61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
03.06.2025 Справа №905/110/25
За позовомМаріупольської міської ради Донецької області
доРосійської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Комунальне підприємство «Міська комунальна аптека»
про стягнення збитків
Суддя Хабарова М.В.
Секретар судового засідання Сухіна В.А.
за участю представників (в режимі відеоконференції):
від позивачаБастрига С.М.
від відповідачане з'явились
від третьої особине з'явились
Маріупольська міська рада Донецької області звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків у розмірі 21458837,40 грн, що є еквівалентом 517413,31 доларів США за курсом НБУ на дату подання позову.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та бойових дій він зазнав збитків, пов'язаних із знищенням та втратою майна.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено підготовче засідання на 04.03.2025; залучено Комунальне підприємство «Міська комунальна аптека» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; зобов'язано позивача надіслати відповідачу копії позовної заяви з додатками та ухвали суду про відкриття провадження у справі з нотаріально засвідченим їх перекладом на російську мову, і відповідні докази надсилання надати суду.
27.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої долучено докази направлення позовної заяви з доданими до неї документами та ухвали суду про відкриття провадження на адресу посольства Російської Федерації в Чеській Республіці за допомогою поштового зв'язку «Укрпошта».
У підготовчому судовому засіданні 04.03.2025 відкладено розгляд справи на 01.04.2025, зобов'язано позивача надіслати відповідачу копію даної ухвали суду, з її нотаріально засвідченим перекладом на російську мову, і відповідні докази надсилання надати суду.
21.03.2025 до суду від третьої особи засобами поштового зв'язку надійшли письмові пояснення по справі.
26.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої долучено докази направлення ухвали суду від 05.03.2025 на адресу посольства Російської Федерації в Чеській Республіці за допомогою поштового зв'язку «Укрпошта».
Підготовче засідання, призначене на 01.04.2025, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Хабарової М.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.04.2025 призначено підготовче засідання на 30.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.04.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2025.
Судове засідання, призначене на 27.05.2025, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Хабарової М.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.05.2025 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.06.2025.
21.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої долучено докази направлення ухвали суду від 30.04.2025 на адресу посольства Російської Федерації в Чеській Республіці за допомогою поштового зв'язку «Укрпошта».
Щодо дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, суд зазначає про наступне.
Задля належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом було розміщено відповідні оголошення на офіційній сторінці Господарського суду Донецької області веб-порталу «Судова влада України» в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.
Також, всі процесуальні документи по справі №905/110/25 надіслані до Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є офіційними, доступ до реєстру є безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».
Позивачем вчинено, дії направленні на повідомлення відповідача про звернення з позовом шляхом направлення на адресу посольства Російської Федерації в Чеській Республіці позовної заяви з додатками, на підтвердження чого позивачем надано фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 26.02.2025 з трек-номером відстеження RВ210503039UA.
Позивачем також направлялись на адресу посольства Російської Федерації в Чеській Республіці процесуальні документи суду у справі, а саме всі ухвали суду, перекладені на російську мову, з нотаріально засвідченим перекладом, що підтверджується наданими листами позивача з доказами направлення.
Крім того, суд здійснював направлення процесуальних документів у справі на електронну пошту відповідача, а саме info@minjust.gov.ua.
При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, на території суверенної держави Україна.
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі №311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.
Разом з тим, у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Проте, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у справі №905/110/25 дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та направленням їх позивачем на адреси посольств Російської Федерації в Чеській Республіці.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на зазначене суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у строк, встановлений судом не скористався, будь-яких клопотань та заяв до суду не направляв.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом було розміщено відповідні оголошення на офіційній сторінці Господарського суду Донецької області веб-порталу «Судова влада України».
Додатково судом було передано телефонограму, яку прийняла в.о. директора-завідувача Андрєєва Т.В., яка повідомила електронну пошту t.andreeva1960@gmail.com.
Судом було надіслано третій особі ухвалу про відкриття провадження на електронну пошту, а саме: t.adreeva1960@gmail.com;comapteka@ukr.net, яка була доставлена до електронної скриньки 19.02.2025.
Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України без явки відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судове засідання 03.06.2025 з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив позов задовольнити.
У судовому засіданні 03.06.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, Господарський суд Донецької області
Маріупольська міська рада Донецької області звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків у розмірі 21458837,40 грн, що є еквівалентом 517413,31 доларів США за курсом НБУ на дату подання позову.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та бойових дій він зазнав збитків, пов'язаних із знищенням та втратою майна.
Відповідно до інформаційної довідки №340687703 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 955408214123 загальною площею 1011,8 кв.м, розташований за адресою Донецька обл., м. Маріуполь, бульвар Морський, будинок 14, приміщення 98,100,101 належить на праву власності територіальній громаді м. Маріуполя Маріупольської міської ради/комунальне підприємство «Міська комунальна аптека».
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 м. Маріуполь з 05.03.2022 знаходиться в тимчасовій окупації.
24.02.2022 президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. У подальшому цього ж дня збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і збройних сил Російської Федерації, здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам Збройних Сил України та цивільним об'єктам, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У період із 24.02.2022 підрозділи збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі та поранення десятків тисяч цивільних осіб, знищення та пошкодження сотень цивільних об'єктів.
Внаслідок вторгнення 24.02.2022 підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації на територію України та постійних обстрілів, враховуючи безпосереднє наближення місцезнаходження нерухомого майна Маріупольської міської ради до зони запеклих боїв, майно, яке знаходилось на території приміщень, що перебувають у власності позивача, в тому числі самі приміщення, було пошкоджено та знищено підрозділами збройних сил Російської Федерації.
16.09.2022 директор-завідувач КП «Міська комунальна аптека» Ірина Шабанова звернулась до Головного управління національної поліції у Чернівецькій області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до відомостей з витягу з ЄРДР на підставі вищезазначеної заяви 17.09.2022 було внесено відомості до реєстру про повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, правова кваліфікація кримінального правопорушення - (КК України 2001) ст. 438 ч.1.
Також інформацію про приміщення нежитлові з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна у ДРРП - 955408214123, які знаходяться за адресою Донецька обл, м.Маріуполь, бульвар Морський, буд.14, приміщення 98,100,101 внесено до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.
На замовлення Комунального підприємства «Міська комунальна аптека» Маріупольської міської ради Донецької області суб'єктом оціночної діяльності Барановим В.В. (діє на підставі сертифіката №517/2022 від 27.10.2022, виданого Фондом державного майна України) було складено звіт Про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловим приміщенням №98, 100,101 за адресою: Донецька область м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, внаслідок збройної агресії Російської федерації. Згідно із звітом, об'єктом оцінки є нежитлові приміщення №98, 100,101 загальною площею 1011,8 кв.м.. Відповідно до звіту розмір реальних збитків станом на дату оцінки - 25.06.2024 - становить 285059,00 доларів США, що еквівалентно 11 559 300,00 грн на дату оцінки за курсом НБУ.
Фізичною особою-підприємцем Дзюбаном А.В. (який діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача МФ №3677 від 25.06.2005) складено рецензію на звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловим приміщенням №98,100,101 за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, буд.14, внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Також позивачем заявлено про знищення рухомого майна, яке знаходилося у приміщеннях. На підтвердження розміру збитків надає Реєстр основних засобів та матеріалів Комунального підприємства «Міська комунальна аптека» на 24.02.2022, що знаходилось на балансі третьої особи, на загальну суму 9636500,00 грн та баланс Комунального підприємства «Міська комунальна аптека» на 31.12.2021.
Враховуючи, що державою-агресором Російською Федерацією позивачу заподіяно збитки внаслідок знищення його нерухомого та рухомого майна, Маріупольська міська рада звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з держави Російська Федерація збитків у розмірі 517413,31 доларів США, що становить 21458837,40 грн за курсом НБУ на дату подачі позовної заяви (10.02.2025).
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Частинами 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
Тому, обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов'язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме та рухоме майно позивача є цивільними об'єктами, які не використовувались у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.
При цьому, майно Маріупольської міської ради Донецької області, яка знаходилося на балансі Комунального підприємства «Міська комунальна аптека» знищене відповідачем всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Відповідно до положень частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно зі ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19.02.2014 року.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
У цьому Законі: майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.
Статтею 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.
Оціночна діяльність може здійснюватися, зокрема, у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема, суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (ст.5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Оцінювачами, відповідно до ст. 6 вказаного Закону, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Судом встановлено, що звіт про оцінку розмірів реальних збитків, виконані суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Барановим В.В, який діє на підставі сертифіката №517/2022 від 27.10.2022, відповідно до якого останній може проводити оцінку нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі земельних ділянок та майнових прав на них. До матеріалів справи також долучено свідоцтво про включення інформації про оцінювача до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності №10427 від 28.08.2013.
16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 №1522/38858 «Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», що забезпечило можливість позивачу визначити обсяг завданих збитків внаслідок знищення та пошкодження нерухомого майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, який станом на 25.06.2024 згідно звіту ФОП Баранова В.В. становить 285059,00 доларів США.
Фізичною особою-підприємцем Дзюбаном Андрієм Володимировичем було проведено рецензію на Звіт про оцінку розмірів реальних збитків, виконані суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Барановим В.В, відповідно до якої визначено, що Звіт класифікується за ознакою абзацу третього п. 67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 10.09.2023 №1440, як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
Суд вважає, що Звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловим приміщенням №98, 100,101 за адресою: Донецька область м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, внаслідок збройної агресії Російської федерації, виконаний суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також відповідно до вищезазначеної методики, отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків на загальну суму 285059,00 доларів США.
До матеріалів справи не надавались докази виникнення спорів, пов'язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків). Відтак, суд приймає поданий позивачем Звіт як належний доказ у справі.
Таким чином, суд констатує, що факт пошкодження нерухомого майна - нежитлових приміщень №98,100,101, що знаходиться за адресою Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, підтверджується наявними в матеріалах доказами.
Позивачем також заявлено до стягнення реальні збитки, які виникли внаслідок знищення рухомого майна, яке знаходилося у зруйнованих приміщеннях. Розмір збитків позивач визначив відповідно до показників, які зазначені в фінансовій звітності малого підприємства - Комунального підприємства «Міська комунальна аптека» - балансу на 31.12.2021 та реєстру основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022 від 07.02.2025 №6-К.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази подання фінансової звітності малого підприємства до органів податкової служби. Третьою особою до матеріалів справи було додано квитанцію №2, яка засвідчує подання фінансової звітності за 3 квартал 2021 року. Крім того, долучена фінансова звітність малого підприємства не містить доказів її підписання. З наданого балансу вбачається, що він поданий в електронному вигляді, оскільки власноручний підпис відсутній.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Проте, до матеріалів справи не надано доказів підписання повноважними особами вказаного документу за допомогою електронного підпису та/або електронної печатки.
Таким чином, суд не приймає фінансову звітність малого підприємства як належний доказ збитків.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №326 від 20.03.2022 здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Відповідно до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18 жовтня 2022 року №3904/1223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за № 1522/38858, методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Суд звертає увагу, що методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Будь-яких інших доказів, які б надали змогу дійти висновку про перебування майна на загальну суму 9363500,00 грн, у приміщенні у повному обсязі, матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Суд акцентує увагу на тому, що саме позивач мав довести розмір завданих йому збитків, у тому числі внаслідок втрати майна.
Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами розмір збитків у розмірі 9363500,00 грн, що еквівалентно 232354,00 доларів США, які він зазнав у зв'язку із знищення засобів та матеріалів внаслідок збройної агресії.
Суд враховує, що відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
Також відповідно до пункту 9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення (постанова ВП ВС від 11.09.2024).
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у розмірі 285059,00 доларів США, що еквівалентно на дату подачі позовної заяви 11822337,40 грн.
Позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 9363500,00 грн, що еквівалентно 232354,00 доларів США, які він зазнав у зв'язку із знищення засобів та матеріалів, задоволенню не підлягають, у зв'язку з недоведеністю належними та допустимими доказами розміру збитків.
Щодо стягнення з відповідача судового збору суд зазначає наступне.
При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Одночасно, за приписом ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 13, 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд 14, будівля 1, код 1037739668834) на користь Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Миру, буд.70, ідентифікаційний код 33852448) збитки у розмірі 285059,00 доларів США, що еквівалентно на дату подачі позовної заяви 11822337 (одинадцять мільйонів вісімсот двадцять дві тисячі триста тридцять сім) грн 40 коп.
3. Стягнути з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 141868 (сто сорок одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн 06 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 12.06.2025
Суддя М.В. Хабарова