорушення з боку роботодавця. Нове звернення до суду можливе у межах тримісячного строку з моменту фактичного виконання обов?язку по розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

В рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу (справа № 1-5/2012) вказано, що аналіз наведених положень ст.ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022р. у справі №755/12623/19.

Днем, коли позивач дізнався про те, що відповідач фактично з ним розрахувався є 01.02.2024.

Суд бере до уваги, що в даній справі позивач заявляє вимогу про стягнення середнього заробітку за інший період, який не був предметом розгляду у справі № 235/2552/23, а саме з 18.12.2023 (дата ухвалення рішення у справі № 235/2552/23) по 01.02.2024 (дата фактичного розрахунку). Із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся через систему "Електронний суд" 29.04.2024, тобто з дотриманням тримісячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18.12.2023 встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 991,66 грн.

За підрахунком суду кількість робочих днів спірного періоду складає - 34 робочих дні, а отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.12.2023-01.02.2024 складає 33716,44 грн. (991,66 грн. х 34 р.д. = 33716,44 грн.

Частиною 2 статті 237 ГПК України унормовано, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Відтак, позовні вимоги суд визнає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у пред'явленому до стягнення розмірі - 32724,78 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно ч . 3 ст . 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини заробітку, а також враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», за вимогами про стягнення заробітної плати та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в дохід Державного бюджету в розмірі 29,94 грн. (968,96 грн. х 2299,82 грн. / 74421,39 грн. = 29,94 грн.).

Судовий збір за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні покладається повністю на позивача, у сумі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 2299,82 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 32724,78 грн. та відшкодування сплаченого судового збору в сумі 968,96 грн.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в розмірі 29,94 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 12.06.2025.

Суддя Н.В. Величко